Геополитические предпосылки Крымской войны (1853-1856 гг.) и тайные русско-иранские переговоры

Abstract

Протягом столітнього періоду від кінця наполеонівських війн й до початку Першої світової війни Кримська війна (1853-1856 рр.) виявилася найбільш кровопролитною в історії людства. Як в англійській (по історичній традиції), так і в радянській історіографії (з ідеологічних міркувань) закріпилася думка про виключну вину Миколи I за початок Кримської війни. Але, як показав аналіз передвоєнної політичної ситуації в Європі, зіткнення геополітичних, імперських інтересів конфронтуючих тоді сторін як у самій Європі, так і на Близькому Сході, підштовхнуло провідні країни континента – Англію, Францію, Австрію, – а також Туреччину до війни з Росією. Відповідно, у розв’язуванні війни були у більшому чи меншому ступені винні лідери цих країн. Сформований не на користь Росії розклад сил перед початком війни з Туреччиною призвів імператорський двір до думки про необхідність укладання військового союзу з Іраном. Створення такого союзу допомогло б Росії запобігти створенню турецько-ранського військового блоку, дії якого були б спрямовані на Кавказ. Побоюючись подібного результату, Росія розпочала влітку 1853 р. інтенсивні таємні дипломатичні переговори з Каджарським Іраном з метою укладання з цією країною військового союзу. Тривалі переговори завершилися у вересні 1854 р. підписанням у Тегерані, невідомої для широкого кола дослідників, конвенції про нейтралітет Ірана у Кримській війні. У тих умовах, коли Росія протистояла об’єднаній європейській коаліції, а на Кавказькому фронті російській армії довелося воювати на двох флангах: проти турків на російсько-турецькому кордоні і з Шамілем – на Кавказі, нейтралітет Ірана можна вважати успіхом російської дипломатії.

На протяжении столетнего периода от конца наполеоновских войн и до начала Первой мировой войны Крымская война (1853-1856 гг.) оказалась самой кровопролитной в истории человечества. Как в английской (по исторической традиции), так и в советской историографии (по идеологическим соображениям) укоренилось мнение об исключительной вине Николая I за начало Крымской войны. Тем не менее, как показал анализ предвоенной политической ситуации в Европе, столкновение геополитических, имперских интересов противостоявших тогда сторон как в самой Европе, так и на Ближнем Востоке, подтолкнуло ведущие страны континента – Англию, Францию, Австрию, – а также Турцию к войне с Россией. Следовательно, в развязывании войны были более или менее в разной степени повинны лидеры этих стран. Сложившийся не в пользу России расклад сил перед началом войны с Турцией привел императорский двор к мысли о необходимости заключения военного союза с Ираном. Образование подобного союза помогло бы России предотвратить создание турецкоиранского военного блока, действия которого были бы направлены на Кавказ. Опасаясь подобного исхода, Россия приступила летом 1853 г. к интенсивным тайным дипломатическим переговорам с Каджарским Ираном с целью заключения с этой страной военного союза. Длительные переговоры завершились в сентябре 1854 г. подписанием в Тегеране, неизвестной для широкого круга исследователей, конвенции о нейтралитете Ирана в Крымской войне. В тех условиях, когда Россия противостояла объединенной европейской коалиции, а на Кавказском фронте русской армии пришлось воевать на двух флангах: против турок на русско-турецкой границе и с Шамилем – на Кавказе, нейтралитет Ирана можно считать успехом русской дипломатии.

The Crimean War of 1853-1856 is regarded as one of the bloodiest wars in the history of XIX century. Many authors dedicated their research for studying the military and political backgrounds of the Crimean War. It is notable that according to the Western (mainly, the British) historical tradition, as well as to the Soviet historiography, based on the Marxist ideology, the only person who was solely responsible for the origin of the Crimean War was the Russian Emperor Nicolai I. Nevertheless, as it becomes clear from the short analyses of the political situation in Europe in the prewar period, the clash of geopolitical interests of the leading European Empires, including France, and Ottoman Empire from one side, with the Russian Empire from another, eventually laid down the grounds for war. For the purpose to guarantee safety on the Russian-Iranian border and at the same time to avoid rendering any possible military support to Ottoman Empire by Qajar Iran, Russia offered the Iranian authorities to conclude a military alliance. The Russian-Iranian diplomatic negotiations, started in May 1853, led to the signing in Tehran, in September 1854 of the secret "Convention of Neutrality", according to which Iran declared the non-interference policy in the Crimean War. As a reward for the signing of that convention Russia promised Iran not to recover the last payment of the known contribution, equal to a half million tumans, which Iran had to pay to Russia.