Томас Неш- не сатирик: образ "чорної смерті" у його поезіях

Abstract

Увага авторів цієї розвідки зосереджена навколо віршованого «триптиху про чорну смерть», що розміщений у п’єсі єлизаветинського літератора Томаса Неша «Останнє бажання і заповіт Літа» (1592). Оскільки цей письменник у сучасній літературознавчій спільноті відомий здебільшого як талановитий сатирик, автор роману й численних памфлетів, то фокус на його поетичних творах наразі постає напрочуд актуальним як з огляду на їхній тематичний вектор, так і з точки зору внеску автора в розвиток тогочасної поетичної традиції. У трьох віршах іде мова про лондонську чуму 1592–1594 рр., що змусила Т.Неша змінити стиль життя й напрямок творчості. Перед лицем неминучої хвороби й смерті літератор вдався до художньої репрезентації чуми в поезіях, які збагачують художню структуру драматичного твору. Автори статті доводять, що, об’єднані концептом швидкоплинності життя і страхом смерті, ці вірші по- різному оприявнюють авторський психоемоційний настрій і демонструють універсальну візію медичного лиха єлизаветинцями. Також у статті репрезентовано ідейно-змістовну специфіку віршів і їхню кореляцію зі структурно-композиційною організацією п’єси й визначено так звану театральність як художню рису драматичного твору. Деякі маловідомі факти з життя автора та соціокультурний контекст епохи теж представлені в анотованій статті. Аналітичне прочитання віршів уможливило зробити висновок про їхню унікальність. На переконання авторів, вона полягає в тому, що у своєму першому драматичному творі Неш розмістив свої перші вірші на актуальну тему. Це вирізняє його з-поміж тогочасних колег по перу, адже подібного поєднання в єлизаветинській літературі не було, як не було і поезій, повністю присвячених «чорній смерті». Саме завдяки цим поезіям Неш відтепер буде знаний у літературознавчих колах не лише як великий сатирик, а й талановитий поет Єлизаветинської доби.

The authors of this article focus on poetics of “triptych about the Black death”, which is included in the play “Summer’s Last Will and Testament” (1592) written by the Elizabethan writer Thomas Nashe. As this writer is well-known to modern literary scholars mostly as a talented satirist, the author of a novel and numerous pamphlets, the attention to his poetic heritage is nowadays surprisingly relevant from the view point of their thematic vector and from the viewpoint of the author’s contribution into the development of the Elizabethan poetic tradition. The three poems about the London plague of 1592-1594 forced T. Nashe to change both his lifestyle and concepts of his fiction. Faced with inevitable illness and death, the writer demonstrated his imagination about plague in poems that enrich the fictional structure of drama. Being united by the ideas of the life transience and the fear of death, the author’s psycho-emotional state and his contemporaries’ universal vision of the medical disaster are manifested in different ways. In this article, there is also an attempt to find out the ideological and fictional specificity of the poems and their correlation with the structural and compositional organization of the play, as well as to define so-called theatricality as an artistic feature of drama. Some unfamiliar facts from the author’s life and socio-cultural context are also placed in the given article. Having analyzed the poems, the authors of the research came to conclusion that their uniqueness lies in the following: in his first drama Nashe represented his first poems, moreover, for the first time in the Late Renaissance literature, they were devoted to the Black death. This artistic achievement differs Th. Nashe from contemporary men-of-letter. Thanks to these poems, Nashe can be henceworth considered not only a great satirist, but also as a talented poet of the Elizabethan age.