Східноукраїнський медичний журнал
Permanent URI for this collectionhttps://devessuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/72869
Browse
2 results
Search Results
Item Способи лікування хворих з артеріальною гіпертензією на тлі проявів гіпервентиляційного синдрому(Сумський державний університет, 2023) Зарівна, І.В.; Левченко, В.А.Вступ. У деяких хворих на артеріальну гіпертензію 1 стадії часто спостерігаються симптоми, що походять з різних анатомо-функціональних локалізацій за відсутності органічних змін, пов’язаних з проявами психосоматичної вегетативної дисфункції. Серед проявів у пацієнтів відзначаються «респіраторні», серцево-судинні, абдомінальні симптоми, а також ознаки тривожно-депресивного синдрому. Ці ознаки свідчать про наявність у пацієнта супутніх психосоматичних розладів, які можуть впливати на перебіг гіпертонічної хвороби та характер лікування. Матеріали та методи. Проведено скринінг 125 пацієнтів з АГ 1 стадії. Гіпервентиляційний синдром був виявлений у 46,40% з них (n = 58) за Неймегенською анкетою; ці пацієнти були включені в експериментальну групу. При цьому оцінювали стандартні показники гемодинаміки, стан тривоги як додатковий маркер психовегетативних дисфункцій за шкалою Спілбергера. Контрольну групу склали 24 пацієнти з АГ 1 стадії без ознак гіпервентиляційного синдрому. Усі хворі дослідної групи шляхом рандомізації були розподілені на 4 групи залежно від проведеного лікування: хворі 1-ї та 2-ї груп отримували периндоприл та амлессу; 3-4 група – медикаментозне в поєднанні з систематичним діафрагмальним диханням. Останній забезпечує антистрессорну дію, нормалізує режим дихання, усуває наслідки гіпокапнії та, можливо, зменшує вплив брадикініну на тонус бронхів після прийому інгібіторів АПФ. Результати та обговорення. Виявлено кореляційний зв’язок (r = 0,72; p ˂ 0,05) між вираженістю гіпервентиляційного синдрому (41,63 ± 0,82) балів і показниками загального периферичного опору судин (1476,13 ± 42,39) дин•с•см -5 . Останній достовірно перевищував результати, отримані в контрольній групі пацієнтів – (1374,62 ± 36,11) дин•с•см -5.(р ˂ 0,05). При цьому ознаки тривожного стану становили (42,96 ± 2,05) балів проти результату в контрольній групі (22,36 ± 1,33) балів (р ˂ 0,05). Оцінка результатів лікування через 2–3 міс виявила достовірну перевагу комбінованої дії препаратів і систематичного діафрагмального дихання, що зменшило гіпервентиляцію в 3-й і 4-й групах на 12,92 % і 15,37 % (р ˂ 0,05); тривоги стану на 16,73% і 20,31% (р ˂ 0,05) відповідно, що не було вірогідним у 1–2 групах. Крім того, діафрагмальне дихання посилювало дію амлесси. При лікуванні хворих на гіпертонічну хворобу 1 стадії рекомендується виявляти ознаки гіпервентиляційного синдрому і призначати комбіновану терапію, яка включає діафрагмальне дихання та гіпотензивні засоби.Item Гіпервентиляційний синдром як фактор ризику діастолічної дисфункції у хворих на гіпертонічну хворобу(Сумський державний університет, 2021) Зарівна, І.В.; Левченко, В.А.; Вакалюк, І.П.; Максим’як, М.В.; Мороз, О.С.Гіпертонічна хвороба є однією з актуальних проблем сучасної кардіології. Відомо, що на формування та перебіг гіпертонічної хвороби впливає ряд супутніх коморбідних станів, одним із яких є нейрогенний гіпервентиляційний синдром. Останній як прояв і маркер розладів надсегментарних вегетативних структур дестабілізує константи гомеостазу, ініціює розвиток специфічних патологічних процесів, які лежать в основі соматизації гіпервентиляційних порушень, в т.ч. змін з боку серця. Що ініціювало дослідження стану структурних і функціональних характеристик шлуночків серця за допомогою ЕХО-кардіографії у хворих на гіпертонічну хворобу на тлі нейрогенного гіпервентиляційного синдрому. Серед цих хворих із І стадією гіпертонічної хвороби (43,59 %) було виявлено розширення порожнин шлуночків, переважно правого, без потовщення їх стінок. У хворих із ІІ стадією гіпертензії, розширення порожнин шлуночків відмічалось у 37,88 % випадків. При цьому були виявлені наступні варіанти ремоделювання: концентричне – у 10,61 % осіб, концентричну гіпертрофію – у 22,73 % випадків, асиметричну гіпертрофію – у 12,12 %, ексцентричне ремоделювання та ексцентричну гіпертрофію лівого шлуночка відповідно у 4,55 % і 9,09 % пацієнтів. У 13,64 % випадків спостерігалось потовщення вільної стінки правого шлуночка. В контрольній групі хворих без проявів гіпервентиляційного синдрому ознаки концентричної і асиметричної гіпертрофії відмічалися у 10 % пацієнтів, ексцентричної – у 20 % випадків; розширення лівого шлуночка у 20 % осіб. Оцінка стану трансмітрального та трикуспідального потоків виявила, достовірне збільшення числа випадків розладів релаксації шлуночків серед гіпертоніків на фоні нейрогенного гіпервентиляційного синдрому. Що може свідчити про певну роль перманентної гіпервентиляції в формуванні ремоделювання шлуночків і обов’язковий систематичний ехокардіографічний контроль цих хворих.