Дисертації
Permanent URI for this collectionhttps://devessuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/106
Browse
4 results
Search Results
Item Адміністративно-правові засади відповідальності іноземців та осіб без громадянства(Сумський державний університет, 2023) Рубаненко, Алла Миколаївна; Рубаненко, Алла Николаевна; Rubanenko, Alla MykolaivnaДисертація є комплексним науковим дослідженням, присвяченим удосконаленню теоретичних та практичних адміністративно-правових засад відповідальності іноземців та осіб без громадянства. Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю виконання рекомендацій Європейської Комісії щодо статусу України на членство в ЄС, приєдання України до Європейської міграційної мережі у якості спостерігача, реалізації Стратегії державної міграційної політики України до 2025 року. У результаті проведеного дослідження, системного аналізу здобутків вітчизняної та зарубіжної правничої науки, чинного законодавства України та зарубіжних країн, права ЄС щодо адміністративно-правових засад відповідальності іноземців та осіб без громадянства вирішено наукове завдання удосконалення механізму притягнення таких осіб до відповідальності, сформульовано певні теоретичні висновки та внесено низку пропозицій до національного законодавства у досліджуваній сфері. На підставі аналізу наукових підходів до структури та елементів правового статусу особи в цілому, іноземців, осіб без громадянства зокрема визначено, що правовим статусом іноземців та осіб без громадянства є юридично закріплений статус цих осіб у суспільстві, обумовлений як загальними (права, обов’язки, гарантії, юридична відповідальність), так і спеціальними (правовий режим, що поширюються на іноземців та осіб без громадянства в Україні) складовими. Аргументовано доцільність включення у структуру правового статусу іноземців та осіб без громадянства такого елементу як правовий режим (сукупності правових засобів і методів, що використовуються в сфері реалізації прав іноземців, осіб без громадянства та виконання ними обов’язків, та забезпечують сприятливі умови реалізації державою міграційної політики). Визначено відмінні ознаки між правами іноземців, осіб без громадянства та правами біженців. Досліджено зв’язок між суб’єктивними правами та юридичними обов’язками іноземців та осіб без громадянства. На підставі аналізу місця та значення юридичних гарантій як елементів правового статусу іноземців та осіб без громадянства запропоновано їх класифікацію на міжнародні, конституційні та галузеві. На підставі аналізу трьох основних підходів до визначення поняття «юридична відповідальність», а саме ретроспективного, позитивного та поліаспектного, запропоновано визначення «адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства», як правового інституту, що ґрунтується на конкретних приписах адміністративного права, має регулятивний та/або охоронний зміст та виражається в додержанні правових правил поведінки іноземцями та особами без громадянства в контексті недопущення їх порушення чи застосуванні розумного примусу до правопорушників (тобто виникнення для особи негативних наслідків за порушення норм адміністративного права). Наголошено, що існує три рівні принципів юридичної відповідальності: міжнародний, конституційний, законодавчий. Узагальнено основні принципи юридичної відповідальності іноземців та осіб без громадянства: законність; обґрунтованість; справедливість; гуманізм; принцип невідворотності юридичної відповідальності; принцип презумпції невинуватості особи; принцип права на захист у іноземця та особи без громадянства, яку притягнули до відповідальності. На підставі аналізу сучасних правозастосовчих підходів щодо накладення адміністративних стягнень на іноземців та осіб без громадянства запропоновано використовувати поліскладову модель: як захід примусу щодо особи, яка вчинила правопорушення; як захід виховання з метою недопущення вчинення особою нових протиправних діянь; як превентивний захід для інших осіб. Визначено, що видворення за межі України як захід адміністративного стягнення відповідно до чинного законодавства (ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 32 Закону «Про правовий статус іноземців») застосовують за рішенням органів внутрішніх справ чи Служби безпеки України до іноземців, якщо їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку або це є необхідним для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України, або такі особи грубо порушили законодавство про правовий статус іноземців. Іноземець зобов’язаний залишити територію України в термін, зазначений у рішенні про видворення. На підставі аналізу судової практики визначено колізійність вирішення питання видворення осіб, які не мають паспорту іншої країни, оскільки є розповсюдженими випадки притягнення осіб до адміністративної відповідальності та затримання для подальшої ідентифікації, а не встановлення особою без громадянства, що порушує практику Європейсього суду з прав людини. Аргументовано доцільність взаємодії органів Державної міграційної служби України, Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України у сфері визнання особою без громадянства як альтернативи затриманню такої особи без паспортного документу. Зазначено, що заходи імміграційного контролю та адміністративного примусу повинні забезпечувати додержання стандартів фундаментальних прав людини, доступу до правосуддя; бути пропорційними ризикам та загрозам нелегальної міграції, ризикам у сфері митного регулювання, корупції, контрабанди товарів. З’ясовано, що «примусове повернення» передбачає виїзд іноземця з України за рішенням територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби, органів охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними в межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органів Служби безпеки України з подальшим повідомленням упродовж 24 годин про підстави ухвалення такого рішення прокурора з оформленням відповідних документів, доведенням до іноземця зобов’язання про його добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк та здійсненням подальшого контролю за виконанням іноземцем цього зобов’язання. Установлено, що іноземцю, який порушує законодавство України, може бути скорочений термін перебування в Україні, якщо ці порушення не тягнуть за собою адміністративної чи кримінальної відповідальності. Цей термін також може бути скорочений, якщо іноземець не має підстав для подальшого перебування в Україні. На підставі аналізу міграційного законодавства як країн загального права (США, Японії), так і романо-германської правової сім’ї (Німеччини, Швейцарії, Бельгії, Італії, Португалії) визначено, що більшість правопорушень іноземців та осіб без громадянства кваліфікуються як кримінальні правопорушення або цивільно-правові проступки на відміну від національного законодавства. На підставі аналізу двох моделей міграційної політики у державах СНД та розвинених державах визначено найбільш оптимальну євроінтеграційну модель з врахуванням необхідності подолання в Україні наслідків воєнної агресії. Зазначено, що подальша євроінтеграційна міграційна політика України повинна забезпечити реформування інституту адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства відповідно до європейських стандартів, забезпечення доступу до правосуддя таких осіб. Аргументовано доцільність впровадження в Україні досвіду Азербайджанської Республіки щодо притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за втрату або навмисне псування посвідчень, дозволів на тимчасове чи постійне проживання іноземних громадян та осіб без громадянства та порушення правил перебування, проживання іноземних громадян та осіб без громадянства в Азербайджанській Республіці або їх транзитного проїзду через територію Азербайджанської Республіки. Зазначено, що важливим напрямом удосконалення адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства є адаптація норм і правових приписів Європейського Союзу щодо відповідальності іноземців та осіб без громадянство у законодавство України. Аргументовано доцільність вдосконалення інституту адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства шляхом імплементації європейських стандартів з врахуванням національного суспільного ладу, особливостей культурного й історичного розвитку українського суспільства. Наголошено, що одним із напрямів удосконалення адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства є нормативне розмежування адміністративних і кримінальних правопорушень у такій сфері, оскільки згідно з положеннями Кримінального кодексу України кримінальні правопорушення поділяють на проступки та злочини. Одним із напрямків удосконалення кримінального та адміністративного деліктного права є об’єднання кримінальних проступків та адміністративних правопорушень у окремому кодифікованому нормативно-правовому акті або декриміналізація всіх кримінальних проступків. Запропоновано впорядкувати систему адміністративних стягнень, що можуть застосовуватися до іноземців та осіб без громадянства, шляхом викладення частини 3 статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення в такій редакції: «Адміністративними стягненнями, що застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, крім викладених у частині 1 цієї статті, є адміністративне видворення за межі України, повернення до колишнього місця проживання, скорочення терміну перебування за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок».Item Адміністративно-правові засади відповідальності за правопорушення у підприємницькій діяльності(Сумський державний університет, 2023) Коваленко, Олександр Вікторович; Коваленко, Александр викторович; Kovalenko, Oleksandr ViktorovychУ дисертації здійснено комплексне дослідження сутності та особливостей адміністративно-правових засад відповідальності за правопорушення у підприємницькій діяльності на підставі аналізу положень діючого національного законодавства та узагальнення зарубіжного досвіду з правового регулювання юридичної відповідальності за правопорушення у підприємницькій діяльності, вивчення наукових праць фахівців у галузях загальної теорії права та теорії адміністративного права, а також інших галузевих правових наук (зокрема, господарського, фінансового, податкового права і права соціального забезпечення). Науково обґрунтовано та вироблено пропозиції щодо удосконалення законодавства України про адміністративну відповідальність за правопорушення у підприємницькій діяльності. З урахуванням проведеного дослідження особливостей формування адміністративно-правових засад відповідальності за правопорушення у підприємницькій діяльності, виділено декілька етапів становлення та розвитку законодавства України про адміністративну відповідальність за правопорушення у зазначеній сфері: 1) 1-й етап (1991 – 1995 роки) – запровадження адміністративної відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства в Україні; 2) 2-й етап (1994 – 2000 роки) – вдосконалення та розвиток адміністративно-правових засад відповідальності за правопорушення у підприємницькій діяльності; 3) 3-й етап (2001 рік – до сьогодні) – оновлення вітчизняного законодавства щодо правового регулювання інституту адміністративної відповідальності за правопорушення у підприємницькій діяльності. Запропоновано під адміністративною відповідальністю за правопорушення у підприємницькій діяльності розуміти передбачені нормами адміністративно-деліктного законодавства вид та міру обов’язку суб’єктів суспільних відносин зазнавати заходів адміністративно-правового примусу за недотримання та/або невиконання законодавчо встановленого порядку провадження підприємницької діяльності, що передбачає настання для особи-правопорушника негативних наслідків матеріального характеру. Зроблено висновок, що із врахуванням специфіки адміністративних правопорушень у підприємницькій діяльності підстави адміністративної відповідальності за вчинення такого виду правопорушень (проступків) доцільно розглядати як сукупність обставини (умов), за наявності яких можливе настання для особи-правопорушника (суб’єкта адміністративної відповідальності) негативних наслідків матеріального характеру за недотримання та/або невиконання законодавчо встановленого порядку провадження підприємницької діяльності. Серед підстав адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у підприємницькій діяльності названо та розкрито фактичну, юридичну (нормативну), процесуальну. Ознаки адміністративної відповідальності за правопорушення у підприємницькій класифіковано на загальні (притаманні загалом адміністративній відповідальності) та спеціальні (характеризують адміністративну відповідальність, яка настає за вчинення правопорушень саме у підприємницькій діяльності). Констатовано, що адміністративним правопорушенням у підприємницькій діяльності притаманні ознаки, якими характеризуються всі без виключення адміністративні правопорушення. У той же час, ці правопорушення мають й власну специфіку, тобто такі характеристики, що деталізують конкретний вид адміністративного проступку у підприємницькій діяльності й дозволяють кваліфікувати його за відповідною нормою глави 12 Особливої частини розділу ІІ КУпАП. Ознаки адміністративних правопорушень у підприємницькій діяльності згруповано наступним чином: 1) загальні – такі, що притаманні всім видам адміністративних правопорушень; 2) спеціальні – притаманні саме адміністративним правопорушенням у підприємницькій діяльності, що додатково класифіковано на основні (ознаки, якими характеризуються всі адміністративні правопорушення в підприємницькій діяльності) та факультативні (ознаки, що притаманні лише окремим видам адміністративних правопорушень у підприємницькій діяльності). Сформульовано визначення поняття «адміністративне правопорушення у підприємницькій діяльності» як протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене умисне або через необережність, що посягає на суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення підприємницької діяльності в Україні, та порушує законодавчі вимоги, встановлені нормами господарського права, фінансового права, податкового права та права соціального забезпечення, за вчинення якого адміністративно-деліктним законодавством передбачено настання адміністративної відповідальності. У результаті з’ясування сутності об’єктивних ознак окремих адміністративних правопорушень, підсумовано, що вони представлені об’єктом та об’єктивною стороною, що є невід’ємними елементами юридичного складу, а тому їх наявність є обов’язковою для адміністративноправової кваліфікації. Під об’єктом адміністративного правопорушення у підприємницькій діяльності доцільно розуміти суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення підприємницької діяльності в Україні, що регулюються нормами господарського права, фінансового права, податкового права, права соціального забезпечення та охороняються заходами адміністративної відповідальності, передбаченими діючим адміністративноделіктним законодавством України. У свою чергу, об’єктивна сторона адміністративного правопорушення у підприємницькій діяльності представлена певними ознаками, визначеними диспозицією конкретної норми глави 12 Особливої частини розділу ІІ КУпАП, що у сукупності характеризують зовнішню сторону протиправного винного діяння та є обов’язковими для його кваліфікації як адміністративного правопорушення (проступку) у підприємницькій діяльності. Визначено коло суб’єктів адміністративних правопорушень у підприємницькій діяльності, яких згруповано наступним чином: 1) суб’єкти господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність (юридичні особи, фізичні особи – підприємці); 2) посадові або службові особи суб’єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність; 3) посадові особи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Встановлено, що суб’єктивна сторона ряду адміністративних проступків у підприємницькій діяльності характеризується наявністю вини, формами прояву якої може бути як умисел (навмисність), так і необережність. Сформовано авторський підхід до класифікації адміністративних правопорушень у підприємницькій діяльності за певними критеріями, а саме в залежності від: 1) об’єкту посягання; 2) особливостей об’єктивної сторони адміністративного правопорушення у підприємницькій діяльності; 3) суб’єкта вчинення адміністративного правопорушення у підприємницькій діяльності; 4) особливостей суб’єктивної сторони адміністративного правопорушення у підприємницькій діяльності. Узагальнено досвід зарубіжних країн (зокрема, Сполучених Штатів Америки, Канади, Федеративної Республіки Німеччина, Італії, Франції, Республіки Польща, Чеської Республіки, Грузії) з правового регулювання юридичної відповідальності за правопорушення у підприємницькій діяльності. При дослідженні окремих нормативно-правових актів деяких зарубіжних держав встановлено, що юридична відповідальність за вчинення правопорушень у підприємницькій діяльності передбачає застосування до особи-правопорушника більш суворих заходів, ніж ті, що передбачені українським законодавством. Водночас, ряд правопорушень у підприємницькій діяльності, за вчинення яких українським законодавством передбачається притягнення до адміністративної відповідальності, в інших державах також можуть визнаватися адміністративними проступками. За результатами здійсненого дослідження особливостей окремих видів правопорушень у підприємницькій діяльності та встановлення заходів впливу на осіб-правопорушників за їх вчинення, констатовано, що окремі норми діючого Кодексу України про адміністративні правопорушення потребують перегляду для подальшого внесення до нього змін та/або доповнень. Серед них важливими визначено наступні: 1) закріплення загальних засад відповідальності юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, як суб’єктів підприємницької діяльності; 2) використання у нормах національного адміністративно-деліктного законодавства єдиного словосполучення «фізичні особи – підприємці» з метою уникнення плутанини у тлумаченні схожих за змістом термінів, як «громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю», «особи, які займаються підприємницькою діяльністю», «громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності», «фізичні особи – підприємці»; 3) з урахуванням вимог діючого законодавства в сфері захисту від недобросовісної конкуренції суб’єктів господарювання і споживачів передбачення додаткових заходів адміністративної відповідальності за неправомірне використання позначень та неправомірне використання товару іншого виробника; 4) здійснення додаткового закріплення адміністративних стягнень за повторність вчинення деяких адміністративних проступків; 5) підвищення адміністративної відповідальності посадових осіб у разі повторності вчинення правопорушень у підприємницькій діяльності як обтяжуючої (кваліфікуючої) обставини проступку.Item Особливості судового захисту прав суб’єктів звернення за отриманням адміністративних послуг(Сумський державний університет, 2022) Осіпова, Олена Олександрівна; Осипова, Елена Александровна; Osipova, Olena OleksandrivnaУ дисертації здійснено комплексне дослідження проблем застосування способів і засобів судового захисту прав суб’єктів звернення за наданням адміністративних послуг на всіх стадіях судового провадження в адміністративному судочинстві та розроблено типові алгоритми процесуальних дій для учасників справи та суду. У теоретичному плані основну увагу приділено розкриттю змісту понять адміністративної послуги та судового захисту з урахуванням наявних у літературі поглядів на їхню правову природу і положень чинного законодавства. У контексті дослідження аргументовано авторське розуміння сутності адміністративних послуг та їхню класифікацію за критерієм кінцевого правового результату їхнього надання, а також обґрунтовано висновок, що послуги у сфері соціального забезпечення, зважаючи на певні особливості їхньої правової природи, є складовою (видом) адміністративних послуг. У межах теми дослідження розкрито авторське бачення правових категорій «судовий захист, спосіб та система судового захисту», зокрема судовий захист розглянуто як процесуальну діяльність суду та учасників справи, спрямовану на встановлення факту порушення суб’єктивних прав особи та вибір і застосування судом правових заходів щодо поновлення порушених прав та відшкодування завданої шкоди. Поряд із цим розкрито правову природу суспільних відносин із надання адміністративних послуг, проаналізовано їхні структурні елементи та доведено необхідність у більш повному законодавчому регулюванні обов’язків суб’єктів надання адміністративних послуг і посилення їхньої відповідальності в цій сфері публічно-правових відносин. У зв’язку з цим внесено пропозиції щодо доповнення Закону України «Про адміністративні послуги» від 6 вересня 2012 року № 5203-VI окремим розділом щодо прав та обов’язків учасників відносин із надання адміністративних послуг і нормами, що регулюють механізм дисциплінарної відповідальності посадових осіб суб’єкта надання адміністративних послуг за допущені ними порушення, установлені рішенням суду, що набуло законної сили. Крім того, зроблено висновок про необхідність запровадження окремої кримінальної відповідальності посадових осіб пенсійних органів за протиправну відмову у призначенні, перерахунку та виплаті пенсії. Обґрунтовано положення про доцільність доповнення переліку принципів адміністративного судочинства принципами справедливості та доступності правосуддя, а також повного відшкодування не тільки матеріальної, а й моральної шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єктів владних повноважень. Доведено доцільність запровадження процесуального механізму, згідно з яким ухвала адміністративного суду про відкриття провадження у справі зі спору у сфері надання адміністративних послуг автоматично зупиняє дію оскаржуваного індивідуального правового акта до вирішення спору по суті. Запропоновано встановлення та стягнення пені за порушення строку розгляду звернення про надання адміністративної послуги розміром 0,1 % від мінімальної заробітної плати за кожний день прострочення та штрафу за протиправну відмову в її наданні в розмірі однієї мінімальної заробітної плати на день вчинення порушення. Розроблено підхід, згідно з яким автоматично відшкодовується шкода, завдана правовим актом, визнаним неконституційним (нечинним), за весь час його дії, а не з моменту набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України. У дисертаційній роботі аргументовано доцільність запровадження спеціального ревізійного механізму перегляду судових рішень, що надає право судді суду першої інстанції, судове рішення якого переглянуто судом апеляційної інстанції, за умови незгоди з ним звернутися із заявою про перевірку в касаційному порядку законності рішення апеляційного суду в межах строку на касаційне оскарження; обґрунтовано положення, згідно з яким адміністративний суд, що ухвалив остаточне рішення у справі, автоматично здійснює перегляд цього рішення в разі визнання його неконституційним протягом тридцяти днів із дня офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України незалежно від заяви учасника справи; обґрунтовано доповнення переліку способів судового захисту, наведеного в ч. 1 ст. 5 КАС України, пунктом 7 такого змісту: «а також зобов’язати суб’єкта владних повноважень внести відповідні доповнення до чинного правового акта». Установлено доцільність запровадження процесуального механізму автоматичного стягнення мінімального розміру моральної шкоди в разі ухвалення судом рішення на користь суб’єкта звернення за наданням адміністративної послуги, згідно з яким моральна шкода стягується в розмірі мінімальної заробітної плати за згодою позивача, водночас розмір моральної шкоди і вина заподіювача доказування не потребує. Запропоновано процесуальний механізм забезпечення вимог дотримання таємниці нарадчої кімнати у спрощеному позовному провадженні у справах із надання адміністративних послуг, а також зміни механізму стягнення судового збору у справах із надання адміністративних послуг, а саме щодо зменшення розміру та порядку нарахування та сплати судового збору фізичними особами у справах зі спорів немайнового характеру із суб’єктами владних повноважень, зокрема зі спорів із надання адміністративних послуг, а також звільнення від сплати судового збору в пенсійних спорах. У межах дисертації обґрунтовано положення про необхідність установлення процедури обов’язкового досудового адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів надання адміністративних послуг, наведено аргументи щодо відшкодування не тільки судових, а й досудових витрат на користь позивача в разі задоволення адміністративним судом його позовних вимог, доведено доцільність зміни розмежування предметної юрисдикції між місцевими загальними судами як адміністративними та окружними адміністративними судами щодо розгляду пенсійних справ: спори, що витікають із проходження публічної служби (спеціальні пенсії), залишити в юрисдикції окружних адміністративних судів, а спори із призначення, перерахунку та виплати пенсій на загальних підставах віднести до юрисдикції місцевих загальних судів як адміністративних і збільшити строк розгляду таких справ у поряду спрощеного позовного провадження із тридцяти до шістдесяти днів. Зроблено акцент на дослідженні меж, мети та цілей процесуального розсуду адміністративного суду, розкрито критерії перевірки судом правомірності застосування суб’єктом надання адміністративних послуг своїх дискреційних повноважень і вибору ефективного способу судового захисту. У цьому аспекті обґрунтовано доцільність заборони звуження обсягу або скасування прав і свобод щодо осіб, яким вони були надані до набрання чинності новими законами, що обмежують або скасовують вже наявні права і свободи, під час вирішення судом спорів у сфері надання адміністративних послуг, підтримано правову позицію щодо повного відшкодування завданої шкоди фізичним і юридичним особам за весь час дії правового акта, визнаного неконституційним. Сформульовано низку інших пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства, яким передбачено застосування норм права у сфері судового захисту прав суб’єктів звернення за наданням адміністративних послуг.Item Адміністративна відповідальність за прояв неповаги до суду в Україні(Приватний вищий навчальний заклад "Університет сучасних знань"; Сумський державний університет, 2021) Старовойтова, С.М.Дисертацію присвячено дослідженню змісту й особливостей адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду в Україні. Визначено генезис інституту адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду. Охарактеризовано нормативно-правові основи адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду. Доведено необхідність визнання шкідливих наслідків кваліфікуючими ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 КУпАП. Запропоновано вироблення єдиних норм належної поведінки учасників судового процесу і присутніх під час судового засідання та їх закріплення у спеціальному нормативному акті. Розкрито юридичний склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 КУпАП. Виявлено загальні засади провадження у справах про прояв неповаги до суду. Визначено процесуальний статус учасників провадження у справах про прояв неповаги до суду. Охарактеризовано та розкрито особливості стадій провадження у справах про прояв неповаги до суду. Узагальнено зарубіжний досвід правового регулювання притягнення до відповідальності за прояв неповаги до суду та визначено можливості його використання в Україні. Окреслено перспективні напрями удосконалення притягнення особи до адміністративної відповідальності за прояви неповаги до суду в Україні.