Заклик як мовленнєвий акт об’єктивації злочинів проти основ національної безпеки України

Abstract

У статті розглядається заклик як декларативний мовленнєвий акт, комунікативне призначення якого полягає в намірі через передачу відповідної інформації вплинути на адресата з метою спонукати його виконати певну дію чи сукупність дій, які усвідомлюються як важливий складник суспільно значущої діяльності. Визначено, що заклик реалізує інтенції нейтрального спонукання з огляду на рівні позиції адресата та адресанта і необов’язковість виконання дії з боку адресата; йому притаманні такі риси, як інтенційність, імперативність, емоційність, публічність. Застосування комплексної методики, що поєднує контент-аналіз, лексико-семантичний, прагматичний, стилістичний та критичний дискурс-аналіз, дозволило встановити лексико-семантичні, прагматичні та стилістичніхарактеристики публічних комунікативних актів з ознаками спонукання до порушення територіальної цілісності держави. На основі відібраного із соціальних мереж матеріалу запропоновано класифікацію закликів за ступенем відкритості (прямі, непрямі –завуальовані / маніпулятивні) та окреслено основні лінгвістичні критерії їх ідентифікації: використання імперативних конструкцій, емоційно забарвленої лексики, риторичних прийомів, стилістичних фігур, апеляцій до історичної справедливості, права на самовизначення, моральних підстав для вчинення певних дій. Результати дослідження мають прикладне значення для лінгвістичної експертизи, моніторингу інформаційної безпеки та виявлення деструктивного контенту в публічному дискурсі.

The article examines the appeal as a declarative speech act whose communicative purpose lies in the speaker’s intention to influence the addressee by conveying relevant information, with the aim of encouraging them to perform a specific action or a set of actions perceived as an essential component of socially significant activity. It has been determined that the appeal realises the intention of neutral inducement, given the equal status of addresser and addressee and the non-obligatory nature of the addressee’s compliance; it is characterised by intentionality, imperativity, emotional colouring, and publicity. The application of a comprehensive methodology that combines content analysis, lexico-semantic, pragmatic, stylistic and critical discourse analysis has made it possible to identify the lexico-semantic, pragmatic and stylistic features of public communicative acts that exhibit inducement to violate the territorial integrity of the state. Based on material selected from social networks, a classification of appeals by degree of explicitness (direct, indirect —veiled/manipulative) has been proposed, along with key linguistic criteria for their identification: the use of imperative constructions, emotionally charged vocabulary, rhetorical devices, stylistic figures, and references to historical justice, the right to self-determination, and moral grounds for certain actions. The results of the study have practical significance for linguistic expertise, information security monitoring, and the detection of destructive content in public discourse.