Правові особливості секретного заповіту

Abstract

Приватні відноси між фізичними особами останнім часом набувають дуже великої різноманітності. Велика кількість соціальних та інших факторів впливають на них, через що, навіть між близькими людьми стаються непорозуміння, які тягнуть за собою недовіру. У зв’язку з цим, значна кількість таких стосунків набули відтінку анонімності та надмірної прихованості. Через що, останнім часом, все більшої популярності набувають секретні заповіти. Інститут секретного заповіту був впроваджений в Українську правову систему разом з набранням чинності нового Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) 1 січня 2004 року і головною метою такого нововведення було посилення захисту таємниці заповіту, тобто забезпечення гарантії того, що нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не матимуть права, а головне можливості до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту (ст. 1255 ЦКУ). Варто зазначити, що така форма заповіту є досить популярною у більшості країнах Європи, приміром у Німеччини, Іспанії, Італії, Португалії тощо, і для України, як прогресивної європейської держави, наявність такої форми заповіту є обов’язковою, адже це реальна можливість для людей реалізовувати та захищати свої права [1, 3].