Китай у зовнішній політиці адміністрації президента США Річарда Ніксона (серпень–грудень 1969 р.)

Abstract

У статті досліджено еволюцію зовнішньополітичного курсу адміністрації президента США Р. Ніксона щодо Китаю в серпні-грудні 1969 р. Проаналізовані причини, хід та наслідки активізації зовнішньополітичної стратегії США у китайському напрямку протягом періоду, що вивчається. Охарактеризовано практичну реалізацію зовнішньополітичних ініціатив адміністрації Р. Ніксона щодо КНР у серпні-грудні 1969 р. Висвітлено позицію Білого Дому у протистоянні КНР–КР, а також конкретні зовнішньополітичні дії Вашингтону щодо Пекіну та Тайбею. Окреслено роль різних угрупувань в американському істеблішменті у процесі розвитку зовнішньополітичного курсу адміністрації президента США Р. Ніксона щодо Китаю в серпні-грудні 1969 р. Не дивлячись на наявність у політичних, академічних і громадських колах США певних настроїв стосовно визнання КНР як політичної реальності міжнародного життя, питання юридичного визнання Китаю в другій половині 60-х років ХХ ст. постійно відходило на другий план. Перемога Річарда Ніксона на президентських виборах 1968 р. супроводжувалася цілою низкою змін у системі геополітичних і військових пріоритетів США. Більш реалістичний підхід нової республіканської адміністрації щодо Китайської Народної Республіки був зумовлений насамперед тим, що Пекін, який відмовився від альянсів і претендував на роль “третьої сили”, став потужним гравцем на міжнародній арені. Крім того, політика Кеннеді–Джонсона не виправдала себе, оскільки Китай активізував свою зовнішню політику, налагодив відносини з багатьма країнами, в тому числі з союзниками Сполучених Штатів Америки. На початку президентства Річарда Ніксона в серпні-грудні 1969 р. його адміністрації вдалося швидко розробити і почати реалізацію цілісної концепції “нової політики” стосовно Китаю. Китайська політика нової адміністрації була нерозривно пов’язана з зовнішньою політикою США в Азії і відображала зіткнення американських і китайських інтересів у цьому регіоні. Водночас представники американського істеблішменту мали чітке уявлення про те, як вони могли б вплинути на радянсько-китайські відносини з метою поглиблення розколу між СРСР і КНР і яку конкретну вигоду вони могли б отримати від цього. Ціла низка об’єктивних і суб’єктивних факторів не завадила адміністрації 37-го президента США Річарда Ніксона радикально змінити китайську політику Вашингтону. Комуністичний Китай продовжував визнаватися потужним чинником американсько-радянського діалогу. Завдяки цьому наприкінці 60-х років ХХ ст. поступово почали складатися об’єктивні передумови, які сприяли нормалізації американсько-китайських відносин у майбутньому та дозволили вирішити більшість суперечливих питань, що в решті-решт призведе до міжнародного визнання Китайської Народної Республіки Сполученими Штатами Америки.

The article investigates the formation of the foreign policy course of US PresidentRichard M. Nixon on China in August–December 1969. The practical implementation ofpreelection initiatives by the administration of President Richard M. Nixon in the Chinese directionin August-December 1969 was studied. There were analyzed reasons, course and consequencesof the intensification of Washington’s foreign policy strategy toward Beijing during theinvestigated period. The role of various groups in the American establishment in the process offorming the foreign policy course of the new administration towards China in August-December1969 is outlined. It describes the specific US foreign policy actions towards communist China atthe beginning of Richard M. Nixon’s presidential period.Despite the presence in the political, academic, and social circles of the United States ofcertain attitudes in favor of the recognition of the People’s Republic of China as the politicalreality of international life, the question of the legal recognition of China in the second half ofthe 1960s constantly moved to the background.The victory of Richard М. Nixon in the presidential election in 1968 was accompanied bya series of changes in the system of geopolitical and military priorities of the United States. The newadministration’s more realistic approach to China was due primarily to the fact that Beijing, whichrenounced its alliances and claimed the role of a “third force”, was a strong player in the internationalarena. Moreover, the policy of Kennedy-Johnson did not justify itself, as China has intensifiedits foreign policy, and established relations with many countries, including the US allies.At the beginning of the presidency of Richard М. Nixon, in August–December 1969, hisadministration managed to quickly develop and begin to implement a holistic concept of “newpolicy” for China. His Chinese policy was inextricably linked to the US foreign policy in Asiaand reflected the clash of American and Chinese interests in the region. At the same time, therepresentatives of the American establishment had a clear idea of how they could influenceSoviet-Chinese relations in order to deepen the rift between the USSR and China and whatconcrete benefits they could derive from this.A number of objective and subjective factors did not prevent the administration of the37th President of the United States, Richard М. Nixon, radically changing Washington’s Chinesepolicy. Communist China continued to be recognized as a powerful factor in the US-Sovietdialogue.In spite of this, in the late 60s of the twentieth century, the objective preconditions beganto evolve gradually, which promoted the normalization of US-China relations in the future andallowed to resolve most of the controversial issues that ultimately led to the internationalrecognition of the People’s Republic of China by the United States of America.