The management of state financial resources in China’s higher education: enhancing regional equity, efficiency, and adequacy of financial provision

Abstract

Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуальної наукової проблеми, що стосується оптимізації управління державними фінансовими ресурсами у системі вищої освіти Китаю. У контексті зростаючої глобальної конкуренції та важливості інноваційного розвитку, вища освіта відіграє вирішальну роль у створенні людського капіталу, забезпеченні соціальної мобільності та досягненні стратегічних національних цілей. Однак у Китаї значні регіональні диспропорції у фінансуванні вищої освіти створюють серйозні перешкоди на шляху до забезпечення рівності доступу та якості освітніх послуг. Це дослідження зосереджується на розробці теоретичних основ і практичних рекомендацій для вдосконалення управління фінансами у цій сфері. Вища освіта є ключовим елементом національного розвитку, оскільки саме вона формує кваліфікований кадровий потенціал для економіки, стимулює інновації та сприяє соціальній інтеграції. У Китаї, що знаходиться на етапі універсалізації вищої освіти, особливо актуальними є проблеми регіональної рівності, ефективності та адекватності фінансування. Східні регіони країни отримують набагато більше ресурсів, ніж центральні, західні та північно-східні, що створює нерівність у можливостях розвитку. Розподіл фінансових ресурсів у Китаї має суттєвий вплив на соціально-економічну стабільність та міжнародну конкурентоспроможність країни. Метою дослідження є вдосконалення теоретичних і методологічних основ управління державними фінансовими ресурсами у системі вищої освіти Китаю з урахуванням забезпечення регіональної рівності, ефективності та адекватності фінансування. Завданнями дослідження визначено наступні: узагальнити теоретичні засади управління фінансовими ресурсами у вищій освіті, провести аналіз регіональних диспропорцій у фінансуванні вищої освіти у Китаї, оцінити ефективність розподілу фінансових ресурсів за допомогою економетричних моделей, розробити модель оцінки адекватності фінансування у різних регіонах, запропонувати практичні рекомендації щодо вдосконалення механізмів управління фінансовими ресурсами. Дослідження ґрунтується на використанні комбінованих методів: літературний аналіз міжнародного досвіду та сучасних наукових підходів до управління фінансами у вищій освіті, емпіричні дослідження включають використання таких методів, як коефіцієнт Джині для оцінки регіональних нерівностей, моделі σ- та β-конвергенції для визначення тенденцій зближення регіонів за рівнем фінансування, для оцінки ефективності використання фінансових ресурсів задіяно Аналіз охоплення даних (DEA), для оцінки відповідності витрат освітнім потребам здійснено моделювання адекватності фінансування. Робота починається з аналізу теоретичних засад управління державними фінансовими ресурсами у вищій освіті, що охоплює ключові концепції регіональної рівності, ефективності розподілу та адекватності фінансування. Важливим елементом цього аналізу є розмежування понять «рівність» як соціальної справедливості, «ефективність» як оптимального використання ресурсів, і «адекватність» як відповідності фінансування освітнім потребам. У дисертації визначено, що адекватність фінансування є вищою формою рівності, яка включає доступ до освіти на однаковому рівні для різних регіонів з урахуванням їхніх особливостей. Дослідження систематизує ключові принципи управління фінансовими ресурсами у вищій освіті, зокрема: (1) рівність – як основу соціальної справедливості, що забезпечує доступ до освіти незалежно від регіональної приналежності; (2) ефективність – досягнення максимального результату за мінімальних витрат; адекватність – відповідність витрат реальним освітнім потребам. Аналіз регіональних відмінностей у фінансуванні вищої освіти показав, що східні регіони Китаю отримують 40–50% загальних ресурсів, тоді як західні регіони – лише 20–25%. Використання коефіцієнта Джині підтвердило високий рівень нерівності, особливо у доступі до якісної освіти в західних та північно-східних регіонах. Моделі конвергенції показали, що за результатами розрахунку σ-конвергенція можна зробити висновок про поступове зближення рівнів фінансування між регіонами, хоча цей процес є дуже повільним, а β-конвергенція підтверджує, що менш розвинені регіони мають потенціал для швидшого зростання, але для цього потрібні додаткові фінансові інвестиції. Дослідження засвідчило, що регіональні відмінності у фінансуванні вищої освіти є однією з основних проблем у Китаї. Зокрема, східні регіони країни отримують більшу частину ресурсів, тоді як центральні, західні та північно-східні регіони залишаються недофінансованими. Це спричиняє нерівність у доступі до якісної освіти та ускладнює виконання завдань соціальної мобільності. Використання коефіцієнта Джині та моделі конвергенції дозволило виявити тенденції до звуження чи розширення регіональних розривів у фінансуванні. Встановлено, що упродовж 2007–2018 років відбувається поступове зменшення міжрегіональних розривів, але темпи цього процесу залишаються недостатніми, особливо у західних і північно-східних регіонах. Одним із ключових аспектів дослідження є оцінка ефективності розподілу державних фінансових ресурсів. Уперше використано трьохетапну DEA для оцінки ефективності фінансування у вищій освіті Китаю. За допомогою трьохетапного аналізу DEA було виявлено, що основним джерелом втрат ефективності є невідповідність між масштабами фінансування та реальними потребами регіонів. Наприклад, у менш розвинених регіонах часто спостерігається дефіцит ресурсів, тоді як у провінціях зі стабільною економікою ресурси не завжди використовуються раціонально. За допомогою моделі DEA також виявлено, що в 60% регіонів Китаю втрати ефективності спричинені нераціональним розподілом фінансів. Найбільші втрати спостерігаються у провінціях із низьким рівнем економічного розвитку. Аналіз ефективності розподілу дозволив визначити, що ключовою проблемою є недостатнє врахування регіональних потреб і особливостей. Це підтверджує необхідність більш гнучких підходів до управління, що враховують регіональні особливості. У дисертації представлено нову методику оцінки адекватності фінансування, яка базується на розрахунках стандартних витрат на одного студента у різних регіонах. Результати аналізу свідчать, що середній рівень адекватності фінансування у Китаї становить 0,79, що вказує на недофінансування системи вищої освіти. Найгірша ситуація спостерігається у центральних та північно-східних регіонах, де розрив між реальними та необхідними витратами є найбільшим. Водночас у східних регіонах адекватність фінансування значно вища, що створює додаткові переваги для цих регіонів у залученні студентів і кваліфікованих кадрів. У дисертації також удосконалено наукове підґрунтя дослідження ролі інвестицій в освіту у стимулюванні економічного зростання, що відрізняється від існуючих підходів: 1) дослідженням як прямого, так і опосередкованого (через рівень людського та інтелектуального капіталу, виміряними відповідно через середню тривалість навчання та кількість патентів на винаходи) впливу; 2) базуванням на концепції виробничої функції (врахуванням обсягів основного капіталу та робочої сили), скоригованої на рівень урбанізації, економічної залежності від зовнішньої торгівлі та природного приросту населення; 3) використанням моделей панельних регресій з фіксованими та випадковими ефектами. Робота також містить аналіз міжнародного досвіду розподілу фінансових ресурсів у вищій освіті, зокрема в США, Європейському Союзі та Японії. Використання практик «фінансової адекватності» та механізмів підтримки менш розвинених регіонів у цих країнах дозволило сформулювати рекомендації для Китаю. Особливо корисним є досвід розробки багатоканальних систем фінансування, що поєднують державні, приватні та міжнародні джерела. На основі проведених досліджень розроблено рекомендації для вдосконалення управління фінансовими ресурсами необхідно збільшити трансфертні платежі для менш розвинених регіонів, забезпечивши їм необхідний рівень фінансування. Розроблена модель розподілу фінансових ресурсів, яка враховує потреби регіонів та реальні можливості їхньої економіки, дозволяє оптимізувати використання ресурсів. Також в роботі запропоновано створення національної платформи для оцінки ефективності використання фінансових ресурсів, що дозволить ідентифікувати проблемні зони та приймати обґрунтовані управлінські рішення. Для зменшення навантаження на державний бюджет запропоновано cтворення багатоканальної моделі фінансування, що передбачає залучати приватний капітал та міжнародні інвестиції, а також стимулювати партнерства між університетами та бізнесом. Для підвищення прозорості управління та оптимізації розподілу ресурсів запропоновано використання цифрових технологій та впровадження автоматизованих платформ управління фінансами. Розробка міжрегіональних програм обміну досвідом та ресурсами посиле співпрацю між регіонами та підвищить ефективність освітньої системи. Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення державної політики у сфері фінансування вищої освіти, а також для створення інтегрованих систем управління ресурсами, що враховують регіональні особливості.

This dissertation addresses a critical scientific problem concerning the optimisation of state financial resource management within the higher education system in China. In the context of growing global competition and the increasing significance of innovative development, higher education plays a decisive role in building human capital, fostering social mobility, and achieving strategic national objectives. However, significant regional disparities in higher education funding in China create substantial barriers to ensuring equitable access and the quality of educational services. This research focuses on the development of theoretical foundations and practical recommendations to improve financial management in this sector. Higher education is a key element of national development, as it creates a highly skilled workforce for the economy, stimulates innovation, and promotes social integration. In China, currently at the stage of higher education universalisation, the issues of regional equity, efficiency, and adequacy of funding are particularly pressing. The eastern regions of the country receive significantly more resources than the central, western, and north-eastern regions, creating inequalities in development opportunities. The allocation of financial resources in China has a substantial impact on the socio-economic stability and international competitiveness of the country. The aim of the study is to improve the theoretical and methodological foundations of managing state financial resources in China’s higher education system, considering the principles of regional equity, efficiency, and adequacy of funding. The objectives of the study are as follows: to summarise the theoretical foundations of financial resource management in higher education; to analyse regional disparities in higher education funding in China; to evaluate the efficiency of financial resource distribution using econometric models; to develop a model for assessing funding adequacy across different regions; and to propose practical recommendations for improving mechanisms of financial resource management. The research is based on the application of combined methods: a literature review of international experience and contemporary scientific approaches to financial management in higher education; empirical studies utilising methods such as the Gini coefficient to assess regional inequalities; σ- and β-convergence models to determine trends in regional funding convergence; Data Envelopment Analysis (DEA) to evaluate the efficiency of financial resource utilisation; and funding adequacy modelling to assess the alignment of expenditures with educational needs. The study begins with an analysis of the theoretical foundations of managing state financial resources in higher education, encompassing the key concepts of regional equity, efficiency of resource distribution, and adequacy of funding. A significant aspect of this analysis involves distinguishing between the notions of “equity” as social justice, “efficiency” as the optimal use of resources, and “adequacy” as the alignment of funding with educational requirements. The dissertation defines adequacy of funding as a higher form of equity, incorporating equal access to education across different regions while considering their unique characteristics. The research systematises the key principles of financial resource management in higher education, specifically: (1) Equity – as the foundation of social justice, ensuring access to education regardless of regional affiliation; (2) Efficiency – achieving maximum outcomes with minimal expenditure; (3) Adequacy – aligning expenditure with actual educational needs. An analysis of regional disparities in higher education funding revealed that the eastern regions of China receive 40–50% of the total resources, while the western regions receive only 20–25%. The use of the Gini coefficient confirmed a high level of inequality, particularly in access to quality education in the western and north-eastern regions. Convergence models indicated that, based on σ-convergence calculations, there is a gradual narrowing of funding levels between regions, although this process remains very slow. β-convergence analysis confirms that less developed regions have the potential for faster growth, but this requires additional financial investments. The study demonstrated that regional disparities in higher education funding are one of the major challenges in China. Specifically, the eastern regions receive the majority of resources, while the central, western, and north-eastern regions remain underfunded. This creates inequalities in access to quality education and hinders the achievement of social mobility goals. The use of the Gini coefficient and convergence models enabled the identification of trends towards either narrowing or widening regional funding gaps. It was established that during the period 2007–2018 there has been a gradual reduction in interregional disparities. However, the pace of this process remains insufficient, particularly in the western and north-eastern regions. One of the key aspects of the study is the evaluation of the efficiency of public financial resource distribution. For the first time, a three-stage Data Envelopment Analysis (DEA) was employed to assess the efficiency of higher education funding in China. Using the three-stage DEA analysis, it was identified that the primary source of inefficiency is the mismatch between the scale of funding and the actual needs of the regions. For instance, less developed regions often experience resource shortages, whereas provinces with stable economies do not always utilise resources efficiently. The DEA model further revealed that in 60% of China’s regions efficiency losses are caused by irrational financial distribution. The greatest inefficiencies were observed in provinces with low levels of economic development. The analysis of distribution efficiency highlighted that the key issue is the insufficient consideration of regional needs and specific characteristics. This confirms the necessity of adopting more flexible management approaches that account for regional particularities. The dissertation introduces a new methodology for assessing funding adequacy, based on calculating standard expenditures per student across different regions. The analysis results indicate that the average adequacy level of higher education funding in China is 0.79, highlighting underfunding in the system. The situation is most critical in central and north-eastern regions, where the gap between actual and required expenditures is the largest. Meanwhile, in the eastern regions, funding adequacy is significantly higher, providing these areas with additional advantages in attracting students and qualified personnel. The scientific basis for studying the role of investment in education in stimulating economic growth has been improved, which differs from existing approaches 1) by examining both the direct and indirect (through the level of human and intellectual capital, respectively measured by the average duration of education and the number of patents for innovations) impacts; 2) by employing a production function concept that considers the volume of capital and labour, corrected for urbanisation levels, economic dependence on international trade, and population growth; 3) by utilising a panel regression model with fixed and random effects. The study also includes an analysis of international practices in higher education financial resource allocation, focusing on examples from the United States, the European Union, and Japan. The use of “financial adequacy” approaches and mechanisms to support less developed regions in these countries has informed recommendations for China. Particularly useful is the experience of developing multi-channel funding systems that integrate government, private, and international sources. Based on the research findings, recommendations have been developed to improve financial resource management. It is essential to increase transfer payments to less developed regions to ensure they receive the necessary funding levels. A resource allocation model has been designed to account for regional needs and the actual economic capacities of these regions, enabling the optimisation of resource use. Additionally, the dissertation proposes the establishment of a national platform for evaluating the efficiency of financial resource use, which will help to identify problem areas and facilitate well-informed management decisions. To reduce the burden on the state budget, the study suggests creating a multi-channel funding model that involves attracting private capital and international investments, as well as fostering partnerships between universities and businesses. To enhance transparency in management and optimise resource distribution, it is recommended to employ digital technologies and implement automated financial management platforms. The development of interregional programmes for exchanging experience and resources is also proposed to strengthen cooperation between regions and improve the overall efficiency of the education system. The findings can be used to refine state policies in higher education funding and to create integrated resource management systems that consider regional characteristics.