Sustainable Development: Definitions, Principles, Policies

Abstract

У даній роботі концепція сталого розвитку розглядається з декількох точок зору. Аналізуючи змістовне навантаження слова «сталий», автор стверджує, що логіка зобов'язує нас назвати те, що в даний момент необхідно підтримувати сталим, і те, за допомогою чого підтримується сталість. Автор стверджує, що економіка, є тією складовою, яку необхідно підтримувати стало, в той час як біосфера виконує підтримуючу функцію (забезпечує стійкість). У дослідженні аналізуються два підходи до визначення основи сталості. Згідно неокласичної економіки, корисність у майбутньому має залишатися на не зменшуваному рівні. Згідно підходу екологічної економіки – фізичний випуск продукції повинен підтримуватися з часом, а здатність біосфери підтримувати фізичні потоки повинна бути на не зменшуваному рівні. Автор стоїть на засадах екологічної економіки і аргументує свою позицію наступними твердженнями. По-перше, корисність це безрозмірна величина, яку неможливо виміряти. По-друге, і що більш важливо, навіть якщо корисність і була б вимірною, то це все ж не те, що ми би хотіли залишити майбутнім поколінням. Ми не можемо заповідати корисність або щастя для майбутніх поколінь. Ми можемо залишити їм речі і, меншою мірою, знання. Автор статті порівнює підходи оптимізації на мікро- та макрорівнях під кутом забезпечення стійкості. Основне правило мікроекономічної оптимізації полягає у збільшенні випуску продукції то тих пір, доки гранична вигода перевищує граничні витрати. Рівність граничних витрат та граничної корисності є максимальним значенням обсягу виробництва, рівень якого перевищувати не доцільно. Макроекономіка не має точки (правила) «зупинки», більше того, в неокласичній економіці зазвичай розуміють, що ВВП має рости завжди. Проте в дійсності економіка є підсистемою, де домінують перетворення матерії та енергії для задоволення людських потреб. На думку автора, важливим моментом є те, що макроекономіка також є складовою більшої системи – біосфери. Оптимальний розмір економічної системи по відношенню до екосистеми є критичним моментом, на який в макроекономічних дослідженнях не звертали уваги. Зменшення бідності є важливою ціллю розвитку, проте не може бути досягнутою за рахунок економічного зростання по декільком причинам. Зокрема, зростання національного доходу збільшує екологічні та соціальні витрати швидше, ніж зростають вигоди від виробництва. Таке економічне зростання робить нас біднішими, а не багатшими.

В данной работе концепция устойчивого развития рассматривается с точки зрения неоклассической экономики и экологической экономики. Автор рассматривает несколько классификационных подходов к определению устойчивости и проводит анализ существующих определений. Значительное внимание уделяется вопросам устойчивости на микро- и макроуровнях. Основное правило микроэкономической оптимизации заключается в увеличении выпуска продукции до тех пор, пока предельная выгода превышает предельные издержки. Равенство предельных издержек и предельной полезности является максимальным значением уровня производства, который превышать не целесообразно. Макроэкономика не имеет точки «остановки», более того, в неоклассической экономике обычно предполагается, что ВВП должен расти всегда. Уменьшение бедности является важной целью развития, однако это не может быть достигнуто за счѐт экономического роста по нескольким причинам. В частности, рост национального дохода увеличивает экологические и социальные издержки, последние растут большими темпами, чем выгоды от производства. Такой экономический рост делает нас беднее, а не богаче.

The paper investigates the concept of sustainable development from the neoclassical and ecological economics point of view. Different definitions of sustainability are considered and deep analysis is done in that area. Exactly what is it that is supposed to be sustained in “sustainable” development? Two broad answers have been given. First, utility should be sustained, say the neoclassical economists; that is, the utility of future generations is to be non-declining. The future should be at least as well off as the present in terms of its utility or happiness as experienced by itself. Second, physical throughput should be sustained say ecological economists. More exactly, the capacity of the ecosystem to sustain those flows is not to be run down. The future will be at least as well off as the present in terms of its access to biophysical resources and services supplied by the ecosystem. Author adopts the throughput definition and rejects the utility definition, for two reasons. First, utility is non-measurable. Second, and more importantly, even if utility were measurable it is still not something that we can bequeath to the future. Utility is an experience, not a thing. We cannot bequeath utility or happiness to future generations. We can leave them things, and to a lesser degree knowledge. Reducing poverty is indeed the basic goal of development, but it cannot be attained by growth for two reasons. First, because growth in GDP has begun to increase environmental and social costs faster than it increases production benefits. Such uneconomic growth makes us poorer, not richer.