Лакуни лексико-семантичного поля гумор: лексикографічний аспект

Abstract

У статті розглядається питання лакунікону в ендозоні лексико-семантичного поля ГУМОР (ЛСПГ) англомовного дискурсу (об’єкт дослідження). Предметом дослідження є виявлення активних та маргінальних груп (синсет) однойменної категорії, метазнаків міжжанрових лакун гумору, іронії, сатири. Матеріалом лексикографічного експерименту слугував тлумачний аутентичний словник та джерела когерентних висловлень із художніх текстів. В ідеалізованій моделі ЛСПГ об’єкт дослідження представлений у статусі емоційно-мислительної категорії когнітивного, афективного ґатунку, ознак, за якими препаруються мовленнєві акти та комунікативної доброзичливості. Активна група гуморикону позначена позитивною конотацією, маргінальна структура – позитивно-негативним симбіозом, що маркує спроможність трансмісії гумору в інші жанри (іронії та сатири) в процесі фрактального запозичення ознак вихідного жанру. Розпізнання онтології лакун відбувається шляхом димензіонального виміру недискрентних величин – понять та їх базових метазнаків. Під лакуніконом розуміємо феномен пропуску, який розкривається вічними законами розвитку мови та її підсистем. Лакунарність зобов’язана дії факторів культурем, лінгворем, архаїзмів, неологізмів, семантичних модифікацій, ментальних син- крет та омовленню стилістичними засобами. Лакунарність проявляється в усіх модусах мови та когнітивній діяльності. У статті спрацьовує комплексний підхід до референтів, онтогносеологічна ідентифікація об’єктів детермінується їх природою. Термінологізація та детермінологізація метазнаків лакунікону діє за принципом ad pro toto (мікросистема мови маркується за тенденціями макросистеми – мови). Актуальність роботи перегукується із топікальністю сьогоденних проблем, емпатією учених, дослідників до живого мовлення, когнітивної діяльності, проблем лакунарності в науковій картині світу. Лакунікон спрацьовує таким чином в усіх жанрах, дискурсах, його потенція залежить від інтенції адресанта та природи релевантних об’єктів. Для лакунікону спільним є відсутність лексичного оформлення при чинній семантизації – представленості семи без лексеми. Гумор не знає границь, він генерується в конситуаціях слів, словосполучень та висловлень. Перспективним є осмислення ознак міжжанрового гуморикону у різних дискурсах мови.

В статье исследуется вопрос лексического лакуникона в русле лексико-семантического поля ЮМОР (ЛСПЮ) англоязычного дис курса (объект исследования). Предметом исследования являются активные и мар- гинальные группы ЛСПЮ, метазнаки юмористического жанра. Материалом лексико-графического эксперимента являются аутентичные словарные статьи и когерентные высказывания из художественных текстов. Юмор в идеализированной модели ЛСПЮ представлен в образе эмоционально-мыслительной категории, когнитивно-аффективный статус которой препарируется добродушными коммуникативными актами. Активная синкрета ЛСПЮ представлена положительными коннотациями, а в маргинальной группе срабатывает позитивно-негативная коннотация. В работе используется комплексный подход к объектам исследования – их онтогносеологическая идентификация. Эмпатируется принцип ad pro toto (часть вместо целого), микросистема лакуникона отражает потенции макросистемы языка. Под лакуниконом понимаем феномен пропуска, который раскрывается вечными законами развития языка и его подсистем. Лакунарность мотивируется факторами действующих культурем, лингворем, архаизмов, неологизмов, семантических модификаций, ментально-лингвистических синкрет, а также оязыковлением, стилистическими средствами. Лакунарность проявляется во всех модусах языка и когнитивной деятельности. В статье срабатывает комплексный подход к референтам, онтогно-сеологическая идентификация которых детерминируется их природой по принципу ad pro toto (часть вместо целого). Микросистема языка маркируется по тенденциям самой макросистемы. Актуальность работы перекликается с топикальностью научной картины мира, интенциями ученых, исследователей к проблемам живой речи и когнитивной деятельности. Потенции лакунарности детерминируются интенциями адресантов от феноменов добродушности к аттракторам веселого и неожи- данного. В маргинальной группе юморикона большую часть занимают 15 позиций лакуникона, актуализируемые аллонимами с неполным набором атрибутов исследуемой леммы. Перспективным является исследование малых жанров (юмора, иронии и сатиры) в бисемии их полярного бытия.

The article in question deals with lacunicon in the English discourse. The properties of the object are being analyzed in the lexicographic experiment. The authentic dictionary entries make the investigation go. The paper verifies the taxonomy of active and marginal synsets. The statistic data are objectivized by the dimension validity. The abstract notions are being explained properly by basic metasigns. Their terminological paradigm mirrors the macrosystem of a language. The key units of humour are funny, amusing, queer, ridiculous, mind, liquid. The last two words (mind, liquid) refer to historical saga of humour, nowadays they are diachronically adherent. Tautology works mostly with marginal units which serve three masters – genres of humor, irony and satire. Humour is an aesthetic thinking category of anthropocentric and mentalese nature. It brings people high spirits and merry making. Humourous words transmit to irony and satire. Perspective vistas of scientific picture envisage the deeper investigation of irony and satire genre on lexicographic modus. Tautology is frequently considered with humourous elements in the entries, but it badly needs synsets company. The lexicographic analysis of the humour clusters raise many problems of perspective vistas. Processes of convergence and divergence go alongside in the genre triad – humour, irony, satire. The latter are highly anthropocentric with the polar author’s intentions – to help people, to comfort them and make a hard blow on them or destroy them. There works the law (tendency) of attraction and repelling. The humour marginal allonyms are not repellers with irony and satire. They are attractors herein. The intentions of the authors are being explicated by the language potentialities. The processes of convergence and divergence are volumous: synsets work wonders with allonyms, tautology yields poor results. Stylistic devices are highly beneficial: zeugma, oxymoron, periphrases.