Дисертації
Permanent URI for this collectionhttps://devessuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/106
Browse
28 results
Search Results
Item Зелений бренд країни: науково-методичний підхід до формування, оцінювання та промоції(Сумський державний університет, 2025) Ус, Яна Олександрівна; Us, Yana OleksandrivnaДисертаційна робота присвячена вирішенню актуального наукового завдання – розвитку науково-методичних підходів до формування та оцінювання зеленого бренда країни, обґрунтування маркетингового інструментарію його промоції. За результатами структуризації (з використанням інструментарію VOSviewer v. 1.6.20, Biblioshiny та Scopus Tool Analysis) наукового ландшафту еволюції теорії зеленого бренда країни виокремлено шість кластерів залежно від рівня тісноти наукових досліджень та їх еволюційно-часового виміру. Встановлено, що тематика сталого розвитку є провідним ядром, навколо якого формуються інші поняття. При цьому найбільше уваги було приділено дослідженню питань брендингу та управління в контексті сталого розвитку, взаємозв’язку між сталим розвитком та цифровою трансформацією, зеленого маркетингу та поведінки споживачів, емоційної цінності бренда, впливу глобалізації та цифровізації на брендинг, територіального брендингу та зеленого туризму. Простежено еволюційно-часові етапи розвитку теорії формування та просування зеленого бренда країни. До 2018 року домінувала увага до проблематики брендингу територій. У 2019-2020 роках дослідницький фокус змістився на вивчення бренда країни крізь призму сталого розвитку, екологічної політики, принципів ESG та економічної трансформації. Упродовж 2021-2022 років сформувався системний підхід до вивчення зеленого бренда, його репутаційного потенціалу, етичних аспектів та ризиків грінвошингу (greenwashing). У 2023-2024 роках акценти змістилися на дослідження взаємозв’язків між брендом і споживачем, довіри до зелених ініціатив та ефективності бренда в контексті реалізації цілей сталого розвитку. У контексті розвитку наукової думки виокремлюється суттєвий внесок провідних наукових шкіл. Європейська школа акцентує увагу на дослідженні процесів інституційної конвергенції, механізмах оцінювання публічних політик та формуванні регіонального партнерства. Представники північноамериканської школи зосереджуються на концептуалізації брендингу, розвитку репутаційного менеджменту й інструментах цифрового маркетингу. Водночас азійська школа, зокрема китайська та південнокорейська, демонструє інтеграційний підхід, поєднуючи тематику зеленого зростання з технологічними інноваціями та сучасними моделями управління У роботі сформовано та обґрунтовано концептуальні засади формування і просування зеленого бренда країни, що становлять собою цілісну теоретико-методологічну конструкцію. На відміну від існуючих підходів, запропонована концепція інтегрує економічні, екологічні та соціально-комунікаційні передумови виникнення зеленого бренда, окреслює ключові детермінанти його становлення (зокрема, інституційну спроможність, екологічну ефективність, рівень довіри до державної політики, активність громадянського суспільства та міжнародну відкритість), а також визначає механізми та інструменти оцінювання та промоції бренда на національному й міжнародному рівнях. Особливу увагу приділено функціональному навантаженню основних стейкхолдерів (державних інституцій, бізнесу, громадських організацій, наукової спільноти та громадян) у процесі формування емоційно-семантичного простору зеленого бренда. Сформовані концептуальні засади закладають підґрунтя для стратегічного позиціонування країни як екологічно відповідального суб’єкта у глобальному просторі сталого розвитку. У межах дисертаційної роботи запропоновано розширену типологізацію науково-методичних підходів до оцінювання рівня зеленого бренда країни, яка враховує не лише джерела формування екологічного бренда (зовнішнє сприйняття, інституційну спроможність, екологічну результативність), а й методологічні підходи до здійснення оцінки (інтервальний, динамічний, індексний, компаративний, перцептивний). Сформована матрична структура типологізації забезпечує методологічне підґрунтя для побудови формалізованої інтегрованої моделі оцінювання зеленого бренда країни, що поєднує кількісні індикатори екологічної ефективності з якісними параметрами іміджевої привабливості у національному та міжнародному контекстах. У дисертації удосконалено науково-методичний підхід до оцінювання зеленого бренда країни, який, на відміну від існуючих, передбачає формалізовану побудову інтегрального індексу на основі поєднання екологічних, інституційних та репутаційних характеристик національної економіки. Застосування методу головних компонент із VARIMAX-обертанням дало змогу врахувати багатовимірні взаємозв’язки між цими складовими та забезпечити аналітичну глибину оцінювання. Запропонований індекс дозволив відстежити просторово-часову динаміку розвитку зеленого бренда України порівняно з країнами ЄС, а також визначити стратегічні вектори посилення екологічної іміджевої політики в умовах глобальних трансформацій. На основі проведених розрахунків встановлено позитивну динаміку розвитку зелених брендів серед більшості проаналізованих країн. Так, максимальне значення Індексу зеленого бренда у 2020 році (0.90) було вищим за відповідний показник 2006 року (0.79), тоді як мінімальні значення зросли з 0.30 до 0.42, відповідно. Це свідчить про загальне підвищення рівня екологічного позиціонування країн упродовж останніх років. Порівняльний аналіз дозволив виокремити групу країн-лідерів, які зберігають високі позиції упродовж тривалого часу. Наприклад, у 2006 році до п’ятірки лідерів входили Франція, Німеччина, Іспанія, Нідерланди та Данія, тоді як у 2020 році Швеція витіснила Данію з топ-5. Значне зростання продемонстрували Польща, Естонія та Португалія. Україна, навпаки, втратила позиції у рейтингу (перемістившись із 13-го на 26-те місце), хоча сам індекс демонструє незначне зростання (з 0.425 до 0.455). Це свідчить про те, що темпи впровадження політик зеленого зростання в Україні поступаються показникам країн ЄС, що зумовлює потребу у прийнятті проактивної стратегії екологічного брендингу, орієнтованої на кращі європейські практики. Актуальність і надійність розробленого індексу підтверджено результатами порівняльного зіставлення з міжнародними рейтингами, зокрема Anholt-Ipsos Nation Brands Index та SDG Index, які демонструють подібну структуру країн-лідерів і загальну відповідність результатів. На основі результатів інтегрального індекса, подальший аналіз було доповнено оцінюванням просторово-часової конвергентності зеленого бренда країни. Удосконалений підхід ґрунтується на засадах теорій σ- та β-конвергенції та враховує рівень відкритості економіки. Результати розрахунку σ-конвергенції серед країн ЄС свідчать про поступове зниження дисбалансів у рівні розвитку зеленого бренда (значення коефіцієнта σ-конвергенції зменшилося з 0.266 у 2006 році до 0.195 у 2020 році), що є індикатором ефективної імплементації спільної європейської політики сталого розвитку. Така динаміка відображає ефективність імплементації спільної європейської політики сталого розвитку та прагнення нових держав-членів ЄС досягти рівня сталого розвитку, характерного для більш розвинених країн ЄС. Водночас, це не виключає збереження або навіть зростання внутрішніх дисбалансів у деяких окремих країнах, особливо серед тих, що нещодавно приєдналися до ЄС або перебувають у статусі країн-кандидатів. Темпи зближення залишаються нерівномірними: найактивніший прогрес демонструють держави, які системно інвестують у розвиток зелених технологій, посилюють інституційну спроможність та впроваджують принципи ESG в систему публічного управління. У цьому контексті Україна демонструє відносне зниження позицій у рейтингу зеленого бренда, попри незначне зростання його абсолютного значення – з 0.425 у 2006 році до 0.455 у 2020 році. Така динаміка свідчить не стільки про стагнацію внутрішніх процесів, скільки про випереджальні темпи екологічного прогресу в країнах ЄС. Це, у свою чергу, акцентує необхідність перегляду та адаптації національної стратегії екологічного позиціонування відповідно до найкращих європейських практик. Авторкою розроблено методичний інструментарій обґрунтування вибору каналу цифрової комунікації зі стейкхолдерами та типу онлайн-контенту для просування зеленого бренда країни, який базується на поєднанні інструментів сентимент-аналізу та ANOVA-моделювання, що забезпечило можливість класифікувати контент за рівнем емоційного забарвлення, оцінити відмінності у сприйнятті різних форматів повідомлень та визначити найбільш ефективні платформи й типи комунікації для формування позитивного сприйняття зеленого бренда країни у цифровому середовищі. За результатами аналізу тональності публікацій у соціальних медіа за ключовими хештегами #GreenEconomy, #UkrainianBrand, #GreenUkraine, #SustainableUkraine, встановлено, що найвищий відсоток позитивного контенту спостерігається у публікаціях із хештегами #SustainableUkraine та #GreenEconomy, тоді як хештег #UkrainianBrand демонструє найбільшу частку негативного емоційного забарвлення, зокрема в контексті політичної та економічної нестабільності. Хештег #GreenUkraine здебільшого використовується в нейтральному контексті, з акцентом на інформаційне наповнення. Отримані результати свідчать про відмінності в характері контенту залежно від платформи. Візуальні платформи, такі як YouTube та Instagram, переважно формують емоційно позитивний та нейтральний контент у форматі відео та фото. Натомість Х (Twitter), Tumblr і вебресурси зосереджені на текстовому контенті з домінуванням нейтральної або критичної тональності. LinkedIn вирізняється фокусом на аналітичний текстовий контент, зокрема статуси, що є найбільш ефективними для професійної аудиторії та забезпечують високу ступінь нейтральності. Ідентифіковано та обґрунтовано найефективніші формати контенту з точки зору залучення аудиторії. Відео та фото продемонстрували найвищу ефективність, особливо на платформах YouTube та Instagram, де досягається максимальне емоційне включення стейкхолдерів. Посилання та статуси є менш ефективними, але залишаються корисними у фахових спільнотах (наприклад, на LinkedIn та Facebook). Найбільш результативними каналами комунікації для просування зеленого бренда країни виявилися YouTube та Facebook. Водночас YouTube продемонстрував найвищу ефективність саме відеоконтенту як формату. Практичне значення одержаних результатів полягає у трансформації теоретичних положень дослідження в прикладний методичний інструментарій, що може бути використаний для формування, оцінювання та просування зеленого бренда країни. Запропоновані науково-методичні розробки та практичні рекомендації можуть бути ефективно застосовані органами державної влади та місцевого самоврядування під час розробки стратегій зеленого позиціонування, а також фахівцями у сферах маркетингу, брендингу та сталого розвитку. Зокрема, вони сприяють підвищенню репутаційного потенціалу держави, інтеграції у європейський екологічний простір і формуванню позитивного іміджу України як відповідального суб’єкта глобальної зеленої трансформації.Item Економічна політика сталого сільського господарства: вплив на громадське здоров’я та екологію(Сумський державний університет, 2025) Гузенко, Максим Васильович; Huzenko, Maksym VasylovychДисертаційна робота присвячена вирішенню науково-прикладної задачі удосконалення науково-методичних підходів формування економічної політики сталого сільського господарства в контексті впливу на громадське здоров’я та екологію. У дисертаційній роботі систематизовано наукове підґрунтя впливу сталого сільського господарства на громадське здоров’я та сталий розвиток. Наукова новизна роботи полягає у структуризації світового наукового ландшафту в означеній тематиці шляхом комплексного застосування інструментів Biblioshiny App та VOSviewer, що дозволило здійснити глибокий бібліометричний і візуалізаційний аналіз 427 наукових публікацій, індексованих у базі Scopus за період 1987–2024 рр. Виявлено та формалізовано описано домінуючі тренди трансформації дослідницького інтересу у сфері сталого агровиробництва; здійснено структурування цих трендів залежно від найбільш цитованих праць, авторів, ключових слів, країн і наукових інституцій на основі лонгітюдного аналізу; проведено порівняльну оцінку наукової продуктивності вчених із різних країн та рівня міжнародної наукової співпраці; застосування «спектроскопії» публікацій для виявлення історичних витоків дослідницьких напрямів та побудови їх часових профілів; формалізовано ключові тематичні кластери наукового пошуку на основі аналізу найвпливовіших публікацій. Зроблено висновок, що ефективне впровадження економічної політики сталого сільського господарства вимагає її тісної координації з екологічною політикою та політикою у сфері громадського здоров’я. Інтеграція цих напрямів має стати ключовою умовою для забезпечення екологічної стабільності, збереження біорізноманіття, підвищення якості життя населення та досягнення Цілей сталого розвитку в аграрному секторі. Удосконалено науково-методичний підхід до формалізації взаємозв'язків між аграрними практиками та забрудненням довкілля, що реалізовано через застосування моделей панельної регресії з фіксованими та випадковими ефектами на основі даних 39 країн світу, включаючи Україну, за період 2000–2020 рр. Цей підхід комплексно поєднує елементи економетричних та екологічних методик для оцінки впливу різних типів добрив на викиди парникових газів. На відміну від існуючих, запропонований підхід дозволяє врахувати незмінні в часі характеристики країн, такі як клімат, типи ґрунтів і структура агровиробництва, що підвищує достовірність і прикладну цінність результатів та уможливлює виявлення регіональних відмінностей у впливі добрив на екологічні показники. Важливим результатом моделювання стало виявлення регіональних відмінностей у впливі добрив на екологічні показники, що підкреслює необхідність локалізованих, зонально-специфічних стратегій у реалізації економічної політики. Моделі фіксованих ефектів дали змогу врахувати незмінні в часі характеристики країн, що є наслідком мікробіологічних процесів в ґрунтах, зокрема пов'язаних з нітрифікацією та денітрифікацією, які перетворюють надлишковий азот на N₂O. Такий підхід уможливлює більш точне прогнозування екологічних наслідків інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та формування науково обґрунтованих рекомендацій щодо оптимізації використання добрив. В якості одного із індикаторів екологічної ефективності запропоновано використовувати розроблений комплекс показників оцінки впливу мінеральних добрив на парникові викиди. Даний показник є комплексним інструментом, що об'єднує різноманітні чинники, пов'язані із екологічною безпекою агровиробництва. Встановлено, що азотні добрива є основним джерелом викидів закису азоту (N₂O) — потужного парникового газу з глобальним потеплювальним потенціалом у 300 разів вищим за CO₂. Фосфорні добрива продемонстрували статистично значущий зв'язок з підвищенням рівня викидів CO₂, що пояснюється енергоємністю їх виробництва та транспортування, а також впливом на грунтову мікрофлору. Калійні добрива не виявили прямого зв'язку з викидами парникових газів, що може свідчити про їхню відносну екологічну нейтральність. Це створює можливість для системного аналізу та порівняння між державами щодо екологічної ефективності аграрного виробництва, а також для формування рекомендацій щодо вдосконалення політик і стратегій сталого розвитку сільського господарства. Проведено комплексне оцінювання впливу інтенсивного використання мінеральних добрив на водоекологічні ризики, засноване на аналізі досвіду країн ЄС та держав із гармонізованим законодавством. Дослідження охоплює формалізацію впливу інтенсивності використання добрив на індикатори небезпеки для водних ресурсів з урахуванням ролі експорту й імпорту агропродукції як чинників масштабування екологонебезпечних практик. В роботі розроблене методичне підґрунтя для оцінки прямих і прихованих економічних втрат, пов'язаних зі зниженням якості питної води внаслідок антропогенного тиску з боку аграрного виробництва. Виявлено, що інтенсивне використання азотних і фосфорних добрив призводить до забруднення ґрунтових і поверхневих вод через нітратне просочування і евтрофікацію водойм, що становить пряму загрозу для безпеки питної води. Встановлено, що експортно-орієнтована модель аграрного виробництва, яка передбачає високу хімізацію, опосередковано посилює деградацію водних ресурсів, тоді як високий рівень використання пестицидів у країнах ЄС не корелює з погіршенням якості води, що свідчить про ефективність інституційного контролю та технологічних рішень. Виявлено ті складові водоекологічної безпеки, які в більшій мірі підлягають негативному впливу інтенсивної хімізації, а також ідентифіковано країни, в яких комплексний вплив надмірного використання мінеральних добрив призвів до аномальних деформацій водних екосистем. В залежності від екологічних, економічних та інституційних факторів згруповано країни в кластери, що дозволяє врахувати специфіку потенціалу країн у забезпеченні водоекологічної безпеки. Запропоновано науково-методичний підхід до розроблення комплексу практичних рекомендацій щодо трансформації економічної політики сталого сільського господарства з урахуванням екологічних та водоекологічних ризиків. Цей підхід включає впровадження екологічно обгрунтованих нормативів використання добрив, диференційованих за кліматичним впливом; розвиток системи вуглецевого аудиту як обов'язкового елементу при наданні державної фінансової підтримки; застосування податкового коригування в залежності від обсягів внесення азоту та здійснення інвестиційної підтримки технологій із низькою енергоємністю. Для вдосконалення економічної політики сталого сільського господарства в Україні розроблено авторську систему заходів, які спираються на міжнародний досвід та враховують національні особливості. Основу для формування цієї системи склали аналіз європейських стратегій («Зелена угода», «Від ферми до виделки») та ідентифікація основних бар'єрів впровадження моделі сталого агровиробництва в українських реалях. Запропоновано трансформацію політики з обмежувально-контрольної до інноваційно-стимулюючої шляхом запровадження регіонально адаптованих нормативів використання мінеральних добрив, інтеграції "водного сліду" в систему екологічного аудиту та регулювання аграрного експорту з урахуванням його екологічної вартості. В роботі обґрунтовано необхідність тісної координації економічної політики сталого сільського господарства з екологічною політикою та політикою у сфері громадського здоров'я. Розроблений підхід створює основу для ефективної, науково обґрунтованої політики, спрямованої на гармонізацію продуктивності аграрного сектору з охороною довкілля, зменшення ризиків для продовольчої та водної безпеки й адаптацію до умов експортної конкуренції та євроінтеграційних зобов'язань. В роботі формалізовано взаємозв’язки між інтенсивністю використання мінеральних добрив, зовнішньоторговельною активністю у сфері продовольства та рівнем державних витрат на охорону здоров’я. У результаті дослідження виявлено, що надмірне застосування азотних і фосфорних добрив статистично пов’язане із зростанням витрат на охорону здоров’я через погіршення якості води та повітря. Показано, що інтенсивна експортно-орієнтована модель агровиробництва може супроводжуватись додатковими екологічними ризиками, що потребують урахування при стратегічному плануванні. Запропоновано впровадження інструментів фінансового стимулювання переходу агровиробників до безпечних агротехнологій, розвиток систем екологічного аудиту з елементами оцінки ризиків для здоров’я (Health Risk Assessment), а також посилення регулювання імпорту та експорту продукції з урахуванням її впливу на громадське здоров’я. Здійснено наукове обґрунтування трансформації економічної політики сталого сільського господарства з урахуванням її впливу на громадське здоров’я, що забезпечує міжсекторальний підхід до вирішення завдань сталого розвитку. Дослідження базується на розроблених методичних засадах оцінки впливу агрохімічного навантаження на медико-соціальні показники, зокрема на DALYs (роки життя, скориговані на інвалідність), з урахуванням динаміки міжнародної торгівлі продовольством. Обґрунтовано необхідність впровадження політик сталого сільського господарства, орієнтованих на зниження екологічного навантаження, підтримку точного землеробства та зменшення обсягів використання агрохімікатів, комплексного оцінювання імпорту та експорту продовольства з урахуванням екологічних і медичних критеріїв, що забезпечить формування відповідальної, науково обґрунтованої та інтегрованої економічної політики у сфері сталого аграрного розвитку. Вперше на основі просторового панельного аналізу доведено статистично значущий вплив інтенсивного застосування мінеральних добрив на якість води та рівень витрат на охорону здоров’я не лише в межах окремої держави, а й у країнах-сусідах. Встановлено, що азотні добрива є джерелом транскордонного екологічного ризику, що обґрунтовує необхідність створення інституційної системи екологічного моніторингу та міждержавної екологічної компенсації. Результати підтверджують доцільність інтеграції просторово чутливого підходу до аграрної політики, запровадження обов’язкового екологічного аудиту як критерію надання фінансової підтримки агровиробникам, а також впровадження системи «зелених субсидій», узгодженої з принципами Європейського зеленого курсу. Обґрунтовано необхідність реформування фінансових інструментів підтримки, що враховують не лише продуктивність, але й екологічну ефективність, безпечність для здоров’я населення та кліматичну нейтральність. Дисертація також містить рекомендації щодо міжвідомчої координації політики сталого сільського господарства, впровадження системи індикаторів сталого агровиробництва з урахуванням медико-біологічних показників (зокрема DALYs), а також гармонізації аграрної, екологічної та соціальної політики. Запропоновані підходи формують основу для нової моделі економічного політики сталого сільського господарства, орієнтованої на збереження довкілля, зміцнення громадського здоров’я та екологічну безпеку.Item Організаційно-економічний механізм реалізації державно-приватного партнерства в Україні(Сумський державний університет, 2025) Маслов, Владислав Олександрович; Maslov, Vladyslav OleksandrovychУ дисертації поглиблено теоретико-методологічні засади, розвинуто методичні підходи та розроблено практичні рекомендації щодо удосконалення організаційно-економічного механізму реалізації державно-приватного партнерства в Україні (ОЕМРДПП). Роботу присвячено глибокому аналізу процесу формування та реалізації ДПП в Україні, а також обґрунтуванню теоретичних, методологічних і методичних засад функціонування і розвитку ОЕМРДПП в галузі освіти. Систематизація наукових підходів до визначення дефініції «державно-приватне партнерство» та «державно-приватне партнерство у сфері освіти» дозволила їх уточнити та, закладаючи в категоріальну основу уточнені визначення, розглядати різні організаційні форми і методи фінансування проєктів ДПП. Розширення переліку функцій, які виконуються при реалізації проєктів ДПП дозволило вирішити проблему задоволення інтересів при відносній обмеженості коштів кожного із учасників ДПП, забезпечити ефективне використання фінансування та підвищити мотивацію учасників ДПП відповідно до одержаного кінцевого результату. У роботі запропоновано визначення поняття ОЕМРДПП, конкретизовано склад його елементів на макро-, галузевому та проєктному рівнях, окреслено його мету, завдання, принципи функціонування, проведено класифікацію функцій, форм й інструментів та обґрунтовано потребу в доцільності розроблення такого ОЕМРДПП. Проведений у роботі аналіз сприяв виокремленню 5 основних трендів розвитку ДПП (збільшення кількості проєктів ДПП у країнах Євросоюзу та світі; структуризація та класифікація проєктів ДПП за країнами та секторами економіки; інфраструктурна спрямованість ДПП; державна підтримка галузевих проєктів ДПП чи проєктів, які реалізуються у визначеному напрямі; розвиток інноваційних проєктів ДПП), що дозволило визначити та обґрунтувати сфери, в яких відбувалася концентрація та реалізація проєктів ДПП в Україні. Зважаючи на багатокомпонентність цілей ДПП, у роботі систематизовано, унормовано та структуризовано бюджетно-фінансовий та інвестиційний сценарії активізації відносин ДПП в умовах децентралізації. Встановлено, що економічна сутність ДПП у сфері освіти (ДППО) полягає у забезпеченні взаємовигідного співробітництва держави, бізнесу та громадянського суспільства у сфері відтворення і відновлення людського інтелектуального капіталу для синхронізації розвитку ринку праці та ринку освітніх послуг, підвищення потенціалу освіти і науки як основної складової інноваційної економіки та економічного зростання країни. В процесі дослідження виокремлені основні соціально-економічні інтереси ЗВО, бізнесу та держави, які повинні задовольнятися при реалізації спільних проєктів ДППО. Обґрунтовано, що в Україні найбільш ефективними моделями ДППО є: підвищення кваліфікації працівників і викладачів; функціонування технопарків, наукових парків та інших різновидів інноваційних центрів і сервісів; програми стажування; навчальні курси, які проводяться освітянами для підвищення професійної обізнаності працівників та інноваційні лабораторії від підприємства, які функціонують у закладах вищої освіти; регулярні студентські конкурси, олімпіади, турніри, які організовуються підприємствами / установами / організаціями. Визначено, що досить поширеними моделями взаємодії в рамках ДПП є: організація освітнього процесу на підприємстві / установі / організації, створення і розвиток ендавментів та використання їх коштів на розвиток ЗВО, видання науково-навчальної літератури, фінансування наукових та лабораторних досліджень, підготовка магістерських робіт та робіт докторів філософії тощо. Встановлено, що сьогодні не існує єдиного підходу, який міг дозволив врахувати та, відповідно, оцінити всю багатоаспектність партнерських відносин держави та бізнесу під час реалізації проєктів ДПП. Так само важко врахувати усі нюанси та чинники, які впливають на реалізацію проєктів ДПП, і математично розрахувати економічну, соціальну, екологічну ефективності таких проєктів для кожного партнера. Оцінювання ефективності проєкту ДПП має ґрунтуватися на синергетичному підході, проводитися з урахуванням принципу комплексності, а розрахунок економічних, соціальних, технологічних, екологічних показників має базуватися на основі поєднання декількох методів. Для цього потрібно використовувати як класичні методи визначення ефективності, так й альтернативні – інноваційні, зокрема із залученням штучних нейронних мереж, які базуються на принципах нечіткої логіки та генетичних алгоритмах. Доведено, що систематичне реінвестування власних коштів у проєкт ДПП забезпечить у періоді степеневе зростання чистого доходу підприємства / установи / організації, яка впроваджує цей проєкт безпосередньо на етапі його впровадження. Коли інвестування в проєкт ДПП завершується, припиняється зростання чистого доходу і настає фаза монетизації, під час якої проєкт починає генерувати стабільний прибуток. За нестачі власних ресурсів важливою характеристикою проєкту ДПП стає тривалість його реалізації. У випадку самофінансування цей показник залежить не лише від технічних параметрів, а й визначається фінансовими можливостями та динамікою надходжень підприємства / компанії, яка впроваджує цей проєкт (ефективність і величина інвестицій, початковий обсяг інвестицій з власних джерел та частка цих ресурсів, що виділяється на реалізацію проєкт). Для оцінювання економічної ефективності проєктів ДПП, які фінансуються за рахунок власних коштів у роботі запропоновано застосовувати такі динамічні показники: «чистий приведений дохід 𝑁𝑃𝑉», «дисконтований період окупності 𝐷𝑃𝑃» та «норма внутрішньої дохідності 𝐼𝑅𝑅». Доведено, що використання кредитних коштів для фінансування проєкту ДПП виправдано, коли ставка дисконтування перевищує відсоткову ставку за кредитом. Підвищення відсоткової ставки призводить до зниження чистого приведеного доходу проєкту і внутрішньої норми дохідності та до збільшення дисконтованого періоду окупності проєкту, а отже, і до зменшення економічної ефективності проєкту. Для комплексного вирішення завдань функціонування ЗВО на засадах ДПП запропоновано експериментальний проєкт – модель державно-приватного університету, що функціонує на основі партнерства між державними інституціями, освітньою та науковою спільнотами, бізнесом і громадянським суспільством. Успішне впровадження такого експериментального проєкту дозволить створити перший в Україні ЗВО на засадах ДПП, який характеризуватиметься прямими та непрямими синергетичними соціально-економічними ефектами, заснованими на інтеграційних процесах взаємодії держави та бізнесу, науки, освіти і реального сектору економіки. Створення такого університету на засадах функціонування ОЕМРДПП передбачає послідовне виконання організаційно-підготовчого, нормативно-творчого, формувального, узагальнювального та коригувального етапів. Обґрунтовано перелік індикаторів, які формують систему оцінювання впливу державно-приватного університету на соціальний розвиток регіону (зайнятість, соціальна структура, громадське життя), яка дозволяє визначити соціальну спрямованість проєктів і спостерігати за процесом їх впровадження, функціонування та обслуговування. Здійснена у дисертації оцінка ризиків реалізації проєктів ДПП дозволила розподілити їх між державним і приватним партнерами. До найбільш істотних ризиків реалізації проєктів ДПП, управління якими здійснює державний партнер, у роботі запропоновано відносити: ризики відтермінування видання дозвільних документів; ризики внесення змін до положень чинного законодавства; ризики призупинення державного фінансування, підвищення рівня інфляції; ризики, пов’язані із впливом соціально-негативних чинників; ризики, пов’язані з обставинами, які важко передбачити: стихійні лиха, епідемії, пандемії. Щодо ризиків приватного партнера, то такими у дисертації визначено: ризики відтермінування отримання дозвільних документів; ризики попереднього розрахунку фінансування, що може варіюватися можливим впливом на навколишнє природне середовище; ризики зниження попиту на ринку збуту / праці; ризики фінансової неспроможності приватного партнера.Item Кооперація як фактор сталого розвитку територіальних громад в умовах децентралізації(Сумський державний університет, 2024) Дуванова, Оксана Сергіївна; Duvanova, Oksana SerhiivnaДисертаційна робота присвячена вирішенню науково-прикладного завдання, що полягає в розробленні нових та вдосконаленні існуючих науково-методичних засад дослідження ролі кооперації у забезпеченні сталого розвитку територіальних громад в умовах реалізації реформи децентралізації. У роботі поглиблено дослідження наукового ландшафту стосовно визначення місця поняття «кооперація» в системі сталого місцевого розвитку, що здійснено на основі проведеного дворівневого бібліометричного аналізу за допомогою поєднання бенч-маркінг інструментарію (Scopus Tools Analysis) та інструменту для побудови бібліометричних мережевих зав’язків VOSviewer v.1.6.15. На першому рівні бібліометричного аналізу побудовано чотири мапи взаємозв’язків поняття «сталий розвиток» та «місцева громада» з окремими складовими теорії «сталого розвитку», в кожній із яких виявлено зв'язок із поняттям «кооперація» та встановлено щільність таких взаємозв'язків. На другому етапі бібліометричного аналізу виявлено сім кластерів крос-секторних наукових досліджень, що характеризують змістовні тренди досліджень питань кооперації в контексті забезпечення сталого місцевого розвитку. Виявлено, що проблема кооперації найбільш часто досліджується у контексті сталості місцевих громад, розбудови спроможності, регіонального й транскордонного співробітництва; сталого сільського господарства, енергоефективності, міжнародного співробітництва; розвитку кооперативного та приватного сектору в контексті децентралізації; розбудови громадського суспільства, формування програмних документів та планів дій для забезпечення ефективної системи прийняття рішень місцевим самоврядуванням. Визначено часові періоди розвитку наукового інтересу до даної тематики, а також географію досліджень. Результати узагальнення крос секторних наукових досліджень, дозволили виявити суб’єктні рівні дослідження поняття кооперації в теорії сталого розвитку місцевих громад: кооперація на рівні суб’єктів господарювання; транскордонна кооперація; міжрегіональна та міжнародна кооперація. З метою налагодження системної взаємодії на всіх суб’єктних рівнях територіальної громади та активізації місцевого економічного розвитку, запропоновано комплексну дворівневу модель формування кооперативних зв’язків на різних суб’єктних рівнях територіальної громади. Перший рівень представлений внутрішньомуніципальною кооперацією, що поєднує спектр внутрішньоорганізаційних кооперативних відносин ТГ та кооперативні відносини, що виникають у виробничо-господарському середовищі. Другий рівень представлено міжмуніципальною кооперацію, що включає міжмуніципальне співробітництво та міжнародне економічне співробітництво ТГ в рамках проектів регіонального розвитку. Відмінність авторського підходу полягає у врахуванні впливу на економічне зростання та сталий розвиток громад фактора кооперації не лише у формі міжмуніципального та міжнародного співробітництва, але й кооперації в підприємницькому середовищі у формі кооперативів. Крім того, враховано процеси співпраці сільських та селищних рад під час добровільного об’єднання територіальних громад. Вдосконалено науково-методичний підхід до моделювання впливу соціально-економічних факторів на процес утворення об’єднаних територіальних громад на добровільному етапі реалізації реформи децентралізації, із побудовою кореляційно-регресійних моделей оцінювання. Запропонований підхід дозволив формалізувати соціально-економічні фактори створення ОТГ та встановити характер зв’язку і силу їх впливу. Результативною змінною обрано частку створених ОТГ. За результатами апробації підходу, встановлено: 1) зростання середнього розміру площі землі домогосподарства на 1 га призводить до зростання частки створюваних ОТГ на 4,23%; 2) зростання частки створених ОТГ на 1% призводить до приросту створених ОТГ в наступному році на 24%; 3) при зростанні кількості кооперативів на одиницю, частка створених ОТГ збільшується на 3,12%; 4) також виявлено позитивний вплив таких факторів, як зростання розміру паїв землі в одному домогосподарстві (своїх та орендованих) та розмір рівня прибутку фермерських господарств в районі. Дослідження засвідчило, що громади об’єднуються на 25% швидше завдяки позитивному досвіду сусідніх громад. Тото об’єднані громади, які працюють в нових умовах з початку реформи, мають стати активними провідниками змін та прикладом для громад, що створюються пізніше. Виявлений позитивний вплив наявності агрокооперативів на прийняті рішення про добровільне об’єднання ТГ дозволяє нам зробити висновок про зв'язок між рівнями внутрішньомуніципальної кооперації. Як показують результати дослідження, громади, де представлені працюючі прибуткові селянські та фермерські господарства більш схильні приймати рішення про створення ОТГ. Ці додаткові критерії стимулювання внутрішньоорганізаційних кооперативних відносин при формуванні ОТГ можуть бути враховані при розроблені стратегічних планів та стратегій розвитку територіальних громад. Розвинуто науково-методичні засади обґрунтування впливу діяльності агрокооперативів на показники сталого розвитку місцевих громад, що поєднують метод різниць (difference-in-differences) та множинний регресійний аналіз на основі методу найменших квадратів. Визначено, що діяльність агрокооперативів є релевантним інструментом сталого розвитку територіальних громад, що є підставою для формування державної, регіональної і місцевої політики стимулювання створення агрокооперативів в сільських громадах України. Результати регресійного аналізу довели позитивний вплив наявності та діяльності агрокооперативів на соціально-економічні показники розвитку громад, а також на показники сталості сільського господарства громад. Запропоновано вдосконалений дворівневий науково-методичний підхід до оцінювання рівня фінансової спроможності територіальних громад та регіонів України, як детермінанти сталого місцевого розвитку, шляхом обрахунку інтегрального індексу фінансової спроможності економічного розвитку. Індекс створено на основі 4 ключових показників: розміру власних доходів на одного мешканця; рівня дотаційності бюджетів; питомої ваги видатків на утримання управлінського апарату з власних ресурсів ОТГ; капітальних видатків на одного мешканця. Перший етап даного підходу базується на використанні таксономічного методу для побудови інтегрального індексу фінансової спроможності економічного розвитку на рівні кожної окремої об’єднаної територіальної громади, із їх подальшим розмежуванням за п’ятьма рівнями фінансової спроможності, визначених відповідно до діапазонів інтервалів шкали Харінгтона. На другому етапі визначено індекси фінансової спроможності економічного розвитку на регіональному рівні. Це дозволило врахувати динамічний характер інтегрального індексу фінансової спроможності економічного розвитку, забезпечити однорідність та узгодженість у процесі порівняння рівнів фінансової спроможності громад та регіонів в умовах проведення реформи децентралізації та укрупнення територіальних одиниць. У роботі емпірично підтверджено гіпотезу, що міжмуніципальне співробітництво, як форма кооперації, є фактором, що впливає на детермінанти сталого місцевого розвитку. Це здійснено за допомогою методів багатофакторного кореляційно-регресійного аналізу, що підтвердило позитивний вплив збільшення чисельності громад, що уклали договори міжмуніципального співробітництва на показники економічної складової сталого розвитку: на ВРП, обсяг виробництва продукції сільського господарства, обсяг експорту товарів у розрахунку на одну особу населення; на екологічну складову сталого розвитку: зниження темпи зростання викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення та зменшення обсягів паливноенергетичних ресурсів, спожитих у регіоні. Щодо показників соціальної складової сталого розвитку, то підтверджено позитивний вплив на індекс регіонального людського розвитку, частку випускників загальноосвітніх навчальних закладів, які отримали за результатами зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури 160 балів і вище, планову ємність амбулаторно-поліклінічних закладів, середню очікувана тривалість життя при народженні та на зниження кількості кримінальних правопорушень вчинених проти життя та здоров’я людини.Item Управління якістю освітньо-наукової діяльності в системі державного регулювання національної економіки(Сумський державний університет, 2024) Артюхов, Артем Євгенович; Artiukhov, Artem YevhenovychДисертаційна робота присвячена розробленню теоретико-методологічного підґрунтя, та науково-методичного інструментарію управління якістю освітньо-наукової діяльності в системі державного регулювання національної економіки. У дисертаційній роботі сформовано методологію управління якістю освітньо-наукової діяльності в діаді «підприємницький заклад вищої освіти – державне регулювання національної економіки» з урахуванням того, що система забезпечення якості освітньо-наукової діяльності є відкритою та здатною до самонавчання і самовдосконалення. У цій діаді запропоновано комбіноване застосування державних (регуляторних) та локальних (на рівні закладу вищої освіти) управлінських (менеджерських і координаційних) механізмів в рамках американської моделі управління якістю освітньо-наукової діяльності, яка поєднує внутрішні та зовнішні системи управління якістю із урахуванням автономії закладу освіти у виборі оптимальних шляхів своєї діяльності. Розгляд системи управління якістю освітньо-наукової діяльності як безперервного технологічного процесу та технічної системи дозволяє впровадити підходи до тестування, застосовуючи аналогії із гнучкими методами тестування програмного забезпечення. Проаналізовано ландшафт наукових досліджень, які спрямовані на формування ефективної системи управління якістю освітньо-наукової діяльності з виділенням основних індикаторів, які чинять визначний вплив на процеси забезпечення якості в освіті і науці. Результати аналізу засвідчили необхідність удосконалення політики забезпечення якості освітньо-наукової діяльності у відповідь на виклики, пов’язані із обмеженістю державного фінансування освіти і науки та необхідністю формування концепції трансформації закладів освіти в навчально-науково-виробничі хаби. Цей процес вимагає збалансованої пріоритезації регуляторних інтервенцій, а також обґрунтованого опису і оцінювання наслідків цієї політики для соціально-економічного розвитку держави та методів оптимізації механізмів її реалізації. Запропоновано методичний підхід до оцінювання рівня технічної ефективності вищої освіти як індикатора її якості та підґрунтя для створення державних регуляторних механізмів. Встановлено, що на якість вищої освіти найбільший вплив мають капітальні й поточні витрати на фінансування вищої освіти, кількість залучених викладачів та чисельність дорослого населення, що здобуває вищу освіту, а також частка населення, що здобуває вищу освіту, в його загальній кількості. За результатами моделювання визначено країни з дуже високим, високим, задовільним і низьким рівнями технічної ефективності. Показано, що в Україні на даний час не спрацьовує ланцюговий механізм впливу вхідних параметрів (індикатори ресурсного забезпечення та масштабу) на вихідні (частка робочої сили з вищою освітою відповідних рівнів) з урахуванням параметрів контексту (зайнятість населення, ВВП на душу населення) і необхідним є впровадження успішних кейсів країн з дуже високим та високим рівнями технічної ефективності. В дисертації створено наукове підґрунтя для дослідження каузальних зв’язків, які виникають між цифровізацією економіки та ключовими детермінантами якості вищої освіти як елементами регулювання національної економіки. Рівень цифровізації національної економіки оцінено часткою зайнятих у сфері інформаційно-комунікаційних технологій у загальній зайнятості населення, часткою товарів та послуг у ВВП, що продукуються в цій сфері. Визначено освітні індикатори, які мають різний ступінь впливу на цифровізацію економіки та пов’язані серед іншого із співвідношенням кількості студентів та викладачів, державної підтримки навчання студентів, частка робочої сили з вищою освітою та рівень освідченості населення, тривалість здобуття освіти. В дисертаційній роботі запропоновано методичні засади дослідження ролі та місця якості наукової діяльності у забезпечення соціально економічного прогресу та розвитку національної економіки. Визначено, що наукова діяльність чинить статистично значущий вплив на соціально економічний розвиток країни. Для дослідження обрано показники рівня якості наукової діяльності, економічного та соціального прогресу. В роботі показано, що вплив наукової діяльності на рівень соціального прогресу є більш значним, ніж вплив на рівень економічного прогресу. Результати кластеризації масиву досліджуваних країн показали, що Україна має найнижчий рівень якості наукової діяльності (четвертий кластер) та повинна використати досвід країн з першого, другого та третього кластерів для підвищення ефективності державного регулювання якості наукової діяльності в контексті розвитку національної економіки. Розроблено науковий базис державного стимулювання трансферу інновацій через вибір оптимальної моделі взаємодії «наука – бізнес». Покроковий алгоритм вибору оптимальної моделі взаємодії враховує особливості підприємства, яке потенційно буде здійснювати трансфер інновацій, пошук критеріїв ухвалення рішення про визначений варіант взаємодії, економічні показники, що визначають перспективи співпраці в різних моделях взаємодії та експертне оцінювання ефективності обраної моделі трансферу інновацій. В результаті реалізації алгоритму відбувається вибір варіанту взаємодії у вигляді купівлі бізнесом розробленого науковцями продукту та його адаптації відповідно до своїх вимог або спільного розроблення інноваційного продукту. Запропоновано методичні основи державного стимулювання трансферу інновацій на основі комплексної моделі сибору стратегії виходу інновації на ринок та оцінювання стану її готовності до впровадження в реальний сектор економіки. Рівень технологічної та інноваційної готовності наукового продукту до впровадження в реальний сектор національної економіки визначає вибір стратегії виходу на ринок, а також вибір шляху комерціалізації наукового продукту на ринок у вигляді ініціативної пропозиції («технологічний по штовх») або відповіді на потреби ринку («ринкова тяга»). Визначено методичні основи реалізації комплексної програми (державної політики) переходу закладів вищої освіти до моделі підприємницького університету з пріоритетним фінансуванням його діяльності за рахунок спеціального фонду. Моделювання процесу переходу до парадигми підприємницького університету було проведено для університетів – лідерів міжнародних рейтингів. За результатами моделювання запропоновано оптимізаційну модель підвищення співвідношення «спеціальний фонд / загальний фонд» з прогнозуванням оптимальної моделі фінансування для кожного університету в умовах зменшення державного фінансування та запровадження комплексної програми стимулювання переходу закладів вищої освіти до моделі підприємницького університету як елементу управління якістю освітньо-наукової діяльності в контексті регулювання національної економіки. Запропоновано методичні основи врахування результатів акредитації освітніх програм в процесі державного регулювання національної економіки введенням композитного індикатору результатів акредитації освітніх програм до формули фінансування закладів вищої освіти. Результати акредитації освітніх програм були враховані при розрахунку прогнозного фінансування закладів вищої освіти, які мають лідуючі рейтингові позиції в національних та міжнародних рейтингах. Спрогнозовано, що частина закладів вищої освіти за рахунок успішної акредитації отримають додаткове державне фінансування, а для частини університетів внаслідок задовільного або незадовільного рівня акредитації частини освітніх програм державне фінансування буде зменшено. Створено наукове підґрунтя для визначення обсягів базового фінансування з урахуванням результативності трансферу наукових досягнень у підготовку кваліфікованого випускника. Модель враховує ефективність впровадження наукових досліджень за рахунок зовнішнього та внутрішнього оцінювання якості освітньо-наукової діяльності. Для реалізації державної політики регулювання динамічної системи «управління якістю освітньо-наукової діяльності» показник зовнішнього оцінювання може стати основою для рейтингування університетів за галузями знань, а показник внутрішнього оцінювання – для стимулювання розвитку галузей знань за рахунок спеціального фонду, виділеного на ці потреби в межах автономії закладу вищої освіти. В дисертації запропоновано концепцію «чорної», «сірої» та «білої» скринь для опису механізмів управління якістю освітньо-наукової діяльності в системі державного регулювання національної економіки. Кожна скриня описується набором параметрів, наявність або відсутність яких дозволяє від нести систему до того чи іншого виду. Концепцію скринь використано для опису еволюції системи управління якістю освітньо-наукової діяльності від 1991 року до цього часу. Концепція скринь застосована на макро-, мезо- та мікрорівнях, від наднаціональних політик до локальних політик університетів. Показано зв'язок типів скринь на різних рівнях та встановлено, наприклад, що детермінованість системи управління якістю освітньо-наукової діяльності у вигляді «білої» скрині на вищому рівні не є умовою формування концепції «білої» скрині на нижчому рівні. Концепція скринь дозволяє ви значити ефективність системи забезпечення якості освітньо-наукової діяльності для конкретного закладу вищої освіти за умови затвердженого державою переліку однозначних критеріїв. Розроблено наукове підґрунтя розгляду процесу управління якістю освітньо-наукової діяльності як технічної системи та безперервного технологічного процесу. Виділено чотири технологічні операції цього процесу, що дозволяють розглянути систему «якість освітньо-наукової діяльності» як динамічний процес з «двигуном» (індикатори роботи системи», «робочим органом» (вагомі та найбільш релевантні індикатори впливу), «передавальним механізмом» (причинно-наслідкові зв’язки між релевантними індикаторами впливу та якістю освітньо-наукової діяльності) та ланки регулювання (регуляторні та управлінські механізми в межах індикатора якості освітньо-наукової діяльності). За результатами такого технічного підходу до опису нематеріальної системи з’являється вдосконалений механізм державної підтримки з визначенням каталізаторів та інгібіторів процесу забезпечення якості освітньо-наукової діяльності та політика державного регулювання діяльності закладів вищої освіти щодо зменшення впливу інгібіторів та підсилення ступеню вагомості каталізаторів. Запропоновано методичний базис тестування систем забезпечення якості освітньо-наукової діяльності як регуляторного інструменту на основі аналогій з розробленням та тестуванням програмного забезпечення. На відміну від традиційного підходу «водоспад» тестування системи забезпечення якості освітньо-наукової діяльності відбувається за допомогою гнучкого алгоритму «тестування ефективності релевантних індикаторів – контроль якості – забезпечення якості». Такий підхід дозволяє забезпечити розроблення держав них регуляторних інструментів забезпечення якості освітньо-наукової діяльності з тестуванням на всіх етапах впровадження та внесенням необхідних змін до алгоритмів на проміжних етапах без очікування повного завершення процесу імплементації управлінського та регуляторного механізму.Item Фінансування соціального та доступного житла в контексті досягнення Цілей сталого розвитку(Сумський державний університет, 2023) Жученко, Світлана Василівна; Zhuchenko, Svitlana VasylivnaУ дисертаційній роботі поглиблено теоретико-методичні підходи до обґрунтування впливу фінансування соціального і доступного житла в контексті досягнення Цілей сталого розвитку і вирішення актуальних соціальноекономічних проблем. Для цього проаналізовано наукові дослідження та сучасні тренди фінансування соціального і доступного житла в контексті сталого розвитку. Визначено, що більшість країн ЄС стикається з проблемою доступності житла, перенаселеності житла та фінансового навантаження, обумовленого загальними витратами на житло. Найвищий показник фінансового тягаря, обумовленого витратами на житло, – на Кіпрі (62%), в Греції (58,5%), Польщі (53,1%), Хорватії (44,9%) і Іспанії (41,7%), натомість, найнижчий – у Нідерландах (6,3%), Швеції (7,2%), Естонії (8%) і Данії (8,6%). За рівнем перенаселеності найгірші показники – в Латвії (41,3%), Румунії (41%), Болгарії (37,9%), Польщі (35,7%), Хорватії (34,4%) і Словаччині (31,2%), найкращі – на Кіпрі (2,3%), Мальті (2,9%), в Нідерландах (3,4%), Ірландії (3,4%), Бельгії (5,9%), Фінляндії (7,4%), Люксембурзі (7,7%), Данії (9,2%) і Франції (9,4%). В Україні показник становить 49,8%, а частка дітей до 18 років, які проживають у перенаселеному житлі, – 71,6 %. У результаті аналізу фінансування соціального і доступного житла в контексті сталого розвитку сформульовано ключові концептуальні особливості у розумінні понять соціального, доступного і державного житла. Встановлено, що фінансування соціального і доступного житла є актуальним напрямком державної фінансової політики, проаналізовано основні її інструменти у сфері забезпечення соціального та доступного житла на прикладі країн ЄС. Виявлено сильні та слабкі сторони, можливості та загрози для будівництва доступного житла за допомогою SWOT-аналізу. Обґрунтовано необхідність вирішення дилеми між етичною стороною та бізнес-мотивацією при інвестуванні в соціальне та доступне житло. На основі бібліометричного аналізу наукового доробку з питань фінансування соціального і доступного житла з використанням інструментів наукометричних баз даних Scopus та Web of Science, і програмного пакету VosViewer встановлено, що близько 50–60% від загальної кількості публікацій були опубліковані за останні 10 з поміж 75 років, і близько 30–40% – за останні 5 років (вибірка з 6502 наукових публікацій бази даних Scopus за 1948-2022 рр., і 7243 публікацій бази даних Web of Science більш, ніж за 90 років за 1929- 2022 р.). Охарактеризовані піки зростання публікаційної активності: 1) 2008- 2012 рр.; 2) 2015-2018 рр.; 3) з кінця 2019 р.; 4) 2022-2023 рр. Виявлено домінуючі тенденції міжгалузевих досліджень, що знаходять своє вираження в межах чотирьох сформованих кластерів. При цьому звернено увагу на Цілі сталого розвитку, у тісному зв’язку з якими досліджується фінансування соціального і доступного житла, зокрема ЦСР 1 «Подолання бідності», ЦСР 3 «Міцне здоров’я і благополуччя», ЦСР4 «Якісна освіта», ЦСР8 «Гідна праця та економічне зростання» та ЦСР10 «Скорочення нерівності». Проаналізовано тенденції фінансування соціального і доступного житла в контексті сталого розвитку на основі результатів комплексного міжкраїнного статистичного, графічного, динамічного, структурного, факторного і порівняльного аналізу. Визначено, що в ЄС найвищі індекси реальних цін на житло у 2022 р. зафіксовані в Угорщині, Португалії, Люксембурзі, Чехії, Нідерландах, Словенії та Австрії, найнижчі – в Італії, Фінляндії, Бельгії, Швеції і Франції. Найвищі ціни на оренду – в Естонії, Литві, Угорщині, Словенії і Польщі, найнижчі – в Греції, Італії, Франції, Іспанії та Словаччині. У 64% країн ЄС виявлено зростання реальних цін на житло в 2022 р. порівняно з 2021 р., і загальну тенденцію до зростання в динаміці для більшості країн, у т. ч. у 100% країн вибірки – зростання цін на оренду. Структурний аналіз ринку житла за правом власності засвідчив, що найбільший акцент на доступність житла зроблено в Нідерландах, Бельгії, Фінляндії, Франції, Ірландії та Швеції. Аналітичний аналіз з використанням інструментарію Google Trends дозволив виявити тренди суспільного інтересу користувачів мережі Інтернет та популярності пошукових запитів про соціальне і доступне житло. Серед країн світу лідерами за популярністю пошукового запиту про соціальне житло є Ірландія, Великобританія, Нова Зеландія, Південно-Африканська Республіка, Мальта, Австралія і Канада, про доступне житло – Ірландія, США, Гана, Кенія, Руанда, Джерсі, Австралія, Канада і Великобританія. Відповідно виявлено піки найнижчого рівня популярності наприкінці 2007 р. (початок світової фінансової кризи), у 2012 (європейська економічна криза) та 2020 рр. (криза СOVID-19), натомість, з 2021 р. суспільний інтерес до цієї проблематики знову підвищується, що обумовлено наслідками кризи COVID-19 (втрата місця роботи, зниження рівня доходів тощо), у 2022 – також позитивний стрибок, що пояснюється війною в Україні, міграцією і внутрішнім переміщенням населення, пошуком доступного і соціального житла по всьому світу, з вересня 2022 – зміна напрямку через падіння попиту, часткового або повного задоволення потреб переміщених осіб у доступному і соціальному житлі. На основі інструментарію Books Ngram Viewer побудовано 3-грами, що відображають динаміку частоти використання пошукових фраз «фінансування соціального житла» (з 1981), «фінансування доступного житла» (з 1949) та «фінансування державного житла» (з 1946) у книгах англомовного корпусу за 1800-2019 рр. Найбільш значні піки / коливання тренду спостерігаються у 1980- х, 1990-х і 2000-х роках. У 2019 р. найвищу частоту вживання має фраза «фінансування доступного житла» (0.0000000390%), трохи меншу – «фінансування соціального житла» (0.0000000386%), і найменшу вживаність – «фінансування державного житла» (0.0000000159%). Застосування векторної авторегресії (VAR-моделювання) та тесту Грейнджера з використанням програмного пакету STATA 18 дозволило встановити каузальні зв’язки між індикаторами фінансування соціального і доступного житла, індексом сталого розвитку й досягненням Цілей № 1, 3, 4, 8 та 10 на основі виборки з 27 країн ЄС за 2012-2021 рр. Підтверджено, що частка власників доступного житла на умовах іпотеки або кредиту є причиною змін в загальній оцінці Індексу сталого розвитку (ІСР) (78% країн ЄС) та в оцінках досягнення Цілей сталого розвитку – ЦСР1 (81%), ЦСР3 (81%), ЦСР4 (70%), ЦСР8 (70%), ЦСР10 (81%); частка орендарів доступного і соціального житла за зниженою ціною або безкоштовно – ІСР (85%), ЦСР1 (81%), ЦСР3 (70%), ЦСР4 (70%), ЦСР8 (81%), ЦСР10 (81%); частка державних витрат на розвиток житлового фонду – ІСР (78%), ЦСР1 (67%), ЦСР3 (78%), ЦСР4 (56%), ЦСР8 (52%), ЦСР10 (70%), частка державних витрат на житло в межах соціального захисту – ІСР (63%), ЦСР1 (59%), ЦСР3 (67%), ЦСР4 (56%), ЦСР8 (52%), ЦСР10 (56%). На основі побудови двосторонніх медіанно-сплайнових графіків, сплайнового моделювання із застосуванням інструментарію програмного пакету STATA 18 виявлено розриви і вузлові точки в системі фінансування соціального і доступного житла для забезпечення зростання індексу сталого розвитку в цілому та досягнення Цілей № 1, 3, 4, 8 та 10. Встановлено, що найбільший вплив має такий інструмент, як іпотека або кредит на житло, сприяючи досягненню як загалом сталого розвитку країни (якщо значення частки власників доступного житла на умовах іпотеки або кредиту знаходиться в інтервалі між критичними точками першого вузла 0 та 11,1, то при її зростанні на 1%, загальна оцінка ІСР в середньому зростає на 0,71%), так і всіх досліджуваних ЦСР зокрема, причому переважно на першому вузлі, що сприятиме швидшому досягненню потенційного ефекту (при зростанні на 1% – оцінка досягнення ЦСР1 в середньому зростає на 0,38%; ЦСР3 – на 0,80%; ЦСР4 – на 1,45%, ЦСР10 – 1,8%). Пільгова або безкоштовна оренда також позитивно і суттєво впливає на сталий розвиток і досягнення його Цілей (в інтервалі між вузловими точками 4,5 та 8,5 при зростанні на 1% загальна оцінка ІСР в середньому зростає на 0,83%, ЦСР1 – на 0.25%, ЦСР4 – на 1,4%, ЦСР8 – на 1,7%; між вузловими точками 11,56 і 14,9 – вплив на ЦСР3 (1,86%) і ЦСР10 (2,4%)), проте по двом ЦСР вимагається вище значення цього показника, зокрема, між критичними точками четвертого вузла, що може стати проблематичним для деяких країн. Бюджетні витрати на житло в межах соціального захисту та на житловий розвиток в межах видатків на ЖКГ практично не сприяють досягненню досліджуваних ЦСР (за винятком ЦСР8). Здійснено кластеризацію 27 країн ЄС за показниками фінансування соціального і доступного житла, індексом сталого розвитку й індикаторами досягненням Цілей № 1, 3, 4, 8 та 10 з використанням методів Стерджеса та Уорда, й інструментів програмного забезпечення Statgraphics Centurion 19. До першого кластеру віднесено 11 країн, до другого – 2, до третього – 6, до четвертного – 5 та до п’ятого – 3 країни ЄС. Визначено, що до п’ятого кластеру увійшли країни-лідери відповідно до рівня володіння житлом на умовах іпотеки або кредиту, а також щодо пільгової або безкоштовної оренди доступного житла, до першого – країни з доволі високим рівнем фінансування соціального і доступного житла. Натомість, країни другого кластеру характеризуються найнижчою часткою саме власників житла на умовах іпотеки або кредиту. Країни третього і четвертого кластеру займають середні або низькі позиції. Специфіковано вплив інструментів фінансового забезпечення соціального і доступного житла на досягнення окремих Цілей сталого розвитку, обґрунтовано роль та місце фінансового забезпечення соціального і доступного житла у вирішенні актуальних соціально-економічних проблем. Підтверджено вплив іпотечного кредитування та пільгової оренди житла на економічне зростання країни в контексті досягнення ЦСР №8 на основі кореляційного аналізу (розрахунок коефіцієнта Пірсона або Спірмена з часовими лагами на основі результатів тестування Шапіро-Вілка) та формалізовано ці ефекти шляхом побудови моделей лінійної динамічної регресії панельних даних Ареллано–Бонда з перевіркою тестом Саргана у STATA 18. Визначено, що збільшення на 1 % частки власників доступного житла за рахунок житлового кредиту чи іпотеки спричинює зростання ВВП на душу населення в середньому на 0,44 % із дворічним часовим лагом. Збільшення на 1 % частки орендарів житла з безкоштовною або пільговою орендою спричиняє зниженню ВВП на душу населення в середньому на 0,5 % із дворічним часовим лагом. В контексті досягнення ЦСР №8 проаналізовано причинний зв’язок, його характер і силу між економічним зростанням країни та бюджетними витратами на житло в межах соціального захисту та житлового розвитку. Кореляційний аналіз (Пірсона / Спірмена в залежності від попередніх результатів тесту Шапіро-Вілка) підтвердив зв’язок між бюджетними витратами на житло в межах соціального захисту та зростанням ВВП на душу населення в 22 з 27 країн ЄС, включаючи 14 країн із позитивною залежністю, переважно середньою силою та 1-річним лагом (або без часового лага). У свою чергу, взаємозв’язок між бюджетними витратами на розвиток житлового фонду у блоці витрат на житлово-комунальне господарство та зростанням ВВП на душу населення визначено у 26 із 27 країн вибірки, до яких входять 17 із позитивним напрямком, високим (8 країн) та середнім (9 країн) рівнем сили зв’язку та 1–2-річним відставанням. Використовуючи результати перевірки причинності зв’язків Грейнджера, державні соціальні витрати на житло впливають на зростання ВВП на душу населення в 14 країнах ЄС, а державні витрати на розвиток житла є причиною зростання ВВП на душу населення в 17 країнах ЄС. На основі побудови динамічної системної лінійної регресійної моделі оцінки панельних даних Ареллано–Бовера / Бланделла–Бонда з ймовірністю 91% визначено, що зростання бюджетних витрат на житловий розвиток в розрізі блоку витрат на житлово-комунальне господарство на 1% сприятиме зростанню ВВП на душу населення на 2,38% з часовим лагом 3 роки. Підтверджено та оцінено вплив іпотечного кредитування, пільгової оренди та бюджетних витрат на житло на рівень перенаселеності житла та резільєнтність населення до соціально-обумовлених хвороб в контексті досягнення Цілі сталого розвитку №3 на основі кореляційно-регресійного аналізу, урахування часових лагів та побудови системної динамічної моделі оцінювання панельних даних для 27 країн ЄС за 2012-2021 рр. з використанням методів Пірсона / Спірмена, моделі Ареллано–Бовера / Бланделла–Бонда, тесту Шапіро-Вілка і інструментів STATA 18. Зниження перенаселеності житла сприяє зниженню рівня смертності від розладів психіки та поведінки – у 59 %; туберкульозу – у 56%; СНІДу, вірусних гепатитів, діабету, пневмонії – у 44% країн ЄС. Зростання частки власників житла на умовах іпотеки або кредиту на житло сприяє зниженню рівня перенаселеності житла у 74 %; частки орендарів на пільгових умовах або безкоштовно – у 59 %; частки бюджетних видатків на розвиток житлового фонду в межах витрат на ЖКГ – у 56 %; частки бюджетних видатків на житло як напрямку соціального захисту – у 45 % країн ЄС. При цьому зростання частки власників житла на умовах іпотеки на 1 % сприятиме зниженню рівня перенаселення житла в середньому на 0,42 % з часовим лагом 3 роки (з ймовірністю 94%), частки орендарів на пільгових умовах або безкоштовно – на 0,75 % з часовим лагом 2 роки, частки бюджетних витрат на житловий розвиток – на 4,17 % з часовим лагом 2 роки. Натомість, зростання частки бюджетних видатків на житло як напрямку соціального захисту на 1% призводить до зростання рівня перенаселення житла в середньому на 1,51 % з часовим лагом 2 роки (з ймовірністю 81%).Item Обгрунтування економічного інструментарію сталого розвитку підприємства машинобудівної галузі(Сумський державний університет, 2021) Козлов, Д.В.У дисертації за допомогою трендового аналізу виявлені часові закономірності еволюції суспільного інтересу до економічного інструментарію сталого розвитку у взаємозв’язку з найбільш важливими суспільно-економічними трансформаціями та регуляторними інтервенціями; здійснений бібліометричний і компаративний аналіз для виявлення змістовно-контекстуальних взаємозв’язків у розвитку категоріальнопонятійного апарату інструментарію сталого розвитку; удосконалені методичні засади дослідження результативності економічного інструментарію сталого розвитку машинобудівних підприємств у контексті досягнення Цілей сталого розвитку; удосконалені методичне підґрунтя визначення грошового еквіваленту екстерналій як об’єкту застосування економічного інструментарію сталого розвитку машинобудівних підприємств; удосконалене формування інструментарію забезпечення сталого розвитку машинобудівних підприємств з урахуванням впливу індикаторів на прибуток; удосконалені практичні підходи до формування стратегії управління машинобудівних підприємств з урахуванням Цілей сталого розвитку.Item Формування біоекономіки в контексті забезпечення сталого розвитку(Сумський державний університет, 2021) Федина, Світлана Миколаївна; Федина, Светлана Николаевна; Fedyna, Svitlana MykolaivnaДисертаційна робота присвячена вирішенню актуальної наукової проблеми розвитку теоретико-методичних засад стимулювання розвитку біоекономіки в контексті забезпечення сталого розвитку. У дисертаційній роботі узагальнено існуючі напрацювання щодо визначення економічної сутності поняття "біоекономіка", у результаті чого запропоновано визначати її як економічну систему, що базується на принципах сталого розвитку, націлена на реалізацію його цілей та базується на використанні відновлюваних біоресурсів та застосуванні біотехнологій, охоплює всі галузі економічної діяльності, у яких можливо використовувати біомасу у якості сировини та застосовувати біотехнології. Проведене узагальнення взаємозв’язків "природа – соціум – економіка" в системі пріоритетів сталого розвитку. Визначено, що сутність людини як біосоціальної істоти полягає в діалектичній взаємодії біологічної та соціальної сторін, можливості застосовувати у своїй діяльності природні й економічні закони. Узагальнено біопотенціал та екологічний відбиток для національної економіки, визначено, що біоекономіка охоплює сільськогосподарську промислову діяльність, а також усі галузі виробництва, які займаються розробленням, виготовленням, обробленням, переробленням або використанням у будь-якій формі біологічних ресурсів (рослин, тварин та мікроорганізмів), тобто до сфер використання можна додати лісове господарство, садівництво, рибне господарство, рослинництво і тваринництво, харчову, деревообробну, паперову, шкіряну, текстильну, хімічну, фармацевтичну промисловості та енергетику. В Україні біоекономічна стратегія розвитку поки що не сформована, розвиток біотехнологій відбувається повільними темпами (насамперед за рахунок розвитку агротехнологій), а їх застосування має лише частковий характер. Основними економічними сферами в національній економіці, де застосовують біотехнології, є сільське господарство, фармацевтична галузь, харчова промисловість, а також біоенергетика. Біоекономіка є механізмом, здатним забезпечити досягнення сталого розвитку, вона має низку позитивних впливів на всі досліджувані сфери (економічну, соціальну та екологічну). Біоекономіка загалом орієнтована на забезпечення економічного зростання, стійкості, добробуту людства в усіх формах через економіку майбутнього, присвячену людському життю, за допомогою раціонального використання екологічних ресурсів. Біоекономіка є формою ведення господарської діяльності, що базується на збалансованій взаємодії трьох систем: економічної, екологічної, соціальної, та визначається процесами взаємообміну поновлюваними біоресурсами з метою забезпечення високого рівня якості життя і збереження екологічного балансу для майбутніх поколінь. Розвинено науково-методичні положення щодо аналізу міждисциплінарних зв’язків у структурі біоекономіки, де враховано фактори ресурсного забезпечення, механізми функціонування та обмеження сталого розвитку, що дозволило сформувати міждисциплінарні кластери в окремій предметній сфері "Біоекономіка" засобами SciVal і VosViewer. Найбільший тематичний напрям у предметній сфері "Біоекономіка" (за яким у БД Scopus існує найбільша кількість публікацій) поєднує в собі "біоочищення", "біоенергетику" та "економіку замкненого циклу (циркуляційну)". Установлено, що біоекономічний напрям наукових досліджень є актуальним, охоплює багато предметних областей, охоплює широкі міждисциплінарні зв’язки і в той самий час є недостатньо дослідженим, особливо в Україні. З метою визначення стратегічних орієнтирів наукових досліджень у сфері біоекономіки було проведено co-occurance-аналіз за допомогою інструментарію VOSviewer. Проведений аналіз допоміг виокремити такі кластери взаємозв’язаних термінів: "Біовиробництво та біопродукти", "Біоекономіка в системі сталого розвитку", "Ресурсне забезпечення біоекономіки", "Бачення біоекономіки", "Механізм функціонування біоекономіки", "Нові економічні системи", "Біоекономічні галузі", "Біопродукти та біовиробництво", що відображають також міждисциплінарні зв’язки досліджень у напрямку біоекономіки. У роботі вдосконалено наукові підходи щодо оцінювання впливу досягнень окремих цілей сталого розвитку (таких цілей: 2. Подолання голоду, с/г розвиток; 4. Якісна освіта; 7. Доступна та чиста енергія; 9. Промисловість, інновації та інфраструктура; 11. Сталий розвиток міст і громад; 12. Відповідальне споживання та виробництво; 13. Пом’якшення наслідків зміни клімату; 14. Збереження морських ресурсів; 15. Захист та відновлення екосистем суші; 17. Партнерство заради сталого розвитку) на формування біоекономіки України, зокрема, обґрунтовано значущість зв’язків, оцінено напрямок та силу впливу окремих показників сталого розвитку на процеси формування біоекономіки в Україні. Установлено, що продуктивність праці в сільському господарстві на одного зайнятого, середні витрати на підготовку фахівця, витрати закладів вищої освіти на провадження наукової діяльності, частка енергії, виробленої з відновлюваних джерел у загальному кінцевому споживанні енергії, та частка доданої вартості за витратами виробництва підприємств, які належать до високотехнологічного сектору переробної промисловості, мають прямий та сильний вплив на зростання обсягів біоекономіки в Україні. Обсяг та структура національної економіки у дослідженні порівнюється з європейською біоекономікою. Також проаналізовано вплив окремих статистичних показників на біоекономіку країн-членів ЄС. Під час дослідження біоекономіки ЄС встановлено, що зростання кількості населення позитивно впливає на частку біоекономіки в ЄС. У разі зростання населення на один відсоток відбувається зростання біоекономіки на 0,64 процентного пункту. Позитивний вплив на структурний показник біоекономіки має також додана вартість створена в сільському, лісовому та рибному господарствах. Так, у разі зростання відповідної доданої вартості на 10 млрд євро частка біоекономіки збільшується на 0,5 процентного пункту. З огляду на зростання популярності біоенергетики у світі існує думка, що в Україні темпи зростання будуть занадто стрімкими, що також загрожує лісовим ресурсам. Проте у якості біосировини можна використовувати не лише деревину, а й відходи лісової промисловості, що в результаті призведе до заміщення певної частини викопного палива та скоротить викиди СО2 в атмосферу. Окрім цього статистичні дані свідчать, що розвиток сонячної та вітрової енергетики значно перевищує використання біомаси в енергетичній сфері. Тож на ринку відновлюваних джерел енергії існує конкуренція, водночас сонячна й вітрова енергетика має більшу підтримку від держави (наявність кредитних пільг, зелений тариф на ці види значно вищий, ніж для біомаси). Також у роботі визначено ймовірні економічні сценарії розвитку енергетичного сектору України, зокрема, песимістичний прогноз побудовано з урахуванням наявних тенденцій, проте з обмеженням щодо мінімально допустимого рівня загального енерговиробництва / постачання; реалістичний – базується на наявних тенденціях та враховує необхідність забезпечення реальних енергопотреб; оптимістичний – передбачає зростання частки відновлюваної енергетики прискореними темпами за рахунок зростання частки біоенергетики. Зазначені сценарії проаналізовано на предмет відповідності до цілей енергетичної стратегії України до 2035 р., враховано каталізувальні фактори та наслідки для економічної політики. Розвинено науково-методичні положення щодо визначення видів економічної діяльності відповідно до КВЕД-2010, які належать до біоекономіки, виділено в структурі виробництва електроенергії відновлювані джерела енергії (ВДЕ) та обгрунтовано потенційно можливий обсяг біоекономіки України, що дозволило провести порівняльний аналіз структури біоекономіки України та ЄС. З огляду на розвиток відновлюваної енергетики (зокрема біоенергетики) одним із основних пріоритетів є забезпечення рівноваги між збереженням економічної стабільності та безпечної роботи системи енергопостачання. Неврегульовані енергетичні ринки і зростаюча частка відновлюваних джерел енергії визначають необхідність структурованого обліку потоків електроенергії. У дисертаційній роботі сформовано науково-методичні положення щодо розвитку Розумних енергетичних мереж (Smart Grid) як складової біоекономіки та визначено на основі стохастичного економіко-математичного моделювання ключові драйвери позитивних і негативних зрушень, необхідних для формування виваженої економічної політики, зокрема, серед позитивних драйверів розвитку технологій Smart Grid виділено енергоефективність ВВП на одиницю енергоспоживання, частка послуг в структурі доданої вартості, показник прав власності, показник податкового навантаження, показник свободи бізнесу. У роботі обгрунтовано використання показника відновлюваних джерел енергії як індикатора прогресивних змін у сфері Smart Grid, як було вищезазначено. Відновлювані джерела енергії вимірюють як відсоток від загальної виробленої електроенергії. Установлено, що збільшення ВВП на одиницю енергоспоживання на 1 долар США приводить у середньому (у групі країн ОЕСР) до 3,4 % збільшення частки використання ВДЕ. Це також означає, що енергоефективні економіки також є безпечнішими для довкілля. Відносний показник валового формування основного капіталу негативно корелює зі структурними змінами у ВДЕ. Збільшення валового накопичення основного капіталу на 1 процентний пункт призводить до зменшення частки ВДЕ на 0,5 %. Розвинено наукові положення щодо визначення позитивних і негативних ефектів проривних технологій на розвиток біоекономіки, зокрема, враховано впливи таких факторів, як: адитивні технології, альтернативна енергетика, нанотехнології, біороботизація та кіборгізація, розумні мережі, сільське господарство без грунту ("вертикальні ферми", штучне м'ясо), що дало можливість спрогнозувати розвиток біоекономіки в умовах цифрових трансформацій, викликаних Industries 4.0, 5.0. Виділено базові проривні технології розвитку зеленої енергетики, серед яких можна виокремити і біоенергетику. У біоенергетиці також, можна виділити багато базових проривних технологій, без яких ця галузь не сформувалася б. Це розроблення технологій використання та перетворення біомаси, розроблення біогазових установок і т. ін. Наприклад, однією з пріоритетних сучасних технологій у галузі біоенергетики є використання водоростей як біомаси. Розвинено положення щодо порівняння різних видів енергетики у структурі енергоспоживання, визначено переваги та недоліки, перспективи і перешкоди на шляху розвитку окремих видів альтернативної енергетики (біоенергетики, вітрової й сонячної енергетики та гідроелектроенергетики) методом SWOT-аналізу. У результаті аналізу визначено, що біоенергетика, вітрова та сонячна енергетика є найбільш перспективними напрямками для розвитку та інвестування. Окрім цього проаналізовано темпи росту частки зазначених ВДЕ у структурі загального енергоспоживання. Для біоенергетики середньорічний темп приросту становить 4%. При збереженні такого значення росту показника подвоєння його обсягу в структурі енергоспоживання відбуватиметься кожні 17,6 років. Щодо вітрової та сонячної енергетики, то темп приросту для даного напрямку становить 12%, що означає його підвищення в 2 рази кожні 6 років. При цьому економічно досяжний біоенергетичний потенціал (визначений у звіті ДУ "Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України "Перехід України на відновлювану енергетику до 2050 року") не буде вичерпано, аби його досягти можливо навіть збільшити біоенергетичне споживання в 2 рази. Щодо вітрової та сонячної енергетики, то за прогнозованої ситуації економічно досяжний потенціал зазначених видів ВДЕ буде вичерпано ще до 2050 року, що знову ж таке може надати нові можливості для розвитку біоенергетики.Item Маркетингові детермінанти управління зеленою конкурентоспроможністю(Сумський державний університет, 2021) Чигрин, Олена Юріївна; Чигрин, Елена Юрьевна; Chygryn, Olena YuriivnaУ дисертації поглиблено теоретичні засади виявлення закономірностей розвитку теорії зеленої конкурентоспроможності, розвинено науково-методичне обгрунтування ролі маркетингових детермінант при її дослідженні; поглиблено наукове підгрунтя типологізації теоретико-методичних підходів до визначення її сутності; вдосконалено трактування сутності зеленої конкурентоспроможності та концептуальні засади її формування; поглиблено науково-методичне підгрунтя типологізації підходів до оцінювання зеленої конкурентоспроможності; розроблено теоретико-методологічне підгрунтя оцінювання рівня зеленої конкурентоспроможності; емпірично підтверджено гіпотезу про взаємозв’язок між інтегральним індексом зеленої конкурентоспроможності та рівнем каплингу її складових; побудовано науково-методичне підгрунтя довгострокового прогнозування трансформації рівня зеленої конкурентоспроможності; розроблено науково-методичний підхід визначення впливу інтеграції стейкхолдерів у систему управління підприємством; удосконалено науково-методичний підхід до обгрунтування ролі критеріїв якості маркетингових каналів комунікації; поглиблено теоретико-методологічні засади обгрунтування причинно-наслідкових зв’язків між релевантними характеристиками маркетингових каналів комунікації та рівнем зеленої конкурентоспроможності підприємств.Item Детермінанти підвищення енергетичної ефективності національної економіки(Сумський державний університет, 2021) Зябіна, Євгенія Анатоліївна; Зябина, Евгения Анатольевна; Ziabina, Yevheniia AnatoliivnaДисертаційна робота присвячена розвитку теоретичних засад виявлення закономірностей еволюції теорії забезпечення енергоефективності національної економіки, вдосконаленню концептуальних засад реалізації державної політики, обгрунтуванню механізмів, принципів та інструментів її підвищення, поглибленню типологізації підходів і розробленню теоретико-методичного інструментарію інтегрального оцінювання її рівня, розвитку науково-методичних засад визначення дивергентних та конвергентних складових енергоефективності національної економіки на основі концепцій σ- і β-конвергенції, вдосконаленню методичного інструментарію прогнозування її дивергентної складової, оцінюванню впливу інституціональних та інвестиційно-інноваційних детермінант на його підвищення.
- «
- 1 (current)
- 2
- 3
- »