Правопорушення як форма правової поведінки: зовнішній та внутрішній контекст диференціації

Abstract

Стаття присвячена зовнішньому та внутрішньому контексту диференціації правопорушення як форми правової поведінки. Актуальність цього дослідження полягає у необхідності чіткого окреслення поняття правопорушення як необхідного чинника стандартизації правової науки. З’ясовано, що ототожнення будь-якої протиправної поведінки із правопорушенням далеко не завжди відповідає дійсності. Обґрунтовано, що відмежування правопорушення від об’єктивно-протиправного діяння здійснюється залежно від суб’єкта: в умовах правопорушення суб’єкт, як деліктоздатна особа, існує, а в умовах об’єктивно-протиправного діяння – ні. Розкрито протиправний характер зловживання правом, оскільки воно, хоча й не порушує право в об’єктивному сенсі, проте завдає шкоди праву в суб’єктивному сенсі. Доведено, що держава може бути суб’єктом правопорушення. Обґрунтована необхідність або більш чіткого відокремлення непрямого умислу і самовпевненості одна від одної, або їх об’єднання у єдину форму вини. З’ясовано, що окрім доктринальних визначень видів правопорушень, які закріплюються на рівні науково-навчальної літератури, існують і легальні визначення, які закріплюються на рівні законодавства. Доведено, що понятійна стандартизація розуміння правопорушень у напрямі їх подальшої легалізації сприятиме більш загальному усвідомленню самого поняття правопорушення. В ході дослідження ми дійшли висновку, що окрім доктринальних визначень видів правопорушень, які закріплюються на рівні науково-навчальної літератури, існують і легальні визначення, які закріплюються на рівні законодавства. Як уявляється понятійна стандартизація розуміння правопорушень у напрямі їх подальшої легалізації сприятиме більш загальному усвідомленню самого поняття правопорушення. Доведено, що розуміння правопорушення як суспільно небезпечного або шкідливого діяння є недоречним, якщо не брати до уваги обов’язковий наслідок вчинення правопорушення, тобто юридичну відповідальність. Практична цінність цього дослідження полягає у формуванні загальновизнаного розуміння правопорушення, що сприятиме більшій стандартизації юридичної науки.

Статья посвящена внешнему и внутреннему контексту дифференциации правонарушения как формы правового поведения. Актуальность этого исследования состоит в необходимости четкого определения понятия правонарушения как необходимого фактора стандартизации правовой науки. Выяснено, что отождествление любого противоправного поведения с правонарушением далеко не всегда соответствует действительности. Обосновано, что отграничение правонарушения от объективно-противоправного деяния осуществляется в зависимости от субъекта: в условиях правонарушения субъект, как деликтоспособное лицо, существует, а в условиях объективно-противоправного деяния – нет. Раскрыт противоправный характер злоупотребления правом, поскольку оно, хотя и не нарушает право в объективном смысле, но наносит вред праву в субъективном смысле. Доказано, что государство может быть субъектом правонарушения. Обоснована необходимость либо более четкого отделения косвенного умысла и самоуверенности друг от друга, либо их объединения в единую форму вины. Выяснено, что кроме доктринальных определений видов правонарушений, закрепляемых на уровне научно-учебной литературы, существуют и легальные определения, закрепляемые на уровне законодательства. Доказано, что понятийная стандартизация понимания правонарушений в направлении дальнейшей легализации будет способствовать более общему осознанию самого понятия правонарушения. В ходе исследования мы пришли к выводу, что, кроме доктринальных определений видов правонарушений, закрепляемых на уровне научно-учебной литературы, существуют и легальные определения, закрепляемые на уровне законодательства. Как представляется понятийная стандартизация понимания правонарушений в направлении их дальнейшей легализации, будет способствовать более общему осознанию самого понятия правонарушения. Доказано, что понимание правонарушения как общественно опасного или вредного деяния неуместно, если не принимать во внимание обязательное следствие совершения правонарушения, то есть юридическую ответственность. Практическая ценность этого исследования состоит в формировании общепризнанного понимания правонарушения, что будет способствовать большей стандартизации юридической науки.

The article is devoted to the external and internal context of the differentiation of an offense as a form of legal behavior. The relevance of this study lies in the need for a clear definition of the concept of an offense as a necessary factor in the standardization of legal science. It was found that the identification of any illegal behavior with an offense is far from always true. It is substantiated that the demarcation of the offense from the objectively illegal act is carried out depending on the subject: in the conditions of the offense, the subject as a person capable of delict exists, but not in the conditions of the objectively illegal act. The illegal nature of the abuse of the right is revealed, since it, although it does not violate the right in the objective sense, nevertheless damages the right in the subjective sense. It has been proven that the state can be the subject of an offense. There is a well-founded need for either a clearer separation of indirect intent and self-confidence from each other, or their unification into a single form of guilt. It was found that in addition to the doctrinal definitions of types of offenses that are established at the level of scientific and educational literature, there are also legal definitions that are established at the level of legislation. It has been proven that the conceptual standardization of the understanding of offenses in the direction of their further legalization will contribute to a more general understanding of the very concept of an offence. In the course of the research, we came to the conclusion that in addition to the doctrinal definitions of types of offenses that are established at the level of scientific and educational literature, there are also legal definitions that are established at the level of legislation. It seems that the conceptual standardization of the understanding of offenses in the direction of their further legalization will contribute to a more general awareness of the very concept of an offence. It has been proven that the understanding of a crime as a socially dangerous or harmful act is inappropriate, if one does not take into account the mandatory consequence of committing a crime, that is, legal responsibility. The practical value of this study lies in the formation of a generally recognized understanding of the offense, which will contribute to greater standardization of legal science.