Місце державницької теорії місцевого самоврядування у світовій доктрині муніципального права

Abstract

Одними з перших, хто привернув увагу до проблематики місцевого самоврядування були представники теорії «вільної громади». На початку ХІХ ст. за справи та майно громад відповідали казенні, тобто державні чиновники. В результаті господарство громад було практично знищено нанівець. Тому виникла потреба наукового обґрунтування необхідності обмеження втручання центральних виконавчих органів в громадську систему ведення господарства. Це завдання й була покликана вирішити теорія «вільної громади», яка доводила, що право громади вирішувати свої справи має такий же невід’ємний характер, що і права та свободи людини, адже громада історично виникає раніше за державу, яка повинна поважати свободу громадського управління. Водночас, ідея невід’ємності прав громад була достатньо уразливою, адже, з одного боку, обґрунтовувати невід’ємність прав створених державою великих територіальних самоврядних одиниць (департаментів, губерній, земель або областей) їх природним характером було досить важко, а з іншого – заперечувати інші види самоврядування, окрім невеликих сільських та міських громад, було досить дивним, адже це не відповідало реальному стану справ. Саме тому починає формуватися суспільна теорія самоврядування, яка, в якості характерних ознак місцевого самоврядування, висувала недержавний та зазвичай господарський характер діяльності органів місцевого самоврядування. Однак, практика довела, що органи самоврядування здійснюють не лише приватне-правові, а й публічні функції, тобто такі, що притаманні органам публічної влади, які отримують свої повноваження від держави. Крім того, з’ясувалася неможливість чіткого відокремлення справ громади від справ державних, які доручені для виконання громадам. Саме тому виникає державницька теорія самоврядування. Основним положенням усіх юридичних теорій було визнання громади, повіту, міста, провінції, взагалі будь-якого самоврядного місцевого союзу, юридичною особою публічного права. При цьому, всі представники юридичних теорій визнавали, що компетенція органів місцевого самоврядування не є їх самостійною функцією, це – державна функція, тобто передана державою для виконання самостійним місцевим спільнотам. Тому всі справи, що знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування, є справами державними. Державна влада сама встановлює межі своєї компетенції, доручаючи частину своїх справ місцевим самоврядним спільнотам і визнаючи їх самостійними публічно-правовими корпораціями. Органи місцевого самоврядування хоча і виконують державні обов’язки, але є органами не держави, а самостійних самоврядних спілок громад, що володіють самостійною і незалежною від держави волею і є самостійними суб’єктами публічного права, незалежними від волевиявлення державної влади, адже сама ця влада хоче зробити їх незалежними в законодавчому порядку.

Одними из первых, кто привлек внимание к проблематике местного самоуправления, были представители теории свободной общины. В начале XIX в. за дела и имущество общин отвечали казенные, то есть государственные чиновники. В результате этого хозяйство общин было практически уничтожено на нет. Поэтому возникла необходимость в научном обосновании необходимости ограничения вмешательства центральных исполнительных органов в общественную систему хозяйствования. Эта задача была призвана решить теория «свободной общины», которая доказывала, что право общины решать свои дела носит такой же неотъемлемый характер, что и права и свободы человека, ведь община исторически возникает раньше государства, которое должно уважать свободу общественного управления. В то же время, идея неотъемлемости прав общин была достаточно уязвимой, ведь, с одной стороны, обосновывать неотъемлемость прав созданных государством крупных территориальных самоуправляемых единиц (департаментов, губерний, земель или областей) их природным характером было очень трудно, а с другой – отрицать другие виды самоуправления, кроме небольших сельских и городских общин, были довольно странными, ведь это не соответствовало реальному положению дел. Именно поэтому начинает формироваться общественная теория самоуправления, которая как характерные признаки местного самоуправления выдвигала негосударственный и обычно хозяйственный характер деятельности органов местного самоуправления. Тем не менее, практика доказала, что органы самоуправления выполняют не только частноправовые, но и общественные функции, то есть присущие органам государственной власти, которые получают свои полномочия от государства. Кроме того, выяснилась невозможность четкого отделения дел общества от дел государственных, которые поручены для выполнения общинам. Вот почему возникает государственная теория самоуправления. Основным положением всех юридических теорий являлось признание общины, уезда, города, провинции, вообще любого самоуправляемого местного союза, юридическим лицом публичного права. При этом все представители юридических теорий признавали, что компетенция органов местного самоуправления не является их самостоятельной функцией, это государственная функция, то есть переданная государством для выполнения самостоятельным местным сообществам. Поэтому все дела, находящиеся в ведении органов местного самоуправления, являются государственными делами. Государственная власть сама устанавливает границы своей компетенции, поручая часть своих дел местным самоуправляющимся сообществам и признавая их самостоятельными публично-правовыми корпорациями. Органы местного самоуправления хотя и выполняют государственные обязанности, но являются органами не государства, а самостоятельных самоуправляемых союзов общин, обладающих самостоятельной и независимой от государства волей и являющиеся самостоятельными субъектами публичного права, независимыми от волеизъявления государственной власти, ведь сама эта власть хочет сделать их независимыми в законодательном порядке.

Representatives of the "free community" theory were among the first to draw attention to the issues of local self-government. In the early nineteenth century. Treasury, ie government officials, was responsible for the affairs and property of the communities. As a result, the community economy has been virtually destroyed to nothing. Therefore, there is a need for scientific substantiation of the need to limit the intervention of central executive bodies in the public system of economy. This task was intended to be solved by the theory of "free community", which argued that the right of the community to settle its affairs has the same inalienable character as human rights and freedoms, since the community has historically emerged before a state that should respect the freedom of public administration. At the same time, the idea of the inalienability of community rights was sufficiently vulnerable, because, on the one hand, to justify the inalienability of the rights of large territorial self-governing units (departments, provinces, lands or regions) created by the state was rather difficult and, on the other, to deny them. other types of self-government, except for small rural and urban communities, was rather strange, because it did not correspond to the real state of affairs. That is why the social theory of self-government is beginning to emerge, which, as characteristic features of local self-government, has advanced the non-state and usually economic nature of the activity of local self-government bodies. However, practice has proved that self-government bodies exercise not only private-legal but also public functions, that is, those that are inherent to public authorities, which derive their powers from the state. In addition, the impossibility of clearly separating community affairs from state affairs entrusted to the community was clarified. That is why the state theory of self-government arises. The basic principle of all legal theories was the recognition of the community, county, city, province, in general any self-governing local union, as a body of public law. At the same time, all representatives of legal theories recognized that the competence of local self-government bodies is not their independent function, it is a state function, that is, transferred by the state to be performed by independent local communities. Therefore, all cases that are administered by local governments are state affairs. The state government itself sets the limits of its competence, entrusting part of its affairs to local self-governing communities and recognizing them as independent public-law corporations. Local self-government bodies, although performing public duties, are not bodies of the state but of independent self-governing unions of communities, possessing the will and independence of the state and independent entities of public law, independent of the will of the state power, because the power itself wants to make them legally independent.