Ідіоматичний простір «homo socialis»

Abstract

Проблема людського фактора в мові та мовленні вже багато років привертає увагу вчених та продовжує бути актуальною завдяки антропоцентричному напряму лінгвістики. Відображення людиною навколишнього світу, його ставлення до реальності набуває яскравого вираження в емоційно-оцінних одиницях, зокрема в ідіомах. Особливу увагу дослідників привертають ідіоми, що відображають різні сфери життя людини, що позначають його окремі властивості, а також поведінка, відносини з оточуючими [3, c. 94]. Сучасний розвиток цивілізації, освіти, науки, технологій, зростаюча залежність людини від суспільства, колективу, в якому вона живе, зумовлює необхідність додаткового вивчення ідіом, що позначають людину як соціальну істоту, розкриття значущості її індивідуальних рис. Для всебічного аналізу семантики таких ідіом, крім вивчення словникових дефініцій, є обов'язковим облік їхніх функцій у висловлюванні, а також у реалізації комунікативних стратегій та тактик. Складність феномена людини вимагає комплексного дослідження ідіом, що позначають різні аспекти його буття: біологічних особливостей, внутрішнього стану та зовнішніх проявів.