Методологічні та інтерпретаційні аспекти історичного значення «Государя» Макіавеллі у контексті розвитку теорії абсолютизму та теорії «державного інтересу»

Abstract

У статті розглядається проблематика методологічних та інтерпретаційних аспектів історичного значення «Государя» Макіавеллі в контексті розвитку теорії абсолютизму. Автор констатує, що аналіз «Государя» на методологічному рівні повинен здійснюватися з урахуванням складної політичної реальності в Італії раннього Нового часу за умов політичної залежності італійських правителів від іноземних (європейських) держав після 1494 року. При обґрунтуванні ключових історичних обставин, що зумовлюють взаємозв’язок «Государя» з реаліями досліджуваної епохи, використовується поняття «гегемонії» з політичної теорії Антоніо Грамші, оцінки швейцарського історика культури Якоба Буркхардта, філософа та історика Бенедетто Кроче, британського історика Ніколаса Хеншелла. Вказується, що заслуговує на особливу увагу критичний погляд німецько-американського політичного філософа Лео Штрауса. Використання аргументації Штрауса під час розгляду історичного значення «Государя» є ефективним методологічним ключем і не може бути підірване чи ослаблене теоретично аргументацією Квентіна Скіннера, оскільки Скіннер жодним чином не заперечує важливу роль «Государя» у розвитку теорії абсолютизму.

The article examines the methodological and interpretive aspects of the historical significance of Machiavelli’s “The Prince” in the context of the development of the theory of absolutism. The author states that the analysis of “The Prince” at the methodological level should be carried out taking into account the complex political reality in Italy in the early modern period under the conditions of the political dependence of Italian rulers on foreign (European) states after 1494. When substantiating the key historical circumstances that determine the relationship between “The Prince” and the realities of the studied era, the concept of “hegemony” from the political theory of Antonio Gramsci, the assessments of the Swiss cultural historian Jacob Burkhardt, the philosopher and historian Benedetto Croce, and the British historian Nicholas Henschell are used. It is indicated that the critical view of the GermanAmerican political philosopher Leo Strauss deserves special attention. From the point of view of author, it is possible to assert that an appendix of general methodological principles of estimations Strauss of Маchiavelli’s is to productive in wide sense of development of social and political idea of early Moderne time. Criticism of Strauss of relatively key aspects of approach of Machiavell’s is not able to replace the fact of faithful estimation Strauss of essence of looks of флорентинского thinker. Machiavelli really accomplishes a break with classic tradition of political idea, in the light of what even the later interpretations of “Sovereign”, created already after Leo Strauss, are not able to shake loyalty of his estimations. So, interpretation of Quentin Skinner’s, one of founders of Cambridge “school of concepts”, is based on aspiration to step back from «textualization» interpretation of «The Prince» pushing off from the presence of “republican ideal”. The position of Quentin Skinner, wired for sound to them on the pages of his works, is not capable in turn, in our view, to undermine the basic moments of approach of Leo Strauss.