Дисертації
Permanent URI for this collectionhttps://devessuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/106
Browse
20 results
Search Results
Item Адміністративно-правові засади створення та функціонування інноваційної системи залучення, використання та контролю за міжнародною технічною допомогою в Україні(Сумський державний університет, 2024) Миргород-Карпова, Валерія Валеріївна; Myrhorod-Karpova, Valeriia ValeriivnaДисертаційне дослідження присвячено комплексному дослідженню адміністративно-правовим засадам створення та функціонування інноваційної системи залучення, використання та контролю за міжнародною технічною допомогою в Україні. Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері створення та функціонування інноваційної системи залучення, використання та контролю за міжнародною технічною допомогою в Україні. В роботі окреслено історичні передумови становлення міжнародної технічної допомоги, уточнено сутність міжнародної технічної допомоги та здійснено бібліометричний аналіз розвитку досліджень з питань міжнародної технічної допомоги, визначено сильні та слабкі сторони існуючого законодавчого підґрунтя міжнародної технічної допомоги в Україні, узагальнено стратегічні напрямки залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги в Україні. Систематизація підходів до розуміння сутності міжнародної технічної допомоги, запропонованих вітчизняними та закордонними вченими, а також визначених в нормативно-правових документах засвідчила їх різноманітність, відсутність системності щодо трактування її передумов, ключових особливостей та наслідків. В межах авторського розуміння міжнародної технічної допомоги запропоновано розглядати, як вид допомоги, який надається на підставі укладеного договору/угоди, на безповоротній основі, на пільгових умовах донорами, в межах реалізації конкретного проєкту/програми, з урахуванням стратегічних напрямків розвитку реципієнта та стабілізації соціально-економічного розвитку. Встановлено, що на відміну від інших підходів закцентовано увагу на базових ознаках й особливостях міжнародної технічної допомоги, а також уявлення про механізми технічного співробітництва: 1) міжнародна технічна допомога виступає різновидом зовнішньої допомоги; 2) міжнародна технічна допомога надається на контрактній основі, який укладається для реалізації відповідного проєкту (програми); 3) міжнародна технічна допомога має безповоротний характер; 4) міжнародна технічна допомога надається на пільгових умовах, які передбачають звільнення від оподаткування або застосування спрощеного режиму оподаткування; 5) надання міжнародної технічної допомоги відбувається з урахуванням стратегічних напрямків розвитку держави та направлене на забезпечення соціально-економічного розвитку в межах окреслених векторів такого розвитку. З метою аналізу базових закономірностей розвитку теорії управління міжнародної технічної допомоги у роботі проведено бібліометричний аналіз (на основі інструментарію VOSViewer v.1.6.10), об’єктом якого стала 9459 наукові публікації з цієї пробле- матики за період 1990–2023 рр. у виданнях, що індексуються наукометричною базою даних Scopus. Проаналізовано стратегічні напрямки розвитку міжнародної технічної допомоги з часів незалежності України. Визначено п’ять концептуальних нормативно-правових документів, які визначали вектор розвитку сфери міжнародної технічної допомоги та залучення протягом: 1995-1997 рр., 2004-2007 рр., 2009-2012 рр., 2011-2016 рр. та 2013-2016 рр. Доведено необхідність формування концепції щодо формування стратегічних векторів розвитку міжнародної технічної допомоги, яка закріплювала б загальні підвалини повоєнного відновлення України не зважаючи на турбулентність політичної ситуації в країні та була б обов’язковою для виконання не враховуючи персоналії у владі. Розглянуто теоретико-правові засади інституту міжнародного договору, проаналізовано міжнародні угоди у сфері залучення та використання міжнародної технічної допомоги, укладені з країнами-донорами, досліджено адміністративно-правові засади співробітництва України з ЄС у сфері залучення та використання міжнародної технічної допомоги, здійснено аналіз особливостей реалізації проєктів міжнародної технічної допомоги, в рамках угод укладених між Україною та міжнародними організаціями. Встановлено, що специфічної рисою інституту міжнародних договорів є процедура укладення угод, яка основується на використанні рамкових угод між її сторонами, а саме країнами-партнерами або ж міжнародними організаціями. Базуючись на вітчизняній та закордонній правовій базі ідентифікації категоріального апарату «рамкова угода» доведено, що цей вид угод фактично не має жодних конкретних умов та не встановлюють їх, а виступає базисом для укладення контрактів/угод по технічному співробітництву в майбутньому. Підтверджено гіпотезу, що рамкові угоди з країнами-партнерами виступають не тільки відправною точкою укладення контрактів міжнародної технічної допомоги, але й забезпечують мультиплікативний ефект їх обсягів протягом наступних років. Так, рамкові угоди з США 1991 1993 рр. забезпечили Україні реалізацію проектів з міжнародної технічної допомоги протягом 2002 20 20 рр рр. на суму більше 4 млрд дол США, а після 24 лютого 2022 року загальний обсяг МТД склав більше ніж 1 млрд дол США. Основними напрямками реалізації цих проєктів виступили: забезпечення миру і безпеки; економічний розвиток; підтримка демократії, захист прав і свобод людини; охорона здоров’я. Встановлено, що адміністративно-правові засади співробітництва України з ЄС у сфері залучення та використання міжнародної технічної допомоги зазнавали значних трансформацій, а також характеризувались ексклюзивними особливостями. Ураховуючи активну співпрацю України з ЄС починаючи із 1994 р. (Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством та їх державами-членами ратифікованої Законом України від 10.11.1994 р. № 237/94-ВР), а також два переломні моменти їх зближення (Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004 року №1629-IV; Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони ратифікованої Законом України № 1678-VII від 16.09.2014 року), визначено, що основним вектором надання міжнародної технічної допомоги з боку ЄС є розвиток людський потенціалу та підвищення кваліфікації державних службовців. Обґрунтовані індивідуальні та спільні проблеми процесів залучення та використання МТД, а також з’ясовані наслідки до яких призводить їх системне нехтування. Встановлено, що досягнення синергетичного ефекту покращення системи залучення та використання МТД в Україні можливе за рахунок: законодавчого закріплення чітких строків державної реєстрації проєктів МТД та наслідків невиконання цього припису; формування єдиної централізованої інформаційної платформи проєктів МТД; створення Національного агентства з питань залучення МТД; ухвалення спеціального закону, який закріпить правові засади залучення, використання та контролю за МТД; ідентифікації принципів реалізації МТД (прозорість, пріоритетність, партнерство, координація, результативність та своєчасність, юридична рівність та недискримінація, верховенство права, запобігання корупції). З урахуванням аналізу звітності міжнародних організацій, що займаються моніторингом та контролем МТД (Global Financial Integrity, Світовий банк, OLAF, USAID, JICA й інші) та оцінювання рівня впливу корупційного ризику на етапи прийняття рішень щодо залучення й використання МТД, доведено повну відсутність методичних засад щодо формалізації правопорушень в цій сфері в Україні. Обмеженим є не тільки перелік правопорушень в сфері залучення, використання, моніторингу й контролю МТД, але й їх нормативно-правове забезпечення в Україні. Зважаючи на дотримання принципу економічної ефективності та раціональності заходів удосконалення, запропоновано деталізований перелік правопорушень, які можуть виникати в Україні в сфері МТД (чотири типи), ідентифіковано зміст правопорушення в рамках вже наявного вітчизняного законодавства та проведено кваліфікацію правопорушень використовуючи існуючи статті ККУ та КУПАП. Це створює об’єктивні можливості швидкої реалізації запропонованих нововведень за допомогою вже існуючої нормативно-правової бази, досягаючи при цьому підвищену ефективність заходів впливу та притягнення порушників до відповідальності. Запропоновано авторське визначення критеріїв оцінювання ефективності реалізації проєктів МТД в Україні: це законодавчо закріплені кількісні та якісні показники діяльності реципієнтів й виконавців проєктів МТД щодо реалізації ефективного підходу використання ресурсів МТД, з метою забезпечення контролю за проєктами МТД, попередження правопорушень в цій сфері та виявлення головних проблемних питань, які перешкоджають отриманню очікуваних результатів. На відміну від інших підходів закцентовано увагу на диференціації релевантних показників оцінювання ефективності та базових напрямках необхідності дослідження ефективності проєктів МТД. Обґрунтовано необхідність формування інформаційної бази дослідження ефективності реалізації проєктів МТД в Україні виключно за допомогою оцінювання намірів і оцінювання результативності виконання останніх. Оцінювання паралельно з результатами намірів реалізації дозволяє реципієнтам, після завершення виконання проєктів МТД, отримати повні й об’єктивні підсумкові висновки щодо здатності повноцінно та своєчасно реалізувати заходи в межах цієї допомоги. Визначений підхід до класифікації критеріїв оцінювання ефективності реалізації проєктів МТД в Україні сприятиме з’ясуванню недоліків і визначенню прогалин законодавчого забезпечення сфери МТД.Item Адміністративно-правовий статус суддів вищих спеціалізованих судів в Україні(Сумський державний університет, 2023) Шунько, Микола Григорович; Шунько, Николай Григорьевич; Shunko, Mykola HryhorovychДисертаційна робота, ґрунтуючись на аналізуванні законодавства України, міжнародних нормативно-правових актів, судової практики, правової доктрини, має на меті визначити сутність та розкрити особливості адміністративно-правового статусу суддів вищих спеціалізованих судів в Україні, а також на основі опрацювання вітчизняного досвіду й досвіду зарубіжних країн виявити недоліки і прогалини в законодавстві та з’ясувати перспективи його подальшого вдосконалення. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків та пропозицій, що полягають у такому. Доведено, що поняття адміністративно-правового статусу є складним та системним, а отже, може трактуватися в трьох розуміннях, систематизувавши які, можна констатувати, що роль адміністративно-правового статусу в процесі побудови правової держави та зміцненні адміністративно-правових відносин обумовлена необхідністю чіткого визначення компетенції суб’єктів, які беруть участь у визначених відносинах, для того щоб не створити умов для порушення правових приписів і водночас сприяти задоволенню інтересів учасників адміністративно-правових відносин. Запропоновано визначення адміністративно-правового статусу судді вищого спеціалізованого суду. Під яким варто розуміти сукупність прав; обов’язків; вимог, що висуваються до кандидата на посаду судді; завдань і повноважень судді; правових гарантій та юридичної відповідальності судді. Обґрунтовано суперечливість ролі суду в суспільстві. Адже, з одного боку, суд має широкі повноваження, а з іншого – судова влада не може спиратися на підтримку виборців, як законодавча влада, чи на можливість широкого вживання силових механізмів, як виконавча влада. Крім того, неоднозначна роль судової влади й у політичному житті, громадянському суспільстві, ідеологічному розвитку. З’ясовано, що природа функції судді вищого спеціалізованого суду України є дуже складною та поєднує його функцію як судді цього суду загалом та його функцію у конкретному судовому процесі. Функція судді у конкретному судовому процесі полягає, зокрема, такому: 1) суддя здійснює слухання справи в рамках установлених процесуальних норм; 2) суддя досліджує відповідно до встановлених норм законодавства усі докази, доводи сторін, вивчає свідчення; 3) суддя приймає рішення, що повинне ґрунтуватися на об’єктивних та допустимих доказах, а також не може суперечити чинному законодавству. Запропоновано класифікувати принципи діяльності суддів вищих спеціалізованих судів в Україні на: 1) загальні, які розвивають та закріплюють у спеціальних законах незалежність суддів, відносини, властиві різним гілкам влади); 2) організаційні, тобто такі, які регулюють відносини щодо організації судової системи, структуру її органів, статусу суддів тощо; 3) процесуальні, які регулюють відносини, що виникають під час здійснення конкретного виду судочинства. Доведено, що важливість та значущість посади судді обумовлює існування певних чітких вимог, яким повинна відповідати особа, яка претендує на зайняття посади судді. Такі вимоги стосуються як професійних якостей такого спеціаліста, так і особистісних. Зазначені вимоги можуть бути загальними, тобто характерними для всіх суддів, а також специфічними, а саме: притаманними лише суддям вищих спеціалізованих судів та обумовленими специфікою підсудності конкретного Вищого спеціалізованого суду. Наголошено, що можливість установлювати ті чи інші специфічні вимоги до претендентів на посаду судді у вищих спеціалізованих судах закріплена в Основному законі, що передбачає можливість для суддів спеціалізованих судів відповідно до Закону встановлювати інші вимоги щодо освіти й стажу професійної діяльності. Щодо деталізації цієї конституційної норми, то вона міститься в Законі України «Про судоустрій та статус суддів» стосовно вимог до кандидатів на посаду судді Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності та в Законі України «Про Вищий антикорупційний суд» стосовно вимог до кандидатів на посаду судді Вищого антикорупційного суду. До специфічних вимог до кандидатів на посаду судді вищого спеціалізованого суду належать: підтвердження за результатами кваліфікаційного оцінювання здатності здійснювати правосуддя у Вищому спеціалізованому суді з питань інтелектуальної власності або Вищому антикорупційному суді та альтернативне існування однієї з таких підстав: стажу роботи на посаді судді (не менше ніж три роки для претендента на посаду судді Вищого спеціалізованого з питань інтелектуальної власності та не менше ніж сім років для претендента на посаду судді Вищого антикорупційного суду) або досвіду вузькопрофільної професійної діяльності (не менше п’яти років для претендента на посаду судді Вищого спеціалізованого з питань інтелектуальної власності та не менше семи років для претендента на посаду судді Вищого антикорупційного суду). Крім того, для претендента на посаду судді Вищого антикорупційного суду передбачена й можливість урахування наявності наукового ступеня у сфері права та стажу наукової роботи у сфері права щонайменше сім років. Запропоновано визначення повноважень судді Вищого спеціалізованого суду, якими необхідно вважати закріплену за суддею в установленому законодавством порядку здатність на здійснення покладених на нього функцій із відправлення правосуддя в межах вимог спеціалізації та інстанційності. Окреслено ознаки повноваження судді вищого спеціалізованого суду: наявність прямих і зворотних зв’язків між судом та іншими сторонами, законодавча чітка регламентація сутності повноважень, можливість надійного забезпечення (гарантії, можливість застосування примусу). Здійснено класифікацію повноважень судді вищого спеціалізованого суду за кількома підставами: 1) змістом (інструктивні, вказівні, функціональні та забезпечувальні); 2) метою (відправлення правосуддя, повноваження відтворення, а також організаційні повноваження); 3) стадією розгляду справи (у першій інстанції та Апеляційній палаті, де повноваження також поділяють на загальні й конкретні); 4) сутністю (матеріально-правові, процесуальні й організаційні); 5) юрисдикцією та спеціалізацією (розгляд у Вищому антикорупційному суді та розгляд у Вищому суді з питань інтелектуальної власності. Запропоновано класифікувати права суддів за кількома критеріями: 1) формою закріплення (конституційна, профільна, акти процесуального законодавства та правила етичної поведінки суддів); 2) змістом (права, що забезпечують особливий правовий статус судді та його правовий захист; права, що сприяють безпосередньому виконанню службових обов’язків; права, що допомагають судді реалізувати належні йому конституційні права та основні свободи, закріплюють можливість користуватися соціальними благами); 3) за сутністю суб’єктивного права (статусні й процесуальні права судді Вищого спеціалізованого суду). Здійснено детальну змістовну характеристику всіх обов’язків суддів вищих спеціалізованих судів. Спираючись на здійснений аналіз, з’ясовано, що їх законодавче формулювання потребує певного уточнення та додаткового роз’яснення, що також сприятиме їх правильному розумінню, а отже, й реалізації. Наголошено, що юридична відповідальність судді вищого спеціалізованого суду – це ті несприятливі наслідки правового, особистого, майнового, організаційного характеру, яких судді вищих спеціалізованих судів зазнають у разі порушення етичних і правових норм, та їх подальша реалізація. Судді вищих спеціалізованих суддів за вчинені ними порушення можуть притягатися до дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової та кримінальної відповідальності. Досліджено особливості процесуального притягнення суддів вищих спеціалізованих судів до кримінальної відповідальності. З’ясовано, що специфічний конституційний порядок притягнення судді до кримінальної відповідальності є атрибутом забезпечення незалежності суду та запобігання тиску на суддівський корпус. Щодо матеріальних засад кримінальної відповідальності, то судді вищих спеціалізованих судів несуть кримінальну відповідальність на загальних підставах, можуть бути загальними та спеціальними суб’єктами кримінальних правопорушень (проти правосуддя, корупційних кримінальних правопорушень). Наголошено, на тому, що на цей час спеціалізовані суди, утворювані в судових системах світу, можна умовно поділити на дві групи. Перша група представлена широкою системою спеціалізованих судів (ювенальні, промислові, адміністративні, військові, сімейні). Другу групу утворюють малопоширені спеціалізовані судові органи. Ці суди трапляються в світовій судовій практиці досить рідко. До них можна віднести, зокрема, антикорупційні та патентні суди. Визначено, що особливістю Федерального патентного суду в Німеччині є те, що його судді є «технічно підготовленими», адже висуваються вимоги до їх освіти, вона повинна бути технічного профілю, та стажу роботи в технічній сфері. Подібний підхід дозволяє забезпечити всеосяжність, об’єктивність та вмотивованість судового рішення, а також більш раціонально використовувати бюджетні кошти, оскільки зникає необхідність залучати технічних консультантів. Акцентовано на доцільності запозичення досвіду японських судів з інтелектуальної власності в контексті важливості підвищення вікового цензу для суддів, адже існуючий вік є недостатньо обґрунтованим та потребує збільшення принаймні до сорока років, що також забезпечить реалізацію принципу внутрішнього переконання судді, яке буде повністю сформованим та об’єктивованим на момент досягнення сорокарічного віку. Наголошено на тому, що, враховуючи досвід європейських держав та Індонезії, потрібно розглянути можливість створення розгалуженої системи антикорупційних судів, а з огляду на це необхідно розмежувати кваліфікаційні вимоги до кандидатів до вищого спеціалізованого суду та місцевих судів, зокрема, щодо стажу професійної діяльності, строку стажування на посаді судді тощо. Обґрунтовано, що низький рівень довіри громадськості до об’єктивності, неупередженості та законності судових рішень є однією з передумов залучення іноземних суддів до процесу здійснення судочинства у вищих спеціалізованих судах України. Водночас існує безліч конституційних та законодавчих «перепон» для запровадження подібної пропозиції. Саме тому, наголошено на оптимальності запозичення іноземного досвіду за допомогою обов’язкового закордонного стажування для кандидатів на посаду судді у вищих спеціалізованих судах. З огляду на європейський курс нашої держави стажування повинне відбуватися в одній із держав Європейського Союзу. Строк стажування повинен становити близько шести місяців. Установлено, що судова реформа багато в чому була зумовлена цілковитою втратою довіри до судової системи через упередженість, корумпованість та підконтрольність суддів політичній еліті держави. Саме тому все частіше політики та науковці обговорювали можливість посилення професіоналізації суддів за рахунок надання пріоритетності під час відбору на посаду судді науковцям. Дисертант наполягає, що для забезпечення належного рівня здійснення правосуддя у вищих спеціалізованих судах доцільно, передбачити, що суддями цих судів можуть бути лише особи, які мають науковий ступінь кандидата (доктора) юридичних наук або доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». Акцентовано на важливості відновлення кримінальної відповідальності а винесення суддею неправосудного рішення. Адже існуюча нині ситуація фактично допускає будь-який зовнішній вплив на процес ухвалення рішення, крім корупційного. Водночас звертається увага на важливість чіткого формулювання сутності поняття «неправосудне» задля уникнення неоднозначності його тлумачення. Наголошено, на важливості удосконалення підходу відносно недоторканості суддів вищих спеціалізованих судів України.Item Адміністративно-правові засади діяльності центрів надання адміністративних послуг в Україні(Сумський державний університет, 2021) Кушнір, Д.М.Окреслюється система суб’єктів надання адміністративних послуг в Україні та встановлюється місце і особливості поміж них центрів надання адміністративних послуг. Характеризується правове регулювання діяльності центрів надання адміністративних послуг та визначається місце у ньому адміністративного законодавства. Розкривається адміністративно-правовий статус центрів надання адміністративних послуг. Надається характеристика організаційно-штатної структури центрів надання адміністративних послуг. З’ясовуються завдання та функції центрів надання адміністративних послуг. Визначається сутність та види адміністративних повноважень центрів надання адміністративних послуг. Узагальнюється зарубіжний досвід правового забезпечення діяльності центрів надання адміністративних послуг та опрацьовуються можливості його використання в Україні. Встановлюються шляхи удосконалення взаємодії та координації між суб’єктами надання адміністративних послуг в Україні. Опрацьовуються напрямки удосконалення адміністративного законодавства, яке регламентує діяльність центрів надання адміністративних послуг.Item Адміністративно-правові засади діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в Україні(Сумський державний університет, 2021) Швагер, Ольга Андріївна; Швагер, Ольга Андреевна; Shvaher, Olha AndriivnaДисертаційне дослідження присвячене розгляду питань, що стосуються сучасного стану адміністративно-правового регулювання діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в Україні та перспективам його оптимізації. Надано характеристику змісту та структури адміністративно- правового статусу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. З’ясовано особливості участі Фонду у публічній фінансовій діяльності, проаналізовано його особливості як юридичної особи публічного права. Досліджено правові засади здійснення Фондом функцій, завдань, отримання та реалізації ним повноважень. Охарактеризовано форми та методи діяльності Фонду. Визначено місце Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в системі державного управління банківською діяльністю та виділено ряд особливостей, які виділяють його серед інших суб’єктів – носіїв владних повноважень. Визначено ряд проблем, що існують в адміністративно-правовому регулюванні діяльності Фонду щодо відшкодування коштів за вкладами та виведення неплатоспроможних банків з ринку, запропоновано врегулювати їх шляхом внесення відповідних змін до законодавства. Досліджено зарубіжний досвід правового регулювання діяльності уповноважених суб’єктів систем гарантування вкладів та запропоновано при подальшій оптимізації правового регулювання діяльності Фонду використати найкращі світові та європейські практики.Item Адміністративно-правові засади взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами(Приватний вищий навчальний заклад "Університет сучасних знань"; Сумський державний університет, 2021) Полянський, А.О.В дисертації визначено поняття та розкрито значення взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; окреслено мету, принципи та завдання взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; з’ясовано сутність та особливості діяльності судово-експертних установ та правоохоронних органів як об’єкту адміністративно-правового регулювання; визначено поняття та окреслено систему судово-експертних установ та правоохоронних органів; розкрито завдання та функції судово-експертних установ та правоохоронних органів як суб’єктів взаємодії; окреслено компетенцію судово-експертних установ та правоохоронних органів як суб’єктів взаємодії; встановлено юридичні гарантії та межі юридичної відповідальності судово-експертних установ та правоохоронних органів як суб’єктів взаємодії; узагальнено рівні взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; з’ясовано напрямки взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; охарактеризовано адміністративно-правові форми та методи взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; визначено напрямки вдосконалення адміністративного законодавства, яке регулює взаємодію судово-експертних установ з правоохоронними органами; встановлено шляхи оптимізації критеріїв оцінювання ефективності взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; визначено перспективи вдосконалення координації діяльності судово-експертних установ з правоохоронними органами.Item Адміністративно-правові засади здійснення контролю за діяльністю судово-експертних установ України(Сумський державний університет, 2021) Рувін, О.Г.Встановлено місце та значення судово-експертних установ в системі правоохоронної діяльності України; з’ясовано поняття та особливості контролю як способу забезпечення законності за діяльністю судово-експертних установ України; охарактеризовано правові засади здійснення контролю за діяльністю судово-експертних установ України та встановлено місце серед них адміністративно-правового регулювання; визначено систему та межі контролю за діяльністю судово-експертних установ; окреслено мету, завдання та принципи контролю за діяльністю судово-експертних установ; розглянуто систему суб’єктів контролю за діяльністю судово-експертних установ та встановлено особливості їх адміністративно-правового статусу; з’ясовано об’єкт та предмет контролю за діяльністю судово-експертних установ; встановлено адміністративні форми та методи здійснення контролю за діяльністю судово-експертних установ; узагальнено зарубіжний досвід здійснення контролю за діяльністю судово-експертних установ та опрацьовано можливості його використання в Україні; переглянуто критерії оцінювання ефективності контролю за діяльністю судово-експертних установ; запропоновано напрямки оптимізації системи суб’єктів контролю за діяльністю судово-експертних установ та удосконалення їх взаємодії.Item Адміністративно-правова протидія правопорушенням у сфері господарської діяльності(Університет сучасних знань, 2020) Сугак, О. В.Дисертаційне дослідження присвячено визначенню сутності та розкриттю особливостей адміністративно-правової протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності. З’ясовується сутність поняття та види правопорушень у сфері господарської діяльності як об’єкта адміністративно-правової протидії. Визначаються види та особливості правоохоронної діяльності із протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності. Надається характеристика правовому регулюванню протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності та встановлюється місце у ньому адміністративно-правових норм. Окреслюються мета, принципи та напрямки адміністративно-правової протидії правопо- рушенням у сфері господарської діяльності. Розкривається зміст адміністративно-правового статусу суб’єктів протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності в Україні. Окреслюється коло адміністративно-правових форм та методів протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності в Україні. Узагальнюється зарубіжний досвід протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності та опрацьовуються можливості його використання в Україні. Окреслюються напрямки вдосконалення національного законодавства, яке регламентує протидію правопо- рушенням у сфері господарської діяльності. Визначаються напрямки удосконалення взаємодії та координації між суб’єктами протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності в Україні.Item Адміністративно-правовий статус митних постів в Україні(Сумський державний університет, 2020) Сидоренко, Олексій Володимирович; Сидоренко, Алексей Владимирович; Sydorenko, Oleksii VolodymyrovychДисертацію присвячено дослідженню особливостей адміністративноправового статусу митних постів в Україні, визначенню напрямків його удосконалення. У науковій праці дістали подальший розвиток історичні аспекти становлення та діяльності митних постів в Україні, зокрема, виокремлено наступні періоди: І період (ХI–ХIІ ст.); ІІ період (XVI ст. – перша половина XVIII ст.); ІІІ період (кінець XVIII – початок ХХ ст.); ІV період (1917–1991 рр.); V період (1991 р. – до сьогодні). Пропонується під адміністративно-правовим статусом митних постів в Україні розуміти комплексну категорію, що охоплює їх компетенцію, повноваження, організаційну структуру, юридичні гарантії та юридичну відповідальність, які в сукупності визначають місце митних постів у системі суб’єктів адміністративного права та механізмі держави. Виділено особливості адміністративно-правового статусу митних постів в Україні, зокрема, відсутність статусу самостійного державного органу; обмеженість адміністративно-правового статусу зонами діяльності митних постів; здійснення широкого переліку функцій, спрямованих на реалізацію митної справи в Україні; спрощена організаційна структура; закріплення на законодавчому рівні ряду юридичних гарантій організації та діяльності; наявність окремої норми в Митному кодексі України, яка регламентує юридичну відповідальність митних постів, їх посадових осіб та працівників. Наводиться визначення поняття "адміністративно-правове регулювання діяльності митних постів в Україні" як цілеспрямованого впливу держави на суспільні відносини в сфері організації та діяльності митних постів в Україні, що здійснюється за допомогою різних засобів, зокрема й закріплення за допомогою адміністративно-правових норм повноважень, структури, підзвітності та підконтрольності митних постів в Україні, з метою належного виконання ними завдань, покладених на митні органи держави. Класифікуються джерела адміністративно-правового регулювання митних постів в Україні за їх місцем в ієрархії законодавства: 1) Конституція України; 2) міжнародні акти; 3) закони (кодифіковані та некодифіковані акти); 4) підзаконні акти: постанови Кабінету Міністрів України та накази міністерств, Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, митниць. Удосконалюються поняття та види повноважень митних постів в Україні. Встановлюється, що митні пости в Україні здійснюють адміністративну діяльність, спрямовану на спрощення митних процедур та запобігання вчиненню порушень митних правил, їх виявлення і припинення, через заходи адміністративного попередження, адміністративного припинення, здійснення адміністративного примусу. Розкривається специфіка правозастосування митних постів в Україні. Пропонується об’єднати усі норми Митного кодексу України, що регламентують застосування заходів примусу в Главі 48 Кодексу, і доповнити існуючі принципи правозастосування принципом професійності правозастосування для удосконалення правозастосування митних постів. З’ясовується, що митні пости в Україні є суб’єктами дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності. Виокремлюються недоліки юридичної відповідальності співробітників митних постів: 1) відсутність Дисциплінарного статуту Державної митної служби України; 2) складність реалізації на практиці їх цивільно-правової відповідальності через відсутність бюджетних коштів; 3) невизначеність видів юридичної відповідальності керівника митного поста за невиконання завдань останнього. Наголошується на необхідності запровадження юридичної відповідальності за порушення порядку відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, діями, бездіяльністю співробітників митних постів, з підстав начебто відсутності коштів для фінансування таких виплат. Формулюється авторське визначення поняття "взаємодія митних постів в Україні з іншими суб’єктами" як об’єктивно обумовлених правовідносин між митними постами та іншими суб’єктами (органами державної влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, зокрема зарубіжних держав, громадянами), що виникають, змінюються, припиняються на підставі норм законодавства України і полягають у спільному та узгодженому за місцем і часом використанні засобів і можливостей, якими вони володіють, з метою запобігання, виявлення, припинення порушень митних правил та захисту економічних інтересів України. Узагальнюються особливості взаємодії вищезазначених суб’єктів: 1) виокремлення внутрішньосистемної, зовнішньосистемної та міжсистемної взаємодії; 2) широке коло суб’єктів, з якими взаємодіють митні пости; 3) метою взаємодії є запобігання, виявлення, припинення порушень митних правил та захист економічних інтересів України; 4) здійснення взаємодії за різними напрямками – надання адміністративних послуг, протидія та боротьба з контрабандою, захист прав інтелектуальної власності тощо; 5) відсутність спільного підзаконного акта Державної митної служби України, Державної податкової служби України, Державної прикордонної служби України та Національної поліції України, що передбачає принципи, рівні та форми взаємодії між ними; 6) найбільш поширеною формою взаємодії залишається інформаційний обмін. Узагальнюється зарубіжний досвід організації та діяльності митних органів (Польща, Німеччина, Франція, Литва, США). Встановлюється, що серед зарубіжних держав, зокрема держав-членів Європейського Союзу, немає узгодженого підходу до пріоритетних функцій митних органів чи обсягу їх повноважень. Пропонується перелік критеріїв оцінювання ефективності діяльності митних постів: 1) стан законодавчого забезпечення діяльності митних органів і суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; 2) співвідношення витрат на утримання митних органів та відсоток забезпеченої ними дохідної частини бюджету; 3) рівень корупції у діяльності митних органів; 4) професіоналізм співробітників митних органів; 5) стан співпраці митних органів на національному і міжнародному рівнях; 6) рівень довіри бізнесу та пересічних громадян до митних органів; 7) рівень автоматизації митних процедур. Визначається, що пріоритетними напрямками удосконалення адміністративно-правового статусу митних постів в Україні повинне бути надання їм права провадити оперативно-розшукову діяльність, що посилить їх захисну функцію та покращить їх взаємодію з іншими суб’єктами, зокрема зарубіжних держав. Для забезпечення виконання митними постами оперативно-розшукових повноважень пропонується доповнити їх структуру оперативно-розшуковим відділом. З метою вдосконалення адміністративно-правового статусу митних постів в Україні вноситься пропозиція викласти ч. 1 ст. 547 Митного кодексу України в такій редакції: «митний пост – це структурний підрозділ митниці, який забезпечує реалізацію митної справи в Україні з метою захисту митних інтересів держави». Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці адміністративного права комплексним правовим дослідженням адміністративно-правового статусу митних постів в Україні та визначення напрямків його удосконалення. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових висновків та положень, запропонованих особисто здобувачем. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять науково-теоретичний та практичний інтерес і можуть бути використані у: науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації є основою для розробки подальших напрямків удосконалення адміністративноправового статусу митних постів в Україні (Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у наукову діяльність Сумського державного університету від 02.09.2020 р.); правозастосовній сфері – для удосконалення діяльності митних постів України; вони вже враховані у діяльності Сумської районної державної адміністрації (Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність Сумської районної державної адміністрації від 16.10.2020 р.); освітньому процесі – під час проведення занять та підготовки навчально-методичної літератури із дисциплін "Адміністративне право" й "Судові та правоохоронні органи"; вони вже використовуються для проведення занять з цих дисциплін у Сумському державному університеті (Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Сумського державного університету від 02.09.2020 р.).Item Адміністративно-правове забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні(Сумський державний університет, 2020) Почанська, О.С.Дисертацію присвячено комплексному аналізу змісту та особливостей адміністративно-правового забезпечення прав громадян, засуджених до кримінального покарання у вигляді позбавлення волі в Україні. Визначено зміст та особливості правового статусу осіб, що відбувають кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі. Здійснено історико-правовий аналіз правового забезпечення прав осіб, засуджених до позбавлення волі в Україні. Розглянуто сучасні правові засади забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, та встановлено місце серед них адміністративно-правового регулювання. Встановлено систему суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, визначено їх основні завдання, функції та адміністративні повноваження. Розкрито зміст і особливості сучасного стану адміністративно-правового забезпечення та реалізації прав і свобод громадян, які відбувають кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі в Україні. Опрацьовано адміністративно-правовий механізм забезпечення прав засуджених, особливості їх нормативно-правових та організаційно- правових гарантій. Визначено зміст і види міжнародно-правових стандартів поводження з ув’язненими та можливості їх використання у національному законодавстві України. Узагальнено основні тенденції розвитку національного законодавства з питань регулювання правового статусу громадян, засуджених до позбавлення волі. Запропоновано напрямки удосконалення взаємодії між суб’єктами забезпечення прав і свобод громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні.Item Адміністративно-правове забезпечення діяльності юридичних відділів в Україні(Сумський державний університет, 2020) Кривко, О.О.Дисертаційну роботу присвячено визначенню сутності та розкриттю особливостей адміністративно-правового забезпечення діяльності юридичних відділів в Україні та напрямків його удосконалення з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду та в контексті реформування державного управління. З’ясовуються особливості діяльності юридичних відділів як суб’єкта адміністративно-правових відносин. Надається характеристика правовому регулюванню діяльності юридичних відділів та встановлюється місце у ньому адміністративного законодавства. Визначається адміністративно- правовий статус юридичних відділів. Окреслюються об’єкт і предмет адміністративно-правового забезпечення діяльності юридичних відділів. Встановлюються напрями, форми та методи адміністративно-правового забезпечення діяльності юридичних відділів. Визначаються адміністративні процедури діяльності юридичних відділів. Узагальнюється зарубіжний досвід правового забезпечення діяльності юридичних відділів та опрацьовуються можливості його використання в Україні. Окреслюються напрямки удосконалення національного адміністративного законодавства, яке регламентує діяльність юридичних відділів. Визначаються шляхи удосконалення організаційних засад діяльності юридичних відділів.