Досвід застосування безінтерферонових схем лікування ХГС. Порівняльна характеристика ефективності різних схем лікування гепатиту С

Abstract

Хронічний вірусний гепатит С (ХГС) на сучасному етапі являє собою вагому медико-соціальну проблему охорони здоров’я і займає домінуюче місце серед вірусних гепатитів. За даними ВООЗ в світі нараховується понад 185 млн. людей, які інфіковані вірусом гепатиту С. Кожного року близько 3-4 млн. осіб інфікується ВГС, більше ніж 500 тис. – помирають від ускладнень, індукованих ВГС, включаючи цироз печінки та гепатоцелюлярну карциному. Більше 15 років пройшло з моменту появи перших схем ПВТ, які включали комбінацію пегільованого інтерферону (ПЕГ-ІФН) і рибавірину протягом 24 або 48 тижнів в залежності від генотипу вірусу. Ефективність даних схем становила 50% і більше в залежності від предикторів відповіді на ПВТ. В 2011 році в клінічній практиці почали застосовувати препарати з прямою противірусною дією (ППД), такі як, інгібітори вірусної протеази 1-го покоління (телапревір та боцепревір). Частота СВВ у хворих на ХГС при використанні цих препаратів зросла в 1,5 рази. В 2014 році були зареєстровані нові препарати ППД 2-го покоління софосбувір- блокатор РНК-полімерази, семіпревір – блокатор протеази NS3/4A та даклатасвір – блокатор NS5A, що дозволило збільшити частоту СВВ до 90% і вище. Далі почались з’являтись нові препарати ППД, які стали проривом в лікування ХГС, як у наївних пацієнтів, так і тих, хто мав невдалий досвід лікування. Результати багатьох клінічних досліджень показали, що СВВ при застосуванні безінтерферонових схем терапії досягається у 96-98% пацієнтів з ХГС, навіть на фоні цирозу печінки та невдач попередніх курсів терапії. Однак, дані, отримані в реальній практиці ще малочисельні та іноді суперечливі, тому метою нашого дослідження було порівняти ефективність різних схем ПВТ у хворих на ХГС.

In the article are available results of treatment regimens of different combinations of drugs direct antiviral action.