Modern approaches to the problem of immunodeficiencies in children

Abstract

Дуже часто перебіг та розвиток інфекційно-запальних процесів супроводжується порушеннями в роботі імунної системи. Величезна кількість лімфотропних вірусних інфекцій мають здатність пригнічувати клітини імунної системи та збільшувати частоту імунодефіцитів. Це відбувається зокрема за рахунок імунопроліферативних, алергічних, аутоімунних захворювань, тощо. Мета роботи – дослідити проблему, пов’язану з дитячими імунодефіцитними захворюваннями станом на сьогоднішній день. Імунодефіцитні захворювання за своїм походженням поділяються на дві великі групи: 1) фенотипові (вторинні) – не мають порушень у геномі; 2) генотипові (первинні) – мають генетичні дефекти. Водночас, порушення імунітету, що виникають в процесі життя в організмі з нормально сформованою імунною системоюі не пов’язані з генетичними аномаліями, діагностуються частіше, ніж первинні імунодефіцити. Ці порушення не можуть виступати самостійним діагнозом, адже вони не є самостійною нозологією. Набутий імунодефіцит може мати такі самі клінічні прояви, що і первинний імунодефіцит, зокрема, він проявляється частими та тривалими інфекціями. Можуть виникати так звані «опортуністичні» інфекції – це хвороби, які викликані мікроорганізмами, що зазвичай не здатні викликати патологічний процес в пацієнта зі здоровою імунною системою, але можуть провокувати захворювання в людей з ослабленим імунітетом. Таким чином, необхідно приділяти особливу увагу саме ранній діагностиці вроджених імунодефіцитних станів. Незважаючи на те, що прояви імунної недостатності не є показанням до негайного лікування, втім, лікарі мають контролювати в динаміці ті зміни, що були виявлені в показниках імунної системи. Висновки. Необхідно зважувати, що будь-яке втручання в імунну систему повинно мати серйозні підстави. Зазвичай, при ліквідації факторів, що лежать в основі набутого імунодефіциту, цей стан минає самостійно.

The course and development of infectious and inflammatory processes is often accompanied by immune system malfunction. A considerable number of lymphotropic viral infections can suppress immune system cells and increase the frequency of immunodeficiencies. This occurs, in particular, due to immunoproliferative, allergic, autoimmune diseases, etc. The paper aims to investigate the problem associated with childhood immunodeficiency diseases as of today. Immunodeficiencies are divided into two large groups by their origin: 1) phenotypic (secondary), which do not have genetic disorders; 2) genotypic (primary), which have genetic disorders. At the same time, immune disorders that arise during life in an organism with a normally formed immune system and are not associated with genetic abnormalities are diagnosed more often than primary immunodeficiencies. These disorders cannot represent an independent diagnosis because they are not an independent nosology. Acquired immunodeficiency can have the same clinical manifestations as primary immunodeficiency; in particular, it is manifested by frequent and prolonged infection. The so-called "opportunistic" infections may occur: these are diseases caused by microorganisms that are usually unable to cause a pathological process in a patient with a healthy immune system but can provoke diseases in people with suppressed immunity. Thus, paying special attention to the early diagnosis of congenital immunodeficiencies is necessary. Even though manifestations of immunodeficiency are not an indication for immediate treatment, doctors should monitor the changes that have been detected in specific immune system parameters. Conclusions. It is necessary to consider that any intervention in the immune system must have serious grounds. Usually, when eliminating the factors underlying acquired immunodeficiency, this condition resolves on its own.