Значення ультрасоноскопії у ранньому виявленні синдрому плеврального випоту

Abstract

Мета роботи – вивчити значення ультрасоноскопії у вчасному виявленні синдрому плеврального випоту з огляду на характер виявлених змін, рівень променевого навантаження та розвиток і поширеність плевральних нашарувань. Матеріали та методи – досліджено 329 хворих із СПВ, які були розподілені на дві групи. В основну групу увійшло 142 особи, базовим методом променевої діагностики у яких була традиційна рентгенографія; у групу порівняння – 187 хворих, базовим методом променевої діагностики при цьому була ультрасоноскопія, яка доповнювалася рентгенографією. Результати та обговорення. Після первинного променевого обстеження 134 (94,4 %) хворим основної групи був виставлений діагноз синдрому плеврального випоту і вони були направлені до спеціалізованої клініки для верифікації процесу. У групі ж порівняння плевральний випіт було виявлено лише у 10 (5,3 %) хворих. Жодних змін на рентгенограмах не знайдено у 52 (27,8 %) осіб. Вони отримували лікування за місцем проживання з приводу «неврологічних», «терапевтичних» та «хірургічних» захворювань. У інших 125 (66,9 %) хворих встановлено «пневмонію» і проводилось лікування за місцем проживання у дільничних чи районних лікарнях. Таким чином верифікація діагнозу затримувалася у середньому на 3-4 тижні. Поміж хворих основної групи при торакоскопії нашарування констатовано у 43 (30,3 %) осіб, і у 156 (83,4 %) хворих групи порівняння, що частіше у 2,8 разу. При цьому нашарування площею від 2 до 4 % у групі порівняння трапилися у 33,1 %, що частіше, ніж у основній групі у 2,9 разу. Нашарування поширеністю від 5 до 6 % площі тіла у групі порівняння мали місце у 58 (31,0 %) осіб, що частіше у 7,4 разу, ніж у основній групі. Нашарування понад 6 % у групі порівняння мали місце у 10,7 %, а у основній групі не трапилися зовсім. Висновки. Використання ультрасоноскопії у комбінації з рентгенографією органів грудної порожнини дозволяє виявити плевральний випіт у 94,4 % хворих з підозрою на СПВ та пришвидшити діагностику захворювання на 3–4 тижні. За рахунок раннього виявлення плеврального випоту методом ультрасоноскопії та рентгенографії органів грудної порожнини з подальшою торакоскопією плевральні нашарування визначаються у 2,8 разу рідше в порівнянні з хворими, обстеженими лише рентгенологічно. У хворих основної групи нашарування площею 2–4 % площі тіла мають місце у 11,3 % хворих проти 33,1 % хворих групи порівняння; площею 5–6 % – у 4,2 % та 31,0 % відповідно. Ураження плеври площею понад 6 % у хворих основної групи не розвиваються, у хворих групи порівняння мають місце у 10,7 %.

Цель работы – изучить значение ультрасоноскопии в своевременном выявлении синдрома плеврального выпота, учитывая характер выявленных изменений, уровень лучевой нагрузки и развитие и распространенность плевральных наслоений. Материалы и методы. Исследованы 329 больных с синдромом плеврального выпота, которые были разделены на две группы. В основную группу вошло 142 человека, базовым методом лучевой диагностики которых была традиционная рентгенография; в группу сравнения – 187 больных, базовым методом лучевой диагностики при этом была ультрасоноскопия, которая дополнялась рентгенографией. Результаты и обсуждение. После первичного лучевого обследования 134 (94,4 %) больным основной группы был установлен диагноз синдрома плеврального выпота и они были направлены в специализированную клинику для верификации процесса. В группе же сравнения плевральный выпот был обнаружен только у 10 (5,3 %) больных. Никаких изменений на рентгенограммах не найдено у 52 (27,8 %) человек. Они получали лечение по месту жительства по поводу «неврологических», «терапевтических» и «хирургических» заболеваний. Остальным 125 (66,9 %) больным установлена «пневмония», лечение которой проводилось по месту жительства в участковых или районных больницах. Таким образом, верификация диагноза задерживалась в среднем на 3-4 недели. Среди больных основной группы при торакоскопии наслоения констатированы у 43 (30,3 %) человек, и у 156 (83,4 %) больных группы сравнения, что чаще в 2,8 раза. При этом наслоения площадью от 2 до 4 % в группе сравнения зафиксированы в 33,1 % случаев, что чаще, чем в основной группе в 2,9 раза. Наслоения распространенностью от 5 до 6 % площади тела в группе сравнения имели место у 58 (31,0 %) человек, что чаще в 7,4 раза, чем в основной группе. Наслоения более 6 % в группе сравнения имели место у 10,7 % случаев, а в основной группе не встречались вовсе. Выводы. Использование ультрасоноскопии в сочетании с рентгенографией органов грудной полости позволяет выявить плевральный выпот у 94,4 % больных с подозрением на СПВ и ускорить диагностику заболевания на 3-4 недели. За счет раннего выявления плеврального выпота методом ультрасоноскопии и рентгенографии органов грудной полости с последующей торакоскопией плевральные наслоения определяются в 2,8 раза реже по сравнению с больными, обследованными только рентгенологически. У больных основной группы наслоения площадью 2-4 % площади тела имеют место у 11,3 % больных против 33,1 % больных группы сравнения; площадью 5-6 % – у 4,2 % и 31,0 % соответственно. Поражение плевры площадью более 6 % у больных основной группы не развиваются, в группе сравнения имеют место у 10,7%.

Materials and methods – 329 patients with syndrome of pleural effusion were studied, which were divided into two groups. The main group included 142 people, the basic method of radiological diagnosis in which was the traditional X-ray; in the comparison group – 187 patients, the basic method of radiological diagnosis was ultrasonoscopy, which was supplemented by X-ray. Results and discussion. After initial radiological examination of 134 (94,4 %) patients of the main group were diagnosed syndrome of pleural effusion and they were sent to a specialized clinic for the verification of the process. In the same comparison group, pleural effusion was detected in only 10 (5,3 %) patients. No changes in radiographs were found in 52 (27,8 %) persons. They received treatment at the place of residence for «neurological», «therapeutic» and «surgical» diseases. In other 125 (66,9 %) patients, there was «pneumonia» and treatment was performed at the place of residence in district or regional hospitals. Thus, the verification of the diagnosis was delayed by an average of 3-4 weeks. Among patients of the main group, at thoracoscopy pleural adhesions were recorded in 43 (30,3 %) persons, and in 156 (83,4 %) patients in the comparison group, which was more often 2,8 times. In this case, layering with an area of 2 to 4 % in the comparison group occurred in 33,1 %, which is more frequent than in the main group 2,9 times. Pleural adhesions of prevalence from 5 to 6 % of the body surface area in comparison group occurred in 58 (31,0 %) persons, which is more often 7,4 times than in the main group. Pleural adhesions more than 6 % in the comparison group took place in 10,7%, and in the main group did not happen at all. Conclusions. The use of ultrasonoscopy in combination with radiography of the chest organs allows to detect pleural effusion in 94,4 % of patients with suspected syndrome of pleural effusion and to accelerate the diagnosis of the disease for 3-4 weeks. Due to the early detection of pleural effusion by ultrasonoscopy and radiography of the chest cavity with subsequent thoracoscopy, the pleural adhesions are determined 2,8 times less frequently compared with patients, examined only radiologically. In patients of main group pleural adhesions of 2-4 % of the body area occur in 11,3 % of patients versus 33,1 % of patients in the comparison group; in the area of 5-6 % – in 4,2 % and 31,0 % respectively. Defeat of the pleura in the area of more than 6 % of patients in the main group does not develop, in patients with a comparison group occur in 10,7 %.