Телекомунікаційний пристрій захисту даних для безпілотних літальних апаратів

Abstract

Зв'язок на невеликі відстані у обчислювальній техніці застосовувався задовго до появи перших персональних комп'ютерів. У ті часи, коли існували лише великі ЕОМ, він використовувався для підключення до них численних терміналів. Інтелектуальні можливості цих терміналів були невеликими, практично жодної обробки інформації вони не здійснювали. Головна мета організації зв'язку полягала в тому, щоб розподілити обчислювальну потужність великої та дорогої ЕОМ між користувачами, які працювали за цими терміналами. Це називалося режимом поділу часу, оскільки велика ЕОМ послідовно у часі розв'язувала завдання багатьох користувачів. При цьому досягалося спільне використання дорогих на той час обчислювальних ресурсів. Згодом з'явилися мікропроцесори та перші мікроЕОМ (мікрокомп'ютери). Виникла можливість розмістити комп'ютер на столі у кожного користувача, оскільки обчислювальні ресурси значно подешевшали. Проте інші ресурси залишалися ще доволі дорогими. Використання високотехнологічної машини без засобів зберігання інформації та її документування було неефективним і не завжди зручним. Знову на допомогу прийшли засоби зв'язку. З'єднавши декілька мікроЕОМ, можна було організувати спільне використання ними комп'ютерної периферії. Уся обробка інформації проводилася на місці, але її результати передавалися на централізовані ресурси. Це знову показує використання найдорожчого в системі, але вже зовсім по-іншому. Тому цей режим отримав назву режиму зворотного поділу часу. Як і в першому випадку, засоби зв'язку знижували вартість усієї комп'ютерної системи загалом. Потім з'явилися персональні комп'ютери, які відрізнялися від перших мікрокомп'ютерів тим, що мали комплект досить розвиненої для повністю автономної роботи периферії: магнітні диски, принтери, не кажучи вже про більш досконалі засоби інтерфейсу користувача (дисплеї, клавіатури, джойстики, миші тощо). Периферія подешевшала і стала за ціною цілком порівнянною з комп'ютером. У такій ситуації також є можливості, спільне використання яких ще більше розширює гнучкість системи. Найважливіше – це спільне використання ресурсу. Те саме зворотне поділення часу, але вже на іншому рівні. Це дозволяє більш ефективно використовувати ресурси всіх наявних комп'ютерів. Наприклад, мережа об'єднує обсяг дисків усіх комп'ютерів, забезпечуючи доступ кожному з них до дисків усіх інших як до своїх власних. Найбільш наочно переваги мережі проявляються в тому випадку, якщо всі користувачі активно працюють з єдиною базою даних, запитуючи дані з неї або вносячи до неї нові. Розподіляти за допомогою локальних мереж можна не лише диски та принтери, але й інші ресурси, наприклад, можливість виходу до глобальної мережі. Якщо б локальної мережі не було, довелося б оснащувати відповідною апаратурою кожен комп'ютер, а з локальною мережею достатньо підключити до глобальної мережі лише один з них, і всі інші вже отримають можливість доступу до неї автоматично. Саме ці переваги локальних мереж і забезпечують їх популярність та все ширше застосування, незважаючи на всі труднощі, пов'язані з їх встановленням та експлуатацією.