Financial sector development: efficiency of the regulation and public trust

Abstract

Розвиток фінансового сектору, забезпечений довірою до банківської системи, є важливою передумовою стійкого економічного та соціального зростання. Вищевикладений внесок у створення міцної та надійної основи економічного зростання значною мірою залежить від ефективності державного регулювання з точки зору стратегії монетарної політики, яка була прийнята. Вимірювання його ефективності є одним із складних питань дослідження та практики центральних банків. Метою статті є внесок у методологію показників, що дозволяють вимірювати переваги ефективної монетарної політики щодо спостережуваних змін довіри громадськості до фінансового сектору. Принципова позиція полягає в тому, щоб розглядати максимізацію довіри громадськості як необхідний (але недостатній) крок до досягнення цілей, на які були поставлені центральними банками в рамках своїх повноважень. Метод аналізу охоплення даних, орієнтованого на результати, який широко використовується для вимірювання ефективності в банківській галузі, був розроблений і застосований для вимірювання ефективності регулювання в контексті центрального банку. Для того, щоб отримати надійний, релевантний та інтерпретований результат, вхідні та вихідні змінні були обрані відповідно до основної стратегії та цілей центральних банків. Вхідні фактори представлені в балансах центральних банків, які відображають активи та зобов'язання, що виникають внаслідок використання інструментів грошово-кредитної політики. Тоді як індекс Heritage Foundation щодо грошової свободи та коефіцієнта монетизації економіки використовувався як результат у кількісному вимірі. Запропонований показник ефективності грошово-кредитної політики може бути використаний як допомога для виявлення так званих резервів невикористаних потужностей, а отже, для надання рекомендацій щодо нормативних актів та стимулів чи управлінських практик, що сприятиме підвищенню довіри до фінансового сектору, стабільності цін, які кожен центральний банк прагне максимізувати з огляду на його обмежену кількість ресурсів.

Развитие финансового сектора, обеспечиваемое доверием к банковской системе, является важной предпосылкой устойчивого экономического и социального роста. Вышеупомянутый вклад в создание прочной и надежной основы для экономического роста в значительной степени зависит от эффективности государственного регулирования с точки зрения принятой стратегии денежно-кредитной политики. Измерение его эффективности - один из сложных исследовательских и практических вопросов центральных банков. Цель статьи - внести вклад в методологию показателей, позволяющих измерить пользу от эффективной денежно-кредитной политики в отношении наблюдаемых изменений общественного доверия к финансовому сектору. Принятая основополагающая точка зрения состоит в том, чтобы рассматривать максимизацию общественного доверия как необходимый (но недостаточный) шаг к достижению целей, поставленных перед центральными банками в рамках их полномочий. Метод анализа оболочки данных, ориентированный на результат, который широко используется для измерения эффективности в банковской отрасли, был разработан и применен для измерения эффективности регулирования в контексте центрального банка. Чтобы получить надежный, релевантный и интерпретируемый результат, входные и выходные переменные были выбраны в соответствии с основной стратегией и целями большинства центральных банков. Факторы затрат представлены балансами центральных банков, в которых регистрируются активы и обязательства, возникающие в результате использования инструментов денежно-кредитной политики. В то время как индекс денежной свободы Heritage Foundation и коэффициент монетизации экономики использовались в качестве выходных данных в количественном измерении. Предлагаемый показатель эффективности денежно-кредитной политики может быть использован в качестве вспомогательного средства для выявления так называемых резервов неиспользуемых мощностей и, следовательно, для выработки рекомендаций в отношении правил и стимулов или управленческой практики, которые будут способствовать укреплению доверия к финансового сектора, стабильности цен, которые каждый центральный банк стремится максимизировать с учетом ограниченного объема ресурсов.

Financial sector development, ensured by trust in the banking system, is an essential prerequisite for sustainable economic and social growth. The foregoing contributions to building a solid and reliable foundation for economic growth depend to a large extent on the efficiency of the state regulation in terms of monetary policy strategy, which has been adopted. Measuring its efficiency is one of the challenging research and practice questions of central banks. The purpose of the paper is to contribute to the methodology of indicators that allow for the measurement of the benefactions of efficient monetary policy to observed changes in public trust in the financial sector. A fundamental standpoint adopted is to view the maximization of public trust as a necessary (but not sufficient) step towards the goals that the Central banks have been tasked with within their mandates. An output-oriented data envelopment analysis method, which is widely used to measure efficiency within the banking industry, was developed and applied in order to measure the efficiency of the regulation in a central banking context. In order to get a reliable, relevant, and interpretable result, input and output variables were selected according to the Central banks' majority core strategy and objectives. Input factors are represented by Central banks’ balance sheets that record assets and liabilities resulting from monetary policy instruments. While the Heritage Foundation index on monetary freedom and coefficient of economy monetization was used as outputs in a quantitative dimension. The proposed measure of monetary policy efficiency could be used as an aid to detect so-called reserves of unused capacities, and hence to provide for recommendations as to the regulations and incentives, or managerial practices, that will contribute to promoting greater trust in the financial sector and price stability that each central bank seeks to maximize given its limited amount of inputs.