Потенциал разговорного языка в гротескно доминированном художественном высказывании (на материале творчества Витольда Гомбровича)

Abstract

Мета даного дослідження полягає у виявленні можливості багатоаспектного аргументування ролі розмовної мови в рамках гротескного зображення в художньому тексті, в зондуванні естетико-стилістичної інтеграції (фузії) в полі гротеску і взаємної індукції гротеску і розмовності, а також у виявленні розмовної мови в літературному творі як генератора плідної комунікації між Автором і Читачем. Основні результати проведеного дослідження стосуються насамперед мови, що сприймається як когнітивно-прагматичний і естетико-динамічний феномен в його багатообразних перевтіленнях, а саме: розмовності артистичного слова (в конкретному випадку польського письменника Вітольда Гомбровича) відроджувати, запліднювати і деформалізувати мову; перформативності розмовної мови в гротескній картині як «підсилювача» комунікативної щільності діалогу Автор – Читач; цілісної природи розмовної мови як творця і каталізатора гротескного дискурсу; текстотвірної ролі гротескної образності з розмовним «забарвленням», що запобігає ризику редундантності в тексті; розмовного афінітету гротеску, що виявляє його гетерогенність, яка відповідає «мультистилістичній» сутності розмовної мови, що знімає, за подобою гротеску, ієрархію і егалітаризує буттєвість; розмовності в гротескній панорамі, яка доказує свій універсальний характер, що робить її наднаціональною, надетнічною категорією і утверджує факт, що «усна» мова збагачує писемну.

Цель настоящего исследования заключается в выявлении возможности многоаспектного аргументирования роли разговорного языка в рамках гротескного изображения в художественном тексте, в зондировании эстетико-стилистической интеграции (фузии) в поле гротеска и взаимной индукции гротеска и разговорности, а также в выявлении разговорного языка в литературном произведении как генератора плодотворной коммуникации между Автором и Читателем. Главные результаты проведенных изысканий относятся прежде всего к языку, воспринимаемому как когнитивно-прагматический и эстетико-динамический феномен в многообразных его ипостасях, а именно: способности разговорности артистического слова (в конкретном случае польского писателя Витольда Гомбровича) возрождать, оплодотворять и деформализировать язык; перформативности разговорного языка в гротескной картине как «усилитель» коммуникативной плотности диалога Автор – Читатель; общностной природе разговорного языка как создателя и катализатора гротескного дискурса; текстотворческой роли гротескной образности с разговорной «окраской», предотвращающей риск редундантности в тексте; разговорном аффинитете гротеска, выявляющем его гетерогенность, которая соответствует «мультистилистической» сущности разговорного языка, снимающей, по подобию гротеска, иерархию и егалитаризирующей бытийности; разговорности в гротескной панораме, которая доказывает свой универсальный характер, что делает ее наднациональной, надэтнической категорией и утверждает факт, что «устный» язык обогащает письменный.

This survey aims to justify in a number of aspects, the role of colloquial speech within the frame of the grotesque expression in the literary text, to examine the aesthetic and stylistic integration ( fusion) within the scope of the grotesque and the mutual induction between grotesque and colloquialism, as well as to identify the colloquial speech in the literary work as the trigger of fruitful communication between Author and Reader. The main results from the carried survey concern mainly the language perceived as a cognitive and pragmatic and aesthetic and dynamic phenomenon in its many incarnations, namely the conversational capacity of the artistic word (in this instance that of the Polish writer Witold Gombrovicz) to revive, fructify and de-formalize language; the performance-driven colloquial style in the grotesque image as an «amplifier» of the communicative density of the dialogue Author-Reader; the community nature of the colloquial exchange as the creator and the catalyst of the grotesque discourse; the text-forming role of the grotesque imagery with a conversational tint as the eliminator of the risk of redundancy in the text; the conversational affinity of the grotesque, which sets out its heterogeneity, corresponding to the „multi stylistic” essence of the conversational tongue, which like the grotesque itself, discards hierarchies, levels the forms of existence; the colloquialism of the grotesque panorama, which proves its universal character, thus being a Supranational, a supra ethical category and confirms the fact that the „speech” enriches the written language.