Труднощі визначення класу небезпеки речовин у процесах поводження з ними в сучасній Україні

Abstract

Цілу епоху історії людства займає час від відкриття методу добичі вогню до винаходу чорного пороху. За цей час людство пройшло формації від первинно- общинного строю до феодалізму. Не зважаючи на те, що селітра була відкрита в Китаї за сотні років до нашої ери, тільки в 600 році нашої ери китайський вчений Сунь-Си-мяо описав склад і рецепт приготування димного пороху (чорного пороху) [1]. Димний порох залишався єдиною вибуховою речовиною (ВР), яку використовували в метальних цілях, для спорядження гранат, для вибухових робіт аж до середини ХІХ віку. Лише тільки після отримання Клодом Бертолле 1786 році хлорату калію, який в подальшому шотландець Форсайт запропонував використовувати в якості складової частини ударного складу, з’явилась ще одна ВР. Подальший прогрес в хімії привів до синтезу нітрогліцерину хіміком Асканіо Собреро в 1847 році. А вивчення властивостей цієї речовини Нобілем та іншими вченими привело до створення динамітів і капсуля-детонатора, а також було відкрито явище детонації, що поклало початок бурного розвитку бризантних вибухових речовин. Бурний розвиток хімії, фізики, вибухової справи в ХХ віці привів до появи великої кількості ВР які мали різну чутливість до механічних впливів, промінню вогню, різну спроможність передавати детонацію тощо, а також використовувались в різних умовах. Але виробництво, зберігання, транспортування та використання високоенергетичних матеріалів завжди пов’язано з можливістю не контрольованого вивільнення енергії [2]. Ну і як результат – значна кількість масштабних аварій, на шталт, вибуху аміачної селітри в Лондоні в 1896 році, в м. Оппау (Німетчина) в 1921 році (загинуло 561 людина та 1500 було травмовано). Велика кількість аварій, що виникала, привела до необхідності визначення причин аварій та нещасних випадків, розробки методів випробувань для можливості визначення характеристик ВР, уніфікація випробувань, для можливості порівняння вибухових речовин між собою. Так, наприклад, в США для вирішення проблеми безпечного зберігання вибухових матеріалів свого часу "Інститутом виготовлення вибухових речовин США" та незалежно від інституту компанією "Дюпон" були проведені випробування та встановлені імперичні залежності безпечних відстаней по передачі детонації від активного заряду до пасивного. Отримані рівняння вкладаються з загальну статечну залежність 𝑟д~𝑄𝑎 𝑛 де безпечна відстань між пасивним і активним зарядами має залежить від маси активного заряду зі змінним статечним показником n [3]. Нещасні випадки, велика кількість речовин тощо привело до необхідності класифікації вибухових речовин як за умовами застосування так і за ступенем небезпеки у процесах поводження з ними.