Long-term consequences of the use of autologous platelet-rich plasma in the treatment of patients with diabetic ulcers, and medical and social adaptation of such patients

Abstract

Актуальність проблеми. За Міжнародної Діабетичної Федерації (IDF) численність хворих на ЦД у світі на 2019 рік становила 463 мільйонів осіб. Одним із тяжких місцевих ускладнень ЦД є синдром діабетичної стопи, проявом якого є розвиток діабетичних виразок нижніх кінцівок, що веде до зниження якості життя та втрати працездатності. Мета роботи. Оцінити віддалені результати після використання аутологічної плазми, збагаченої тромбоцитами, при лікуванні хворих на трофічні виразки на тлі цукрового діабету ІІ типу та вивчити особливості медико-соціальної адаптації хворих, які піддалися такому лікуванню у порівнянні з традиційними методиками. Матеріали і методи. Досліджені були розподілені на дві групи. В основну групу увійшло 55 хворих, у групу порівняння ‒ 50. Хворим групи порівняння проводили лікування за стандартною схемою згідно з рекомендаціями міжнародної робочої групи по діабетичній стопі (IWGDF 2015). Лікування хворих основної групи базувалося на наведених вище рекомендаціях та корекцією місцевого лікування за запропонованою нами методикою з використанням аутогенної плазми, збагаченої тромбоцитами. При вивченні ефективності лікування був застосований адаптований нами опитувальник EuroQol EQ-5D-5L. Статистичну обробку результатів проводили з використанням t-критерію Ст’юдента. За достовірність результату приймалася різниця середніх значень при p < 0,05. Висновки. Виявлено, що рецидив виразкування у основній групі досліджених був менш часто, у порівнянні з хворими групи порівняння (p < 0,05). У віддалений період після лікування поміж реципієнтів основної групи не було проблем з пересуванням у 34 (72,3 %) осіб, у групі порівняння – 21 (46,7 %). Анкетовані основної групи не потребували допомоги у обслуговуванні у 44 (95,7 %) осіб, а у групі порівняння – у 35 (77,8 %). Можливість брати участь у звичайній повсякденній діяльності анкетовані основної групи мали у 33(70,2%) досліджених, а у групі порівняння – у 17 (37,8%). Загальна якість життя та психоемоційний стан анкетованих основної групи, хворі які не піддавались депресії був у 37 (78,7%) досліджених, а у групі порівняння –у 18 (40 %) анкетованих, що менше у 1,9 разу (p > 0,05).

Relevance of the problem. According to the International Diabetes Federation (IDF), the number of patients with diabetes in the world reached 463 million people in 2019. One of the most severe local complications of diabetes is diabetic foot syndrome manifested through the development of diabetic ulcers on the lower extremities, which leads to poor quality of life and disability.

Objective. To evaluate the long-term outcomes after the use of autologous platelet-rich plasma in the treatment of patients with trophic ulcers secondary to type 2 diabetes mellitus and to study the peculiarities of medical and social adaptation of the patients who underwent such treatment vs. traditional methods.

Materials and methods. Study subjects were divided into two groups. The main group included 55 patients; the comparison group included 50 patients. Patients in the comparison group were treated according to the standard scheme in accordance with the recommendations of the International Working Group on the Diabetic Foot (IWGDF 2015). Treatment of patients in the main group was based on the above recommendations and corrected local treatment scheme according to our proposed method using autologous platelet-rich plasma. When studying the effectiveness of treatment, we used adapted EuroQol EQ-5D-5L questionnaire.

Statistical data were processed using the Student's t-test. The difference in average values at p<0.05 was taken as statistical significance.

Conclusions. It was found that the recurrence of ulceration in the main group of subjects occurred less frequently, as compared with patients in the comparison group (p<0.05).

Long-term follow-up period showed that 34 (72.3%) subjects in the main group had no mobility problems vs. 21 (46.7%) subjects in the comparison group. In the main group, 44 (95.7%) subjects did not require assistance in daily living activities vs. 35 (77.8%) subjects in the comparison group. In the main group, 33 (70.2%) subjects could participate in normal daily activities vs. 17 (37.8%) subjects in the comparison group.

37 (78.7%) patients in the main group were not prone to depression and in the comparison group, only 18 (40%) subjects were not depression-prone, which is 1.9 times less (p>0.05).