Дисертації

Дисертацію присвячено дослідженню змісту й особливостей адміністративно-правових засад діяльності IP-суду як суб’єкта реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні. Перший розділ дисертаційного дослідження присвячено визначенню загальної характеристики діяльності IP-суду як суб’єкта реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні. Автор установив сутність державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні як об’єкта адміністративно-правового регулювання, визначив базові поняття та категорії. У дисертації наголошено на тому, що державне управління сферою інтелектуальної власності потребує запровадження організаційних та адміністративно-правових заходів, об’єднання зусиль різних органів державної влади, недержавних установ і громадських організацій для визначення подальших шляхів розвитку адміністративно-правового регулювання сферою інтелектуальної власності. Доведено, що актами Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України регулюється досить широке коло питань, які стосуються реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності, а тому їх необхідно враховувати в майбутній діяльності ІР-суду. Зроблено висновок, що міжнародні договори та угоди, які на сьогодні є невід’ємною частиною національного законодавства, займають чільне місце в механізмі адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері інтелектуальної власності, а тому їх вивчення й урахування матимуть позитивний вплив на професійну діяльність суддів ІР-суду в Україні. Встановлене місце IP-суду в системі суб’єктів реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні. Автор навів змістовну характеристику переліку суб’єктів реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні й на цій основі запропонував власну класифікацію суб’єктів реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні. Досліджено сутність базових категорій, таких як «ІР-суд», «суб’єкти», «суб’єкти адміністративного права», «суб’єкти реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності», «система», «система суб’єктів реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності». Запропоновано класифікувати суб’єктів реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні залежно від напрямів діяльності у сфері інтелектуальної власності на такі групи: 1) суб’єкти, що покликані формувати та реалізовувати державну політику у сфері інтелектуальної власності; 2) суб’єкти, що реалізують державну систему правової охорони у сфері інтелектуальної власності. Доведено, що наявна законодавча прогалина щодо повноцінного старту діяльності ІР-суду в Україні дестабілізує відносини, що виникають у сфері інтелектуальної власності, та підриває авторитет судової гілки влади, оскільки відсутні механізми щодо ефективної реалізації ІР-судом державної політики у сфері інтелектуальної власності та здійснення в зазначеній сфері належного правосуддя. Охарактеризовано правові засади діяльності IP-суду в Україні та визначено місце норм адміністративного законодавства. Установлено, що відсутність належного адміністративно-правового забезпечення діяльності ІР-суду є істотною перешкодою на шляху його повноцінного функціонування та початку роботи. Зокрема, й досі відсутній титульний закон про Вищий суд з питань інтелектуальної власності, аналогічний Закону України «Про Вищий антикорупційний суд». Наголошується, що основною нормою, яка має значення для діяльності ІР-суду, є п. 16 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України: «до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Другий розділ дисертаційного дослідження присвячено питанням адміністративно-правового статусу IP-суду як суб’єкта реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні. Проаналізовано чинне адміністративне законодавство у сфері інтелектуальної власності та законодавство, що регулює діяльність ІР-суду, і на цій основі визначено мету створення та принципи діяльності IP-суду в Україні. З’ясовано, що мета створення та діяльності ІР-суду, на нашу думку, безпосередньо пов’язана з ідеями верховенства права й захисту сфери інтелектуальної власності, на цьому неодноразово наголошують під час дискусій науковці та практики, які беруть свій початок у законодавстві про судоустрій. Установлено, що мета створення та діяльності ІР-суду в Україні полягає в підвищенні рівня якості судового розгляду справ із питань інтелектуальної власності, строків їх вирішення й зростанні довіри до суду з метою створення в Україні сприятливого клімату щодо залучення іноземних інвестицій до зазначеної сфери. Виділено, що серед міжнародно-правових актів вагоме місце для визначення керівних засад функціонування IP-суду в Україні посідають Основні принципи незалежності судових органів, прийняті на VII Конгресі з попередження злочинів і поводження з правопорушниками. Доведено, що принцип кваліфікації, підбору та підготовки означає, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості й здібності, а також відповідну кваліфікацію в галузі права. Зазначений принцип повинен бути обов’язково покладений в основу функціонування IP-суду в Україні, оскільки належна фахова кваліфікація та професійна компетентність у сфері інтелектуальної власності є визначальними чинниками ефективного виконання суддями своїх професійних обов’язків. Автор дійшов висновку, що аналізування засад організації судової влади дає підстави стверджувати про відсутність у титульному Законі України «Про судоустрій і статус суддів» принципів діяльності судів, це свідчить про неналежне нормативно-правове закріплення ключових положень, передбачених міжнародно-правовими документами. У межах другого розділу також проаналізовано та встановлено основні й додаткові завдання і функції IP-суду як суб’єкта реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні. Автор запропонував до спеціальних завдань ІР-суду відносити також завдання здійснення правосуддя у сфері інтелектуальної власності відповідно до вимог чинного законодавства України та правил судочинства з метою підвищення рівня якості судового розгляду справ з питань інтелектуальної власності, строків їх вирішення та зростання довіри до суду з метою створення в Україні сприятливого клімату щодо залучення іноземних інвестицій до зазначеної сфери та ін. Досліджено сутність та особливості компетенції IP-суду як суб’єкта реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні, наголошено на виключних повноваженнях ІР-суду. Зазначено, що компетенція складає ядро адміністративно-правового статусу кожного органу державної влади, не є винятком й ІР-суд, з приводу встановлення компетенції якого й до цього часу немає одностайного розуміння та відповідного законодавчого визначення. Виокремлено принцип територіальності ІР-суду в Україні, який передбачає поширення його юрисдикції на всю територію держави, що встановлено Основним Законом та титульним законом про судоустрій і статус суддів. Відповідно принцип територіальності повинен бути узгодженим та органічно поєднуватися з принципом спеціалізації. Акцентовано на тому, що основу юрисдикції ІР-суду в Україні становлять принципи територіальності, спеціалізації та інстанційності, що є ключовим для успішного старту його функціонування. Визначено сутність компетенції ІР-суду, а також систему юридичних гарантій діяльності IP-суду в Україні. Доведено, що діяльність ІР-суду пов’язана з системою впорядкованих та чітких норм, які регулюють питання їх діяльності й функціонування, необхідним є встановлення відповідної системи законодавчо закріплених юридичних гарантій діяльності, без дослідження яких неможливо стверджувати про повний адміністративно правовий статус ІР-суду в Україні. Наголошено на тому, що юридичні гарантії— невід’ємна складова адміністративно-правового статусу ІР-суду в Україні, оскільки вони є засобом ефективної реалізації суддями своїх повноважень, це дозволяє повною мірою реалізувати державну політику у сфері інтелектуальної власності. Визначено види юридичних гарантій діяльності IP-суду в Україні. В рамках третьому розділі дисертації досліджено й систематизовано успішний зарубіжний досвід організації та діяльності IP-суду й установлено можливості його використання в Україні. Досліджено досвід організації діяльності Трибуналу з питань інтелектуальної власності в Китаї, проаналізовано особливості діяльності Патентного суду в Австрії, визначено особливості спеціалізації в Німеччині, Південній Кореї та Японії. Доведено необхідність створення саме окремого судового органу на прикладі таких держав, як Швейцарія, Франція, Великобританія та США. Зроблено висновок, що зарубіжний досвід організації й діяльності спеціалізованих судів, які розглядають спори у сфері інтелектуальної власності та патентного права, свідчить про належний рівень насамперед нормативного закріплення важливих положень, що стосуються функціонування таких судових органів. В Україні ж немає титульного закону «Про Вищий суд з питань інтелектуальної власності», який повинен закріпити ключові положення, що стосуються початку його функціонування та подальшої роботи. Автор запропонував напрямки вдосконалення національного законодавства, що регламентує діяльність IP-суду. Охарактеризовано, що розвиток суспільних відносин у сфері інтелектуальної власності сьогодні є досить динамічним, а тому часто виникають питання, що потребують свого вирішення в юрисдикційному порядку. Виокремлено два напрямки вдосконалення сфери інтелектуальної власності в Україні: перший – це вдосконалення чинних нормативно-правових актів, що регулюють реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності, другий – шляхи вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності ІР-суду. Запропоновано низку новаторських змін до регулювання діяльності ІР-суду з метою підвищення рівня інвестиційного клімату для бізнесу, змін у ландшафті ринку з надання послуг у сфері інтелектуальної власності, значного підвищення стандартів захисту прав та законних інтересів у сфері інтелектуальної власності.

Дисертації

Browse

Filters

Settings

Sort By

Results per page

Search Results