Східноукраїнський медичний журнал
Permanent URI for this collectionhttps://devessuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/72869
Browse
16 results
Search Results
Item Determination of certain integral parameters associated with arterial hypertension in obese children(Sumy State University, 2025) Lezhenko, H.; Pashkova, O.; Samoylyk, K.Мета роботи – стратифікація інтегральних показників, що визначають ризик розвитку артеріальної гіпертензії у дітей, хворих на ожиріння. Матеріали і методи. Групу спостереження склали 139 дітей, хворих на ожиріння, віком 11–17 років, які були розподілені на дві підгрупи в залежності від рівня артеріального тиску (АТ). До першої підгрупи увійшло 50 (36 %) підлітків з ожирінням та артеріальною гіпертензією. Другу підгрупу склали 89 (64 %) дітей з нормативними показниками АТ. Групу порівняння склали 36 умовно здорових дітей, репрезентативних за віком та статтю. Для виявлення як щонайменшої кількості прихованих загальних факторів, що найбільш впливають на розвиток артеріальної гіпертензії у дітей, хворих на ожиріння, застосовувався факторний аналіз методом головних компонент з подальшою ортогональною VARIMAX-ротацією факторних осей. Значущі фактори в моделі досліджували за допомогою критерію «кам’янистого осипу» та критерію Кайзера з подальшим визначенням показників з високим факторним навантаженням на комплекс (понад 0,6). Результати. За допомогою факторного аналізу було виділено 4 значущі фактори, дисперсія яких визначала 79,23% від вкладу усіх факторів: 1) фактор порушення вуглеводного обміну, який включав вміст глюкози натще серце, індекс чутливості до інсуліну QUІCKI, індекс інсулінорезистентності HOMA; 2) біологічний фактор (стать і вік дитини); 3) фактор вегетативної регуляції (циркадний індекс ритму серця); 4) метаболічний фактор, в склад якого увійшли індекс маси тіла, показник співвідношення обводу талії до росту дитини та вміст кортизолу в сироватці крові. Доведено, що провідним фактором, що сприяє розвитку та прогресуванню артеріальної гіпертензії у дітей, хворих на ожиріння, виступає гіперінсулінемія та резистентність до інсуліну. Висновки. Отримана факторна модель дозволить оптимізувати підходи до профілактики розвитку та прогресування артеріальної гіпертензії у дітей, хворих на ожиріння, шляхом виділення групи ризику з розвитку артеріальної гіпертензії з урахуванням виділених факторів.Item Alpha-adducin 1 (ADD1) gene, clinical-demographic and metabolic predictors of arterial hypertension and chronic kidney disease in Western Ukraine population(Sumy State University, 2024) Sydorchuk, L.; Lytvyn, B.Актуальність. Хронічна хвороба нирок (ХХН) є глобальною проблемою громадської охорони здоров’я, яка охоплює близько 10% населення планети. На сьогодні, недостатньо дослідженою є генетична схильність до розвитку ХХН у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ). Тому пошук ранніх предикторів ХХН за АГ є актуальним завданням сучасної медицини. Мета роботи: дослідити ризик есенційної артеріальної гіпертензії (ЕАГ) і ХХН у популяції мешканців західної України (Буковина) з урахуванням окремих демографічних, клінічних та антропометричних параметрів, статі та гена альфа-аддуцину 1 (ADD1; rs4961). Матеріалиі методи. У дослідженні прийняло участь 100 хворих на ЕАГ і 60 практично здорових групи контролю, яким виконали комплекс клінічно-лабораторних обстежень. Серед чинників ризику досліджували обтяжений анамнез за серцево-судинними захворюваннями (ССЗ), наявність цукрового діабету 2 типу (ЦД2), обвід талії (ОТ), обвід стегон (ОТ), співвідношення ОТ/ОС, індекс маси тіла (ІМТ) у чоловіків (Ч) і жінок (Ж). ХХН встановлювали за швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) за формулою CKD-EPI з урахуванням рівнів креатиніну (кр) і цистатину-С (цис) крові (KDIGO, 2024). Ген ADD1 (rs4961) вивчали методом ПЛР в режимі реального часу. Результати. Ризик ЕАГ зростає за обтяженої спадковості за ССЗ – у 4 рази (95% CI:1,15–13,88; р=0,027), у курців носіїв GG-генотипу гена ADD1 (rs4961) – у понад 8,5 разів (OR=8,67; 95% CI:1,04–72,32; р=0,02), за гіперцистатинемії-С (≥1,1мг/л) у носіїв T-алеля гена ADD1 (rs4961) – майже у 2,5 рази, але вірогідно тільки у жінок – у 4,67 разу (OR95% CI:1,19–18,33; p=0,033). GG-генотип гена ADD1 підвищує ризик ХХН (за ШКФцис) у хворих на ЕАГ чоловіків у 2,67 разу (OR95% CI:1,0–7,34; р=0,047). Ризик ЕАГ підвищується незалежно від поліморфних варіантів гена ADD1(rs4961) (дещо сильніше у осіб із мутаційним Т-алелем) за ожиріння у 3,37 і 12 разів (95% CI:1,23–9,24; р=0,014 і 95% CI:2,24–64,29; р=0,001), за збільшення ОТ (Ж >88 см, Ч >102 см) – у 4,14 і 45 разів (95% CI:1,49–11,48; р=0,006 і 95% CI:7,34–275,8; р<0,001), за зростання ІМТ ≥25,0 кг/м² і ОТ/ОС >0,85 уо, але тільки у жінок – у 5,78–9,90 і 30,33–60,67 разу (95% CI:1,12–56,96; р≤0,029–0,008 і 95% CI:5,58–659,3; р<0,001) відповідно. Висновки. Ризик ЕАГ у популяції західної України зростає за обтяженої ССЗ спадковості, куріння, гіперцистатинемії-С у носіїв T-алеля гена ADD1 (rs4961), за збільшення ІМТ, ОТ та ОТ/ОС.GG-генотип гена ADD1 підвищує ризик ХХН у хворих на ЕАГ чоловіків.Item Influence of prediabetes on cardiovascular remodeling indicators in hypertensive patients with obesity(Sumy State University, 2024) Псарьова, Валентина Григорівна; Psarova, Valentyna Hryhorivna; Kochuieva, M.M.; Gogunska, I.V.; Кириченко, Наталія Миколаївна; Kyrychenko, Nataliia Mykolaivna; Kochuiev, G.I.; Черкашина, А.Л.; Ivanova, D.O.Мета роботи – оцінити вплив предіабету на показники серцево-судинного ремоделювання у хворих на артеріальну гіпертензію з ожирінням. Матеріали і методи: Клінічні, анамнестичні, антропометричні, біохімічні та інструментальні методи використовували для обстеження 200 хворих на артеріальну гіпертензію ІІ стадії 2 ступеня з ожирінням І-ІІ ступеня, із яких 60 пацієнтів мали порушення вуглеводного обміну. Для визначення ступеня порушень вуглеводного обміну оцінювали глікемію натще, порушення толерантності до глюкози, глікозильований гемоглобін, проводили глюкозотолерантний тест. Порушену глікемію натще встановлювали при значеннях концентрації глюкози в венозній плазмі ≥ 6,1 і < 7,0 ммоль/л, в цільній капілярній крові ≥ 5,6 и < 6,1 ммоль/л та показнику глюкози < 7,8 ммоль/л як в цільній капілярній крові так і в венозній плазмі при проведенні перорального глюкозотолерантного тесту. Порушення толерантності до глюкози діагностували за показниками концентрації глюкози натще < 6,1 ммоль/л в цільній капілярній крові й < 7,0 ммоль/л в венозній плазмі та ≥ 7,8 < 11,1 ммоль/л як в цільній капілярній крові так і в венозній плазмі за даними перорального глюкозотолерантного тесту. Інсулінорезистентність визначали за індексом НОМА. Статистична обробка отриманих даних проводилась за допомогою пакета статистичного програмного забезпечення “SPSS 17” (IBM), Microsoft Office Exel-2003. Дані представлені як середні значення ± стандартне відхилення. Значимість встановлена на рівні p<0,05 у всіх випадках. Результати дослідження. За наявності предіабету у гіпертензивних пацієнтів з ожирінням зафіксовано достовірно більші значення товщини інтима-медіа загальної сонної артерії та сонно артерії на рівні біфуркації (р = 0,027 і р = 0,012 відповідно), а також достовірно більшу швидкість пульсової хвилі в сонній артерії (р = 0,022). Результати оцінювання кардіального ремоделювання продемонстрували, що пацієнти з предіабетом мали достовірно більші розміри лівого шлуночка, лівого передсердя, товщину стінок та індекс маси міокарда лівого шлуночка за відсутності відмінностей щодо значення фракції викиду, порівняно з пацієнтами без предіабету. Наявність предіабету характеризувалася зниженням швидкості раннього наповнення лівого шлуночка (р = 0,000) і співвідношення швидкостей раннього та пізнього наповнення (р = 0,000) за відсутності достовірних відмінностей щодо рівнів інтегрального показника діастолічної функції: співвідношення максимальної швидкості раннього діастолічного потоку до максимальної швидкості раннього наповнення лівого шлуночка (Е/е ́). Висновки. Порушення вуглеводного обміну на етапі предіабету у гіпертензивних пацієнтів з ожирінням сприяють прогресуванню судинного ремоделювання та асоціюються з вираженістю гіпертрофічних змін лівого шлуночка. Оцінювання показників серцево-судинного ремоделювання залежно від варіанта предіабету (гіперглікемія натще і порушення толерантності до глюкози) не продемонструвало достовірних відмінностей за жодним із показників.Item The dependence of changes in laboratory indicators on accompanying pathology in patients with viral hepatitis C(Sumy State University, 2024) Sumtsova, K.; Berezhok, V.; Лішневська, Анастасія Геннадіївна; Lishnevska, Anastasiia Hennadiivna; Чемич, Микола Дмитрович; Chemych, Mykola DmytrovychМета: встановити залежність змін гематологічних, біохімічних показників та індексів неспецифічної реактивності, запалення, ендогенної інтоксикації у хворих на хронічний вірусний гепатит С (ХВГС) від супровідної патології. Матеріали та методи: гематологічні, біохімічні, неспецифічні імунологічні зміни було проаналізовано у 20 хворих на ХВГС без патологій з боку серцево-судинної системи, у 20 пацієнтів з ХВГС з супутньою ішемічною хворобою серця, у 20 осіб з ішемічною хворобою серця та артеріальною гіпертензією та 40 здорових осіб. Статистичний аналіз проводився у програмах IBM SPSS Statistics та Microsoft Office Excel 2016 з розрахунком непараметричних критеріїв. Результати: серед хворих переважали чоловіки з мінімальною активністю ХВГС. Більшістю пацієнтів без супутніх патологій були молоді особи, а з артеріальною гіпертензією та ішемічною хворобою серця – похилого віку. У хворих на вірусний гепатит С осіб, що мають супутню серцево-судинну патологію (ішемічна хвороба серця та артеріальна гіпертензія) спостерігали: зниження вмісту тромбоцитів, еритроцитів; підвищення кількості паличкоядерних нейтрофілів, ШОЕ, коефіцієнт де Рітіса; збільшення інтегрального показника тяжкості, індексів неспецифічної імунореактивності (КР, ІІР, ІСЛМ, Ілімф) та ендогенної інтоксикації (ГПІ та ПІ). Також у даних хворих були знижені рівні тромбоцитів та лімфоцитів на тлі підвищеного рівня ПІ у порівнянні з пацієнтами, у яких був вірусний гепатит С лише з артеріальною гіпертензією. Висновки: у хворих на хронічний вірусний гепатит С, які мають артеріальну гіпертензію та ішемічну хворобу серця, спостерігається зниження вмісту в крові тромбоцитів, еритроцитів та збільшення паличкоядерних нейтрофілів, ШОЕ, коефіцієнта де Рітіса, інтегральних показників тяжкості, індексів неспецифічної імунореактивності та ендогенної інтоксикації у порівнянні з хворими без ішемічної хвороби серця та пацієнтів лише з ХВГС.Item The role of physical activity in the treatment of patients with arterial hypertension and obesity(Sumy State University, 2023) Псарьова, Валентина Григорівна; Psarova, Valentyna Hryhorivna; Kochuieva, M.; Komissarova, O.; Кириченко, Наталія Миколаївна; Kyrychenko, Nataliia Mykolaivna; Kochuiev, G.; Kushnir, V.; Cherkashyna, A.Мета роботи – оцінити вплив фізичної активності на динаміку нейрогуморальних та кардіогемодинамічних показників у хворих на артеріальну гіпертензію із супутнім ожирінням в умовах різних схем фармакотерапії. Матеріали і методи: Клініко-анамнестичні, антропометричні, біохімічні, автоматизовані методи імунологічного аналізу, спектрофотометричні, інструментальні, методи використали для обстеження 200 хворих на АГ ІІ стадії2 ступеня з ожирінням І-ІІ ступеня. Відповідно до мети дослідження пацієнти були додатково обстежені через 6 місяців після призначеного лікування. В якості немедикаментозного лікування хворим призначали дієтотерапію спрямовану на корекцію маси тіла та рекомендували збільшення фізичної активності переважно за рахунок ходіння швидким або помірно швидким темпом не менше ніж 45 хвилин за добу. Згідно з Європейськими рекомендаціями 2018 року медикаментозне лікування розпочинали з призначення подвійної антигіпертензивної терапії, що включала комбінацію периндоприлу та амлодипіну. Пацієнти, які досягли цільових показників артеріального тиску через 3 місяці лікування, продовжували отримувати призначену терапію. Решті додатково призначався третій антигіпертензивний препарат – індапамід. Крім оцінювання досягнення цільових рівнів артеріального тиску через 6 місяців і на проміжних етапах дослідження оцінювали дотримання пацієнтами рекомендацій щодо розширення фізичної активності, відповідно до цього пацієнтів поділяли на групи з достатньою та зниженою фізичною активністю. Статистичну обробку отриманих даних проводили за допомогою пакета статистичного програмного забезпечення “SPSS 17” (IBM), Microsoft Office Exel-2003. Дані представлені як середні значення ± стандартне відхилення. Значимість встановлена на рівні p<0,05 у всіх випадках. Результати дослідження. Пацієнти, які досягли цільових показників артеріального тиску на подвійній антигіпертензивній та мали достатню фізичну активність, через 6 місяців лікування відрізнялися від пацієнтів із низьким рівнем фізичної активності достовірно нижчими показниками швидкості пульсової хвилі в сонній артерії та черевній аорті йдостовірно вищим ступенем ендотелійзалежної вазодилатації, меншими показниками кінцеводіасдолічного та кінцевосистолічного діаметра лівого шлуночка, маси міокарда лівого шлуночка, нижчим співвідношенням Е/е ́ та мали кращу динаміку метаболічних іпрозапальних показників, більший показник антиоксидантного захисту. Пацієнти, які досягали цільових показників артеріального тиску на потрійній антигіпертензивній терапії та мали достатню фізичну активність, через 6 місяців достовірно відрізнялися від пацієнтів із низькою фізичною активністю більшим зниженням швидкості пульсової хвилі в сонній артерії, підвищенням ступеня ендотелійзалежної вазодилатації, нижчими показниками вуглеводного обміну, прозапальної та прооксидантної активності, лептину та більшим підвищенням адипонектину.Item Способи лікування хворих з артеріальною гіпертензією на тлі проявів гіпервентиляційного синдрому(Сумський державний університет, 2023) Зарівна, І.В.; Левченко, В.А.Вступ. У деяких хворих на артеріальну гіпертензію 1 стадії часто спостерігаються симптоми, що походять з різних анатомо-функціональних локалізацій за відсутності органічних змін, пов’язаних з проявами психосоматичної вегетативної дисфункції. Серед проявів у пацієнтів відзначаються «респіраторні», серцево-судинні, абдомінальні симптоми, а також ознаки тривожно-депресивного синдрому. Ці ознаки свідчать про наявність у пацієнта супутніх психосоматичних розладів, які можуть впливати на перебіг гіпертонічної хвороби та характер лікування. Матеріали та методи. Проведено скринінг 125 пацієнтів з АГ 1 стадії. Гіпервентиляційний синдром був виявлений у 46,40% з них (n = 58) за Неймегенською анкетою; ці пацієнти були включені в експериментальну групу. При цьому оцінювали стандартні показники гемодинаміки, стан тривоги як додатковий маркер психовегетативних дисфункцій за шкалою Спілбергера. Контрольну групу склали 24 пацієнти з АГ 1 стадії без ознак гіпервентиляційного синдрому. Усі хворі дослідної групи шляхом рандомізації були розподілені на 4 групи залежно від проведеного лікування: хворі 1-ї та 2-ї груп отримували периндоприл та амлессу; 3-4 група – медикаментозне в поєднанні з систематичним діафрагмальним диханням. Останній забезпечує антистрессорну дію, нормалізує режим дихання, усуває наслідки гіпокапнії та, можливо, зменшує вплив брадикініну на тонус бронхів після прийому інгібіторів АПФ. Результати та обговорення. Виявлено кореляційний зв’язок (r = 0,72; p ˂ 0,05) між вираженістю гіпервентиляційного синдрому (41,63 ± 0,82) балів і показниками загального периферичного опору судин (1476,13 ± 42,39) дин•с•см -5 . Останній достовірно перевищував результати, отримані в контрольній групі пацієнтів – (1374,62 ± 36,11) дин•с•см -5.(р ˂ 0,05). При цьому ознаки тривожного стану становили (42,96 ± 2,05) балів проти результату в контрольній групі (22,36 ± 1,33) балів (р ˂ 0,05). Оцінка результатів лікування через 2–3 міс виявила достовірну перевагу комбінованої дії препаратів і систематичного діафрагмального дихання, що зменшило гіпервентиляцію в 3-й і 4-й групах на 12,92 % і 15,37 % (р ˂ 0,05); тривоги стану на 16,73% і 20,31% (р ˂ 0,05) відповідно, що не було вірогідним у 1–2 групах. Крім того, діафрагмальне дихання посилювало дію амлесси. При лікуванні хворих на гіпертонічну хворобу 1 стадії рекомендується виявляти ознаки гіпервентиляційного синдрому і призначати комбіновану терапію, яка включає діафрагмальне дихання та гіпотензивні засоби.Item Кореляції індексу маси тіла з окремими клінічно-лабораторними показниками у хворих на есенційну артеріальну гіпертензію урахуванням поліморфізму гена AGT (rs699)(Сумський державний університет, 2022) Репчук, Ю.В.; Сидорчук, Л.П.Мета роботи. Проаналізувати кореляційні зв’язки індексу маси тіла (ІМТ) з окремими клінічно-лабораторними показниками у хворих на есенційну артеріальну гіпертензію (ЕАГ) з урахуванням поліморфізму гена AGT(rs699). Матеріали і методи. В одномоментному дослідженні взяло участь 72 хворих на ЕАГ IIстадії, 1–3 ступенів підняття артеріального тиску (АТ), високого та дуже високого серцево-судинного ризику (ССР) (29,16%(21) чоловіків, 70,84%(51) жінок). Середній вік пацієнтів –59.87±7.98 років. Групу контролю склали 48 практично здорових осіб, зіставних за віком та статевим розподілом. Поліморфізм гена AGT(rs699) досліджували за допомогою полімеразної ланцюгової реакції. ІМТ визначали як співвідношення ваги до квадрату зросту (кг/м2). Результати. Матриця кореляцій засвідчила прямий зв’язок ІМТ із антропометричними параметрами обводу талії (ОТ), обводу стегон (ОС) та співвідношення ОТ/ОС (r= 0,70-0,81; р≤ 0,022), концентрацією вітаміну Д (r= 0,65; р= 0,043) і зворотній із рівнем у крові іонізованого Ca2+(r= -0,71; р= 0,02) серед носіїв ТТ-генотипу; у носіїв ТС-генотипу ІМТ напряму зв'язаний із ОТ і ОС (r= 0,68; р< 0,001 і r= 0,84; р< 0,001), а також із рівнем паратиреоїдного гормо-ну (ПТГ) (r= 0,43; р= 0,004), за негативної кореляції із вмістом вітаміну Д (r= -0,38 Р= 0,011); у хворих на ЕАГ носіїв СС-генотипу гена AGT(rs699) – прямий зв'язок ІМТ із ОТ і ОС (r= 0,73; р< 0,001 і r= 0,78; р< 0,001). Висновки. Таким чином, матриця кореляцій засвідчила, що ІМТ напряму залежить від антропометричних параметрів ОТ, ОС та/чи ОТ/ОС (r= 0,68–0,84; р≤ 0,022–0,001) незалежно від генотипів гена AGT(r= 0,52–0,86; р≤ 0,02–0,001) і зворотно корелює із рівнем у крові іонізованого Ca2+(r= -0,71; р= 0,02), але тільки у носіїв TT-генотипу гена AGT(rs699).Item Вивчення зв'язку проявів вегетативної дисфункції з ступенем тяжкості артеріальної гіпертензії(Сумський державний університет, 2022) Атаман, Юрій Олександрович; Атаман, Юрий Александрович; Ataman, Yurii Oleksandrovych; Прийменко, Ліна Володимирівна; Прийменко, Лина Владимировна; Pryimenko, Lyna VladymyrovnaВступ. Артеріальна гіпертензія є одним з найбільш поширених захворювань серцево-судинної системи, що спостерігається у більшості працездатного населення України та цілого світу. Синдром вегетативної дисфункції виступає одним з перших проявів та передвісників артеріальної гіпертензії. Матеріали та методи. В дослідженні включено 81 пацієнта з артеріальною гіпертензією та вегетативною дисфункцією. Пацієнти були розподілені на 3 групи залежно від рівня артеріального тиску. Для оцінки даних патології проводилось офісне вимірювання артеріального тиску згідно рекомендації 2018 року та анкетування хворих за стандартним опитувальником для виявлення вегетативних порушень А.М. Вейна. Результати. При оцінці поширеності симптомів вегетативної дисфункції в досліджуваних групах відмічається слабка залежність їх появи зі ступенем тяжкості гіпертензії, навіть у пацієнтів з першим ступенем артеріальної гіпертензії відмічалася значна частота симптомів, що не може не чинити несприятливий вплив на якість життя пацієнтів. Оцінюючи вираженість симптомів вегетативної дисфункції відмічається превалювання таких симптомів як серцебиття, підвищена пітливість, періодична зміна кольору кінцівок та нападоподібні головні болі в групі АГ-1, а для групи АГ-2 найтяжчим виявився перебіг таких симптомів, як періодичне оніміння пальців та відчуття нестачі повітря. Рангова кореляція між ступенем артеріальної гіпертензії та вираженості вегетативної дисфункції склала 0,103 (р= 0,302), що свідчить про наявність позитивної кореляція між зазначеними параметрами, але зв'язок був слабким та не набув статистичної значущості. Висновки. У пацієнтів з поєднаним перебігом артеріальної гіпертензії та вегетативної дисфункції симптоми останньої є поширеними при будь-якому ступені тяжкості артеріальної гіпертензії. Зв’язок між тяжкістю проявів артеріальної гіпертензії та вегетативної дисфункції встановити не вдалося, серед гемодинамічних показників пульсовий артеріальний тиск найбільшою мірою корелював з індексом вегетативної дисфункції.Item Термографічні особливості функціональної холодової проби у школярів із артеріальною гіпертензією(Сумський державний університет, 2022) Нечитайло, Д.Ю.; Нечитайло, Ю.М.; Міхєєва, Т.М.Вступ. В усьому світі артеріальна гіпертензія перебуває у центрі уваги педіатрів, оскільки належить до найбільш розповсюджених захворювань сучасної кардіології дитячого віку. Методи. Обстеженo 61 дитину шкільного віку. Дітей розділено на три групи: до 1-ї групи увійшли діти із артеріальною гіпертензією, до 2-ї групи –діти з передгіпертензією, контрольну групу складали діти з нормальним рівнем артеріального тиску. Iнфрачервону термографiю у дiтей проводили на тильній поверхні кистей, дистанційно, за допомогою сертифiкованого тепловiзораз професійним програмним забезпеченням. Термографічна оцінка кистей після холодової проби проводилась одразу після закінчення проби, через 1 та 2 хвилини, а кінцевий ступінь відновлення тепло-випромінювання визначався через 15 хвилин. У результаті дослідження виявлено, що в дітей з артеріальною гіпертензією виявлене зниження температури після проведення холодової проби було вірогідно вищим, ніж у дітей із контрольної групи. У дітей з перед гіпертензією спостерігалось також дещо більше зниження рівня температури в порівнянні з дітьми контрольої групи. Отримана вірогідна різниця між показниками дітей з артеріальною гіпертензією та дітьми з контрольної групи може бути наслідком гірших компенсаторних механізмів мікроциркуляторного русла, меншою щільністю капілярів, наявністю локального спазму венул таартеріол у них. Окрім того, у дітей з артеріальною гіпертензією спостерігається підвищений опір судин, що теж впливає на рівень падіння та відновлення локальної температури, тому що термоемісія є прямим відображенням мікроциркуляції у пальцях дитини. Висновок. У дітей із артеріальною гіпертензією спостерігається вірогідно більше зниження максимальної температури термоемісії на пальцях та повільніше відновлення тепловипромінювання після холодової проби, на відміну від дітей з контрольної групи, що зумовлено розладами мікроциркуляції у них.Item Ризик артеріальної гіпертензії у популяції мешканців Західної України з урахуванням клінічних, гендерних і молекулярно-генетичних предиктів(Сумський державний університет, 2022) Сидорчук, Андрій Русланович; Сидорчук, Андрей Русланович; Sydorchuk, Andrii Ruslanovych; Гарбузова, Вікторія Юріївна; Гарбузова, Виктория Юрьевна; Harbuzova, Viktoriia YuriivnaАктуальність. На сьогоднішній день кількість дорослих осіб із гіпертензією у світі збільшилась удвічі з 650 мільйонів в 1990 році до 1,28 мільярдів у 2019 році, переважно за рахунок країн із низьким та середнім рівнем доходу. Пізня діагностика хвороби призводить до зростання захворюваності, пошкодження органів-мішеней та ранньої інвалідизації. Тому стратифікація чинників ризику хворих на гіпертензію є важливим завданням сучасної медицини. Мета роботи. Дослідити ризик появи есенційної артеріальної гіпертензії (ЕАГ) у популяції мешканців Західної України з урахуванням антропометричних, клінічно-демографічних, гендерних чинників та генетичних предиктів (NOS3, rs2070744 та GNB3, rs5443). Матеріали і методи. У дослідженні прийняло участь 100 хворих на ЕАГ і 48 практично здорових особи групи контролю, яким виконали комплекс клінічно-лабораторних обстежень. Серед чинників ризику досліджували обтяжений анамнез за серцево-судинними захворюваннями (ССЗ), наявність цукрового діабету 2 типу (ЦД2), обвід талії (ОТ), обвід стегон (ОТ), співвідношення ОТ/ОС, індекс маси тіла (ІМТ) у чоловіків (Ч) і жінок (Ж). Гени NOS3 (rs2070744) і GNB3 (rs5443) вивчали методом ПЛР в режимі реального часу. Результати. Ризик ЕАГ у популяції загалом зростає за обтяженої спадковості за ССЗ незалежно від генотипів генів NOS3 (rs2070744) та GNB3 (rs5443) майже у 3–4,5 рази, сильніше у носіїв мутаційного С-алеля гена NOS3 і Т-алеля гена GNB3 [OR= 3,10–4,29; OR(95% CI): 1,03–13,77; p≤ 0,041–0,005], за ЦД 2 типу –у 7–14 разів [OR= 7,14–14,25; OR(95% CI): 1,0–127,2; p≤ 0,043–0,006], за збільшення ОТ (Ч> 102 см, Ж> 88 см) –у 3,5–17 разів [OR= 3,45–16,67; OR(95% CI): 1,06–66,09; p≤ 0,035–0,0001]. Гендерний аналіз підтвердив вірогідність впливу на ризик ЕАГ підвищеного ОТ/ОС, але тільки у жінок (>0,85 уо) –у 4,5–51 рази [OR= 4,44–51,33; OR(95% CI): 1,10–346,9; p≤ 0,036–0,0001], сильніше уносіїв ТТ-генотипу гена NOS3та СС-генотипу гена GNB3. Збільшений ІМТ (>25,0 кг/м2) теж підвищує ризик ЕАГ у понад 6–9 разів [OR= 6,29–9,0; OR(95% CI): 1,0–83,07; p≤ 0,034–0,011], але тільки у жінок-носіїв ТТ-генотипу гена NOS3 та СС-генотипу гена GNB3 (rs5443) – у 5 разів [OR= 4,80; OR(95% CI): 1,25–18,42; p= 0,019] і 11,5 разів [OR= 11,50; OR(95% CI): 2,01–65,91; p= 0,004], відповідно. Висновки. Ризик ЕАГ у популяції мешканців Західної України зростає за обтяженої ССЗ спадковості, незалежно від генетичного чинника, за ЦД2, збільшення ІМТ, ОТ та ОТ/ОС, але тільки у жінок, сильніше у носіїв ТТ-генотипу гена NOS3та СС-генотипу гена GNB3.