"Мова" - "Людина" - "Культура" в лінгвокультурологічній перспективі

Abstract

У статті діалектика взаємозв’язків елементів семіотичної тріади «мова – людина – культура» аналізується у лінгвокультурологічній перспективі. Дослідження спирається на арсенал вітчизняних та зарубіжних розвідок, в надрах яких формується понятійно-термінологічний апарат сучасної лінгвокультурології. Наводяться різні точки зору на спектр завдань, що вирішуються цією міждисциплінарною галуззю наукового знання, у дослідницькому фокусі якої знаходиться пошук ознак мови як культурного коду нації. Думка про інтегративність лінгвокультурології, яка увібрала в себе компоненти методологічного апарату різних наук (психології, етнографії, соціології, когнітології, культурології тощо), доводиться шляхом стислого огляду методів, що використовуються у сучасних лінгвокультурних дослідженнях, які, саме завдяки зазначеній інтегративності, набувають статусу валідного джерела інформації про національно специфічну логіку сприйняття та оцінювання світу певним соціумом. Виходячи з цього, основні теоретичні положення статті ілюструються на матеріалі інтерпретації лінгвокультурного потенціалу, закодованого у внутрішній формі англійської антропонімії. Вибір онімів в якості об’єкта аналізу пояснюється специфікою їх семіотичного статусу: семантична структура онімічних знаків нерозривно пов’язана з позамовними ознаками етнокультурної спільноти, в надрах якої вони зародились. Виконуючи функцію суспільно обумовленої ідентифікації максизнака – людини – у розмаїтті її просторових, діяльнісних, особистісних, ціннісних орієнтирів, оніми функціонують як своєрідні культурно-історичні індекси суспільно значущих реалій, що дозволяє трактувати їх як лінгвокультуреми. Розгортання смислового простору цих лінгвокультурем надає дослідникові можливість декодувати реалії життя етносу-носія мови на певному етапі його соціально-культурного розвитку, зокрема ті з них, які через низку чинників позамовної природи були втрачені, вийшли з ужитку або є забутими і можуть бути відтворені лише завдяки процедурам лінгвокультурного аналізу.

В статье диалектика взаимосвязей элементов семиотической триады «язык – человек – культура» анализируется в лингвокультурологической перспективе. Исследование базируется на арсенале отечественных и зарубежных разработок, в недрах которых формируется понятийно-терминологический аппарат современной лингвокультурологии. Приводятся различные точки зрения на спектр задач, которые решаются этой междисциплинарной областью научного знания, в фокусе которой находится поиск характеристик языка как культурного кода нации. Мысль об интегративности феноменологической природы лингвокультурологии, которая вобрала в себя компоненты методологического аппарата разных наук (психологии, этнографии, социологии, когнитологии, культурологии и т.п.), иллюстрируется путем краткого обзора методов, используемых в современных лингвокультурных исследованиях, которые, именно благодаря интегративности, приобретают статус валидного источника информации о национально специфической логике восприятия и оценивания мира определенным социумом. Исходя из этого, основные теоретические положения статьи иллюстрируются на материале интерпретации лингвокультурного потенциала, закодированного во внутренней форме английской антропонимии. Выбор онимов в качестве объекта анализа объясняется спецификой их семиотического статуса: семантическая структура онимических знаков неразрывно связана с внеязыковыми характеристиками этнокультурного сообщества, в недрах которого они зародились. Выполняя функцию общественно обусловленной идентификации максизнака – человека – в разнообразии его пространственных, деятельностных, личностных, ценностных ориентиров, онимы функционируют как своеобразные культурно-исторические индексы общественно значимых реалий, что позволяет трактовать их как лингвокультуремы. Разворачивание смыслового пространства этих культурем предоставляет исследователю возможность декодировать реалии жизни этноса-носителя языка на определенном этапе его социально-культурного развития, в частности те из них, которые в силу ряда причин внеязыковой природы были утрачены, вышли из обихода или оказались забытыми и могут быть реконструированы исключительно через процедуры лингвокультурного анализа.

The article provides linguistic-and-cultural perspective on dialectics of elements interrelations within semiotic triad “language – man – culture”. The research is based on the arsenal of domestic and foreign studies that form conceptual and terminological apparatus of modern Cultural Linguistics as an autonomous research field. The paper presents different views on the spectrum of tasks solved within the framework of Cultural Linguistics with its focus on analyzing the language system as the nation’s culture code. The integrative nature of Cultural Linguistics is demonstrated through brief overview of the methods it uses – the ones drawn from various sciences (e.g. psychology, ethnography, sociology, cognitive science, culture studies, etc.), which has enabled this field to acquire the status of a valid source of information about the nationally-specific logic of the world perception by a certain ethnic community. Theoretical background to the study is exemplified through interpretation of solid linguistic and cultural potential encoded in the inner form of English anthroponomy. The choice of proper names as a research object derives from specificity of their semiotic status: as language signs anthroponyms function as distinctive cultural and historical indices of variety of conceptual manifestations of MAN in certain socio-cultural context. With respect to this onym is treated in the article as a linguistic cultureme – the unity of language sign form, its meaning and cultural content. Interpreting semantic space of these linguistic culturemes enables the researcher to extract knowledge of realia (both material and spiritual), in particular those that have been lost, become obsolete or forgotten due to a number of extra-linguistic factors, and often linguocultural analysis appears the only decoding instrument.