COVID-19: чи вистоять права людини у боротьбі з пандемією?

Abstract

Приєднуючись до міжнародних пактів та конвенцій про права людини держави беруть на себе зобов’язання гарантувати особам, які знаходяться під їх владою, певний мінімальний набір прав і свобод. Зокрема, відповідно до статті 1 ЄКПЛ Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I Конвенції. Такі ж положення закріплено у статтях 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Проте, всі визначені міжнародними актами права не можуть носити абсолютного характеру і забезпечуватись без жодних перерв і винятків. Відтак, за можливістю обмеження у юридичній доктрині виділяють три види прав: 1) ті, які не підлягають обмеженням за жодних умов (наприклад, заборона катування); 2) ті, які підлягають обмеженням для забезпечення поточних інтересів суспільства, таких як збереження державної таємниці чи розслідування злочинів (наприклад, свобода вираження поглядів чи право на приватність); 3) Ті, які підлягають обмеженням виключно за умов надзвичайної ситуації, такої як війна чи техногенна катастрофа [1].