Екзистенціальні візії у малій прозі письменників-емігрантів 1920-х рр.

Abstract

У статті досліджуються питання екзистенціальних візій на прикладі оповідань українського письменника Олеся Бабія і російського Олексія Толстого періоду літературної еміграції 1919–1939 рр. У межах нової парадигми – екзистенціалізму – автори показали людину через зображення тривоги, відчаю, туги. Стверджується негативний вплив війни (в оповіданні О. Бабія «Бандит») й еміграції (у творі О. Толстого «На острове Халки») на формування свідомості людини. Звертається увага на психологічні аспекти, символіку, деталі, які є маркерами дискомфорту й відчуження героїв обох оповідань. У творах простежуються модуси екзистенціальної естетики: межова ситуація, абсурдність існування, концепція самотності тощо. Наголошується, що схожі екзистенціальні мотиви, виявлені у малій прозі письменників-емігрантів О. Толстого й О. Бабія, з’явились у художніх творах європейських письменників А. Камю, Ж.П. Сартра майже двадцять років поспіль.

The article deals with the existential visions of the period of literary emigration in 1919–1939 according to the stories of the Ukrainian writer Oles Babij and the Russian ont Alexei Tolstoy. Within the new paradigm – existentialism – the authors showed the person through images of anxiety, despair, and longing. The negative impact of war (in O. Babij's story «Bandit») and emigration (in O. Tolstoy’work «On the Island of Hulk») on the formation of human consciousness is claimed here. Attention is drawn to the psychological aspects, symbolism, and details which are the markers of discomfort and the alienation of the heroes of both stories. The works trace the modes of the existential aesthetics: the boundary situation, the absurdity of existence, the concept of loneliness, etc. It is emphasized that similar existential motives, found out in small prose of the emigrant writers O. Tolstoy and O. Babij, appeared in the works of European writers A. Camus, J.P. Sartre almost twenty years later.