А. Ф. Коні про етико-філософські причини самогубства

Abstract

Хвиля самогубств наприкінці XIX – на початку XX століття стимулювала дослідження теми суїциду. А.Ф. Коні та Н.А. Бердяєв у своїх роздумах про самогубства використовують поняття "епідемія", при цьому Коні унікальним чином звертає увагу на самогубства в соціально активному шарі – серед молоді, що надає його філософії суїциду особливе пізнавальне значення. У класичній роботі Е. Дюркгейма "Суїцид" є досить різке загальне судження, у якому стверджується, що кожне суспільство у певний історичний момент має певну схильність до самогубства. У кожній соціальній групі є певна, специфічна схильність до самогубства, яка не пояснюється ні біолого-физіологічними характеристиками стану людей, ні фізичними характеристиками середовища, де вони перебувають. Найуразливішою соціальною групою при цьому виявляється молодь, яка через свій вік та відсутність життєвого досвіду не готова до таких життєвих випробувань. А.Ф. Коні, трактуючи соціально-історичну епідемію самогубств, пропонує до аналізу "висновки та спостереження", зроблені ним під час судової служби, – цим створюючи особливий прецедент етико-юридичної герменевтики "самовбивства у законі життя".