Дисертації

Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуальної наукової проблеми, що стосується оптимізації управління державними фінансовими ресурсами у системі вищої освіти Китаю. У контексті зростаючої глобальної конкуренції та важливості інноваційного розвитку, вища освіта відіграє вирішальну роль у створенні людського капіталу, забезпеченні соціальної мобільності та досягненні стратегічних національних цілей. Однак у Китаї значні регіональні диспропорції у фінансуванні вищої освіти створюють серйозні перешкоди на шляху до забезпечення рівності доступу та якості освітніх послуг. Це дослідження зосереджується на розробці теоретичних основ і практичних рекомендацій для вдосконалення управління фінансами у цій сфері. Вища освіта є ключовим елементом національного розвитку, оскільки саме вона формує кваліфікований кадровий потенціал для економіки, стимулює інновації та сприяє соціальній інтеграції. У Китаї, що знаходиться на етапі універсалізації вищої освіти, особливо актуальними є проблеми регіональної рівності, ефективності та адекватності фінансування. Східні регіони країни отримують набагато більше ресурсів, ніж центральні, західні та північно-східні, що створює нерівність у можливостях розвитку. Розподіл фінансових ресурсів у Китаї має суттєвий вплив на соціально-економічну стабільність та міжнародну конкурентоспроможність країни. Метою дослідження є вдосконалення теоретичних і методологічних основ управління державними фінансовими ресурсами у системі вищої освіти Китаю з урахуванням забезпечення регіональної рівності, ефективності та адекватності фінансування. Завданнями дослідження визначено наступні: узагальнити теоретичні засади управління фінансовими ресурсами у вищій освіті, провести аналіз регіональних диспропорцій у фінансуванні вищої освіти у Китаї, оцінити ефективність розподілу фінансових ресурсів за допомогою економетричних моделей, розробити модель оцінки адекватності фінансування у різних регіонах, запропонувати практичні рекомендації щодо вдосконалення механізмів управління фінансовими ресурсами. Дослідження ґрунтується на використанні комбінованих методів: літературний аналіз міжнародного досвіду та сучасних наукових підходів до управління фінансами у вищій освіті, емпіричні дослідження включають використання таких методів, як коефіцієнт Джині для оцінки регіональних нерівностей, моделі σ- та β-конвергенції для визначення тенденцій зближення регіонів за рівнем фінансування, для оцінки ефективності використання фінансових ресурсів задіяно Аналіз охоплення даних (DEA), для оцінки відповідності витрат освітнім потребам здійснено моделювання адекватності фінансування. Робота починається з аналізу теоретичних засад управління державними фінансовими ресурсами у вищій освіті, що охоплює ключові концепції регіональної рівності, ефективності розподілу та адекватності фінансування. Важливим елементом цього аналізу є розмежування понять «рівність» як соціальної справедливості, «ефективність» як оптимального використання ресурсів, і «адекватність» як відповідності фінансування освітнім потребам. У дисертації визначено, що адекватність фінансування є вищою формою рівності, яка включає доступ до освіти на однаковому рівні для різних регіонів з урахуванням їхніх особливостей. Дослідження систематизує ключові принципи управління фінансовими ресурсами у вищій освіті, зокрема: (1) рівність – як основу соціальної справедливості, що забезпечує доступ до освіти незалежно від регіональної приналежності; (2) ефективність – досягнення максимального результату за мінімальних витрат; адекватність – відповідність витрат реальним освітнім потребам. Аналіз регіональних відмінностей у фінансуванні вищої освіти показав, що східні регіони Китаю отримують 40–50% загальних ресурсів, тоді як західні регіони – лише 20–25%. Використання коефіцієнта Джині підтвердило високий рівень нерівності, особливо у доступі до якісної освіти в західних та північно-східних регіонах. Моделі конвергенції показали, що за результатами розрахунку σ-конвергенція можна зробити висновок про поступове зближення рівнів фінансування між регіонами, хоча цей процес є дуже повільним, а β-конвергенція підтверджує, що менш розвинені регіони мають потенціал для швидшого зростання, але для цього потрібні додаткові фінансові інвестиції. Дослідження засвідчило, що регіональні відмінності у фінансуванні вищої освіти є однією з основних проблем у Китаї. Зокрема, східні регіони країни отримують більшу частину ресурсів, тоді як центральні, західні та північно-східні регіони залишаються недофінансованими. Це спричиняє нерівність у доступі до якісної освіти та ускладнює виконання завдань соціальної мобільності. Використання коефіцієнта Джині та моделі конвергенції дозволило виявити тенденції до звуження чи розширення регіональних розривів у фінансуванні. Встановлено, що упродовж 2007–2018 років відбувається поступове зменшення міжрегіональних розривів, але темпи цього процесу залишаються недостатніми, особливо у західних і північно-східних регіонах. Одним із ключових аспектів дослідження є оцінка ефективності розподілу державних фінансових ресурсів. Уперше використано трьохетапну DEA для оцінки ефективності фінансування у вищій освіті Китаю. За допомогою трьохетапного аналізу DEA було виявлено, що основним джерелом втрат ефективності є невідповідність між масштабами фінансування та реальними потребами регіонів. Наприклад, у менш розвинених регіонах часто спостерігається дефіцит ресурсів, тоді як у провінціях зі стабільною економікою ресурси не завжди використовуються раціонально. За допомогою моделі DEA також виявлено, що в 60% регіонів Китаю втрати ефективності спричинені нераціональним розподілом фінансів. Найбільші втрати спостерігаються у провінціях із низьким рівнем економічного розвитку. Аналіз ефективності розподілу дозволив визначити, що ключовою проблемою є недостатнє врахування регіональних потреб і особливостей. Це підтверджує необхідність більш гнучких підходів до управління, що враховують регіональні особливості. У дисертації представлено нову методику оцінки адекватності фінансування, яка базується на розрахунках стандартних витрат на одного студента у різних регіонах. Результати аналізу свідчать, що середній рівень адекватності фінансування у Китаї становить 0,79, що вказує на недофінансування системи вищої освіти. Найгірша ситуація спостерігається у центральних та північно-східних регіонах, де розрив між реальними та необхідними витратами є найбільшим. Водночас у східних регіонах адекватність фінансування значно вища, що створює додаткові переваги для цих регіонів у залученні студентів і кваліфікованих кадрів. У дисертації також удосконалено наукове підґрунтя дослідження ролі інвестицій в освіту у стимулюванні економічного зростання, що відрізняється від існуючих підходів: 1) дослідженням як прямого, так і опосередкованого (через рівень людського та інтелектуального капіталу, виміряними відповідно через середню тривалість навчання та кількість патентів на винаходи) впливу; 2) базуванням на концепції виробничої функції (врахуванням обсягів основного капіталу та робочої сили), скоригованої на рівень урбанізації, економічної залежності від зовнішньої торгівлі та природного приросту населення; 3) використанням моделей панельних регресій з фіксованими та випадковими ефектами. Робота також містить аналіз міжнародного досвіду розподілу фінансових ресурсів у вищій освіті, зокрема в США, Європейському Союзі та Японії. Використання практик «фінансової адекватності» та механізмів підтримки менш розвинених регіонів у цих країнах дозволило сформулювати рекомендації для Китаю. Особливо корисним є досвід розробки багатоканальних систем фінансування, що поєднують державні, приватні та міжнародні джерела. На основі проведених досліджень розроблено рекомендації для вдосконалення управління фінансовими ресурсами необхідно збільшити трансфертні платежі для менш розвинених регіонів, забезпечивши їм необхідний рівень фінансування. Розроблена модель розподілу фінансових ресурсів, яка враховує потреби регіонів та реальні можливості їхньої економіки, дозволяє оптимізувати використання ресурсів. Також в роботі запропоновано створення національної платформи для оцінки ефективності використання фінансових ресурсів, що дозволить ідентифікувати проблемні зони та приймати обґрунтовані управлінські рішення. Для зменшення навантаження на державний бюджет запропоновано cтворення багатоканальної моделі фінансування, що передбачає залучати приватний капітал та міжнародні інвестиції, а також стимулювати партнерства між університетами та бізнесом. Для підвищення прозорості управління та оптимізації розподілу ресурсів запропоновано використання цифрових технологій та впровадження автоматизованих платформ управління фінансами. Розробка міжрегіональних програм обміну досвідом та ресурсами посиле співпрацю між регіонами та підвищить ефективність освітньої системи. Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення державної політики у сфері фінансування вищої освіти, а також для створення інтегрованих систем управління ресурсами, що враховують регіональні особливості.

Дисертації

Browse

Filters

Settings

Sort By

Results per page

Search Results