Постнекласичний аналіз до-класичної моделі цілісності людини

Abstract

Мета дослідження полягає в тому, щоб на культурологічному матеріалі проаналізувати становлення та розвиток цілісності людини доцивілізаційного періоду. Для цього в роботі використовується постнекласична методологія, особливість якої полягає в тому, що вона вперше суб’єкт-об’єктні відношення розглядає не в розриві чи протиставленні, як це було в класичній (О → С) та некласичній (С → О) раціональності, а в їх єдності. У роботі цілісність древньої людини аналізується як нерозривна єдність людини і її умов, які разом перебувають у спільній для них субстанційній основі. Вихідною тут стала думка про те, що історична еволюція людини пов’язана із зміною форм її цілісності, яка завжди розвивалася дуально, онтично і онтологічно одночасно. Адже з розвитком людини її зовнішній життєвий світ, як і вона сама, ставали все більш складними, потребуючи їх увідповіднення між собою як двох світів людини в спільній для них цілісній основі (мана, першолюдина, єдине і вище ціле тощо), яка уявно перевершувала межі й властивості самої людини.

Цель исследования заключается в том, чтобы на культурологическом материале проанализировать становление и развитие целостности человека доцивилизационного периода. Для этого в работе используется постнеклассическая методология, особенность которой заключается в том, что она впервые субъект-объектные отношения рассматривает не в разрыве или противопоставлении, как это было в классической (О → С) и неклассической (С → О) рациональности, а в их единстве. В работе целостность древнего человека анализируется как неразрывное единство человека и его условий, которые вместе пребывают в общем для них субстанциональном основании. Исходной здесь стала мысль о том, что историческая эволюция человека связана с изменением форм его целостности, которая всегда развивалась дуально, онтически и онтологически одновременно. Ведь с развитием человека его внешний жизненный мир, как и он сам, становился все более сложным, требуя их соответствия между собою как двух миров человека в общем для них целостном основании (мана, первочеловек, единое и высшее целое и т. д.), которое образно превосходило границы и свойства самого человека.

The goal of this study is to analyze the establishment and development of human integrity in pre-civilization period basing on culturological material. For this reason we use the post-non-classical methodology, the main feature of which is that, for the first time, the subject-object relationships are considered not in disparity or contrast, as it was in the classical rationality (object → subject) and in the non-classical one (subject → object), but in their unity. The paper analyzes the integrity of the ancient person as an inseverable unity of a person and their circumstances, that are in the common for both of them substantive basis. The source here was the idea that the historical evolution of a person is related to the changing forms of the integrity, which has always developed dually, onticaly and ontologically at the same time. Indeed, with the person’s development the development of their external life-world, as the person itself, became more and more complex, requiring their conformity to each other as the two worlds of a man in their common one-piece base (the mana, the first man, and one Supreme integrity, etc.), which allegedly exceeded the boundaries and properties of the person.