Дисертації
Permanent URI for this collectionhttps://devessuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/106
Browse
10 results
Search Results
Item Запобігання корупції та незаконним фінансовим операціям в контексті забезпечення національної та регіональної фінансової безпеки(Сумський державний університет, 2025) Решетняк, Ярослав В'ячеславович; Reshetniak, Yaroslav ViacheslavovychДисертаційна робота присвячена вирішенню науково-прикладної задачі удосконалення науково-методичних підходів до запобігання корупції та незаконним фінансовим операціям в контексті забезпечення національної та регіональної фінансової безпеки. У дисертаційній роботі систематизовано наукове підгрунтя та тенденції публічного інтересу до методів та підходів запобігання корупції та незаконним фінансовим операціям в контексті забезпечення національної та регіональної фінансової безпеки. Це здійснено на основі поєднання бібліометричного та трендового аналізів з використанням VOSviewer на основі наукових публікацій, що індексуються наукометричною базою Scopus. Це дозволило ідентифікувати та описати як контекстуальні (домінуючі тенденції, зміни наукового інтересу до досліджуваних питань), так і еволюційні закономірності (у часових, географічних та інституційних координатах), кластерізувати міждисциплінарні дослідження. За допомогою веб-інструменту Google Trends проаналізовано тенденції у динаміці суспільного інтересу до питань протидії корупції та запобігання фінансовим шахрайствам в контексті забезпечення національної та регіональної фінансової безпеки. За допомогою лінійних діаграм Google Trends та Google Trends Scale здійснено трендовий аналіз пошукових запитів в Google за ключовими словами «фінансові шахрайства», «фінансова безпека» та «корупція». Раннє виявлення тенденцій зміни публічного інтересу може слугувати підгрунтям для розбудови інструментарію більш оперативного реагування на прояви корупції та фінансових шахрайств, ефективнішого планування заходів з протидії ним для забезпечення національної та регіональної фінансової безпеки. Удосконалено науково-методичний підхід до оцінювання імпліцитних та експліцитних незаконних фінансових потоків, що опосередковані шахрайськими діями представників органів влади. Цей підхід комплексно поєднує елементи дескриптивного, канонічного, факторного (головних компонент) аналізу та метрику Міньковського. Запропонований підхід враховує 30 релевантних показників як на національному, так і на регіональному рівнях, що дозволяє оцінити не лише обсяги незаконного фінансового капіталу, але й ймовірність його нагромадження. На відміну від існуючих, запропонований підхід дозволяє підвищити точність кількісної оцінки втрат фінансових ресурсів та ймовірностей накопичення незаконного капіталу, враховуючи складну структуру взаємозв'язків між групами факторів, а також напрямок впливу кожного з них (стимулятор чи дестимулятор). Такий підхід уможливлює більш глибоке виявлення ризиків і загроз, що сприяє підвищенню ефективності моніторингу та прогнозування корупційних проявів у державному секторі та дозволяє приймати обґрунтовані управлінські рішення щодо забезпечення національної та регіональної фінансової безпеки. В якості одного із індикаторів фінансової безпеки запропоновано вико-ристовувати розроблений дисертантом інтегральний індекс ризиків легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, корупції та фінансових кіберзлочинів. Даний показник є комплексним інструментом, що об’єднує різноманітні чин-ники, пов’язані із фінансовою безпекою. Це створює можливість для системного аналізу та порівняння між державами, а також для формування рекомендацій щодо вдосконалення політик і стратегій боротьби з корупцією та відмиванням коштів. Його застосування в практиці дозволяє постійно моніторити ситуацію, підвищувати обізнаність громадськості та зацікавлених сторін щодо серйозності загроз, а також сприяти формуванню партнерств для спільної протидії цим явищам. Проведено комплексне оцінювання інтегрального впливу ризиків легалізації незаконних доходів, корупції та фінансових кіберзлочинів на ефективність і безпеку бізнес-середовища, засноване на аналізі індикаторів Doing Business. Дослідження охоплює дані за 2020 рік для 125 країн світу. Встановлено високий статистично значущий кореляційний зв'язок між індикаторами розвитку бізнес-середовища та зазначеними ризиками. Виявлено ті складові показника Doing Business, які в більшій мірі підлягають негативному впливу корупції, фінансових кіберззлочинів та операцій з відмивання незаконних коштів. Виявлено країни, в яких комплексний вплив корупції, операцій з відмивання кримінальних доходів та фінансових кіберзлочинів призвів до аномальних деформацій бізнес-середовища. В залежності від безпекових, бізнесових та фінансових факторів згруповано країни в три кластери, що дозволяє враху-вати специфіку потенціалу країн у боротьбі з комплексними проявами ризиків фінансовій безпеці. Це сприяє розробці цілеспрямованих стратегій для вдосконалення бізнес-середовища через покращення управлінських практик і механізмів контролю, а також дозволяє розробити рекомендації для країн щодо посилення заходів з протидії корупції та кіберзлочинам, що може позитивно вплинути на їх економічний розвиток. Запропоновано науково-методичний підхід до виявлення підозрілих операцій з криптовалютами, що можуть бути пов’язані з фінансуванням тероризму та відмиванням незаконних доходів, з використанням байєсівського класифікатора - алгоритму машинного навчання, який дозволяє класифікувати дані криптотранзакцій з урахуванням апостеріорних ймовірностей виникнення подій. Його застосування як методу виявлення шаблонів потенційно підозрілих (аномальних) фінансових транзакцій та відокремлення їх від безпечних продемонстровано на прикладі криптовалютних транзакцій у мережі Ethereum. На відміну від існуючих, запропонований підхід забезпечує підвищення точності виявлення аномальних фінансових операцій і може бути застосований не лише для аналізу криптовалюти Ethereum, а й для інших децентралізованих мереж, що сприятиме посиленню контролю за криптовалютними операціями та підвищенню ефективності боротьби з фінансовими злочинами. Для вимірювання регіональних корупційних ризиків в Україні розроблено авторську систему з 30 показників, які з одного боку, спираються на найбільш поширені наукові теорії та концепції, з іншого боку – є кількісними та якісними індикаторами, емпіричні значення яких для областей України доступні або у системі державного статистичного обліку, або у звітах авторитетних міжнародних компаній та фондів. Їх застосування є важливим інструментом для виявлення слабких місць у системах управління місцевими фінансами та формування ефективних стратегій забезпечення регіональної фінансової безпеки. Для кожного з цих показників визначено теорію (концепцію, модель), яка є теоретичним підгрунтям для його виокремлення, наведено розлоге тлумачення змісту цього показника та напрям його дії на рівень регіонального корупційного ризику (стимулятор чи дестимулятор). Основу для формування цієї авторської системи показників склали 3 теорії (теорія принципал-агент або агентських відносин; теорія нового публічного управління; теорії неоінституційної економіки) та 9 теоретичних концепцій («Економіка злочину та покарання», «Монопольної влади та волюнтаристських повноважень державних службовців», «Політичної корупції або поглинання представницьких посад в державі представниками бізнесу», «Традиційна теорія промислової організації», «Горизонтальної децентралізації», «Податкової конкуренції», «Політичної обізнаності», «Нового публічного управління», «Асиметрії інформації та трансакційних витрат»). В процесі цього дослідження враховувалися також емпіричні результати досліджень Світового банку. На базі запропонованої системи поелементних показників сформовано інтегральний індикатор регіональних корупційних ризиків, в межах якого ці показники зведені методом середньої геометричної, а вагові коефіцієнти визначені методом головних компонент. Цей індикатор запропоновано вважати одним із елементів системи оцінювання регіональної фінансової безпеки. Емпіричні розрахунки здійснено для всіх областей України та м. Київ за 2021 р. Якісну інтерпретацію розрахункових значень інтегрального показника надано з використанням шкали Харрінгтона, а також із застосуванням кластерного аналізу методом K-means, реалізоваого на мові програмування R. Розрахунки засвідчили, що в 2021 р. більшість областей України могли бути ідентифіковані як такі, чий інтегральний рівень регіональних корупційних ризиків є середнім. Лише для 3 областей (Запорізької, Луганської та Полтавської) цей рівень за шкалою Харрінгтона може бути визнаний низьким. Кластерний розподіл дозволив ранжувати регіони України за рівнем корупційних ризиків та згрупувати всі області в 4 кластери. до першого кластеру увійшло 3 області: Вінницька, Львівська та Тернопільська; до другого - 8 областей: Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Івано-Франківська, Харківська, Хмельницька, Чернігівська; до третього – 3 області: Закарпатська, Кіровоградська та Рівненська; до четвертого – 11 областей: Запорізька, Київська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Сумська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька область та м. Київ. Ідентифікація груп регіонів з подібними характеристиками корупційного ризику полегшує розроблення специфічних адресних заходів із забезпечення регіональної фінансової безпеки. В роботі побудовано систему моделей панельних регресій з фіксованими та рандомними ефектами, де в якості незалежної змінної використано інтегральний індикатор фінансової прозорості міст, оцінений в межах загальнонаціонального проекту «Прозорі, фінансово здорові та конкурентоспроможні органи місцевого самоврядування в Україні» як інтегральна характеристика 77 параметрів за 9 ключовими сферами. Понад половину (53%) з цих параметрів формують ті, які безпосередньо пов’язані з фінансовими ресурсами муніципалітетів (фінансова прозорість при управлінні майном територіальної громади складає 12% підсумкового рейтингового показника, в процесі державних закупівель – також 12%, в процесі бюджетного планування – 14%, в процесі на-дання адміністративних, комунальних та соціальних послуг – 15%). В якості залежних змінних використано 10 параметрів, оцінених в межах Всеукраїнського соціологічного муніципального опитування, яке проводилося Міжнародним Республіканським Інститутом. Вони відображають частку місцевого населення, що мали власний досвід участі в корупційних діях, та частоту таких випадків. В якості контрольних змінних використано низку параметрів, що різнобічно характеризують якість життя в місті, муніципальне управління та задоволеність місцевої громади ними. Основні положення дисертації доведено до рівня методичних розробок і практичних рекомендацій, які можна застосовувати в діяльності державних органів виконавчої влади України, зокрема: Національного агентства з питань запобігання корупції – у контексті розробки антикорупційних програм, контролю конфлікту фінансових інтересів і моніторингу декларацій майна держа-вних службовців; Національної поліції України – для протидії фінансовим злочинам, зокрема відмиванню коштів, фінансовим шахрайствам і корупційним схемам, а також для підвищення ефективності оперативно-розшукових заходів; Державної служби фінансового моніторингу – у питаннях виявлення незаконних фінансових потоків, моніторингу підозрілих транзакцій та блокування сумнівних операцій; Служби безпеки України – для вдосконалення механізмів протидії фінансуванню тероризму, захисту державних фінансових інтересів і запобігання міжнародним фінансовим злочинам; Міністерства фінансів України – у контексті підвищення прозорості бюджетних процесів, контролю за витратами публічних коштів і мінімізації корупційних ризиків у сфері державних закупівель; а також місцевих органів влади та самоврядування – для покращення прозорості управління місцевими бюджетами та зміцнення контролю за фінансовими операціями на регіональному рівні.Item Внутрішня незалежність судді адміністративного суду як засада здійснення адміністративного судочинства в Україні(Сумський державний університет, 2024) Савицька, Наталія Валентинівна; Savytska, Nataliia ValentynivnaДисертаційну роботу присвячено системному та комплексному аналізу важливості та впливу внутрішньої незалежності судді адміністративного суду в Україні на правосуддя в контексті української правової системи та на формування напрямів удосконалення заходів забезпечення внутрішньої незалежності судді адміністративного суду в Україні. Доведено, що незалежність є основним принципом і цінністю судової системи, а також мірилом її ефективності. Функція незалежності випливає з розподілу влади між гілками держави для захисту громадян у суперечках із державою. Однак наголос на незалежності також випливає із сенсів існування судової влади, щоб справедливо вирішувати будь-які спори переважно в умовах конфронтації. Наголошено, що одним із найважливіших показників побудови правової держави є наявність незалежної судової системи. Адже в демократичній правовій державі лише судова влада може остаточно вирішити правовий конфлікт. Але вона зможе виконати своє призначення лише тоді, коли буде справді незалежною, неупередженою та доступною для кожного, а закріплення прав і свобод у законодавчих актах – однозначним, ясним, точним, системним і доступним для всіх. Запропоновано виділяти такі два види незалежності судів: зовнішня незалежність (незалежність від інших гілок влади, службових і посадових осіб, незалежність від політичних сил і переконань судді) та внутрішня незалежність (незалежність від конфлікту інтересів, незалежність від голови суду та інших впливових суддів, працівників апарату суду). Надано визначення внутрішньої незалежності судді адміністративного суду в Україні. Під якою запропоновано вважати здатність суддів належно виконувати свої обов’язки, зокрема самостійно та неупереджено вирішувати кожну справу по суті, без впливу чи неправомірного контролю з боку голови суду, інших суддів, працівників апарату суду та учасників судового процесу. Обґрунтовано, що недотримання незалежності суду неминуче призводить до порушення принципу винесення рішення суддею на основі внутрішнього переконання. Адже через можливість неправомірного впливу внутрішні переконання та ідеали судді ситуативно або ж системно зазнають зовнішнього впливу, що поступово зумовлює їхнє деформування. Визначено, що суб’єктами впливу на суддю можуть бути інші судді, голова суду чи працівники апарату. Форми цього впливу, як і мотивація суб’єктів впливу, може бути різною. Так, вплив із боку голови суду, зазвичай, має владний характер і побудований на основі відносин «керівник – підлеглий», коли суддя фактично опиняється в безвихідній ситуації й не може суперечити своєму керівництву. З практики Європейського суду з прав людини випливає, що відсутність достатніх гарантій, які забезпечують незалежність суддів усередині судової системи, і, зокрема, від судового керівництва, може призвести до висновку про об’єктивну обґрунтованість сумнівів заявника в незалежності та неупередженості суду. Обґрунтовано, що організаційно-правові гарантії забезпечують внутрішню незалежність суддів адміністративного суду від будь-яких впливів і забезпечують право суддів на вільне вирішення справ за законом. Значення цих гарантій полягає в тому, що вони є необхідними для забезпечення незалежності суддів та захисту прав і свобод громадян. Доведено, що фінансові гарантії забезпечення реалізації внутрішньої незалежності суддів адміністративного суду в Україні забезпечують незалежність суддів від впливів за допомогою забезпечення фінансової стабільності та незалежності. До них належать такі: окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установлений законом, і належне матеріальне й соціальне забезпечення судді. Наголошено, що процесуальні гарантії впливають на забезпечення реалізації внутрішньої незалежності суддів адміністративного суду в Україні, оскільки вони гарантують, що судді матимуть можливість вільно та незалежно ухвалювати рішення відповідно до закону, незалежно від тиску з боку інших гілок влади, політичних партій, громадськості чи інших впливових осіб. Визначено, що етичні гарантії є важливими для забезпечення реалізації внутрішньої незалежності суддів адміністративного суду в Україні, оскільки вони встановлюють норми поведінки для суддів, що забезпечують їхню безпристрасність, об’єктивність і незалежність. Визначено, що згідно із законодавством судді адміністративного суду можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності за порушення принципу внутрішньої незалежності судді, якщо вони ухвалюють рішення, які відображають вплив на них із боку інших органів влади чи інших зацікавлених осіб. Кримінальна відповідальність за порушення принципу внутрішньої незалежності судді передбачена статтею 376 Кримінального кодексу України. Згідно з цією статтею порушенням принципу внутрішньої незалежності судді є надання судді будь-яких пропозицій, заохочень, обіцянок, погроз або використання інших способів впливу на нього з метою впливу на його рішення або бездіяльність у справі, яку він розглядає, або у справі, яка може бути йому доручена. Наголошено, що міжнародні судові стандарти являють собою набір правил і принципів, ухвалених міжнародним співтовариством для регулювання функціонування та діяльності судових систем у різних країнах. Основна мета цих стандартів полягає в забезпеченні справедливості, захисті прав людини та забезпеченні правової стабільності на міжнародному рівні. На основі глибокого аналізу міжнародних нормативно-правових актів визначено, що основні принципи незалежності судових органів, утверджені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, гарантують, що незалежність судових органів є закріпленою в державі та визначеною в конституції чи законах країни. Аналіз положень Бангалорських принципів дозволяє зробити висновок, що вони стосуються не лише визначення сутності «незалежності», а й закріплюють гарантії незалежності, заборону втручання та тиску, передбачають, що судові органи повинні мати автономію у своєму управлінні та функціонуванні, зокрема бюджетування та внутрішню організацію. Основною метою Європейської хартії про статус суддів є забезпечення компетентності, незалежності та неупередженості, яких громадськість має право очікувати від судів і суддів, відомих своїм завданням із захисту прав осіб. Значну роль у формуванні та утвердженні засади внутрішньої незалежності судді адміністративного суду в Україні відіграють документи Комітету Міністрів Ради Європи. Ці документи, які часто ґрунтуються на рекомендаціях Венеціанської комісії та інших органів Ради Європи, забезпечують структуру та набір стандартів для держав-членів, яких потрібно дотримуватися, щоб забезпечити належне функціонування своїх правових і судових систем. Монреальська універсальна декларація щодо незалежності правосуддя є інструментом забезпечення неупередженості, містить гарантії невтручання в діяльність судді, забезпечує автономію судової влади в адміністративних справах, сприяє утвердженню справедливої та ефективної правової системи. Загальна (Універсальна) хартія судді відіграє вирішальну роль у підтриманні внутрішньої незалежності суддів. Ця хартія окреслює фундаментальні принципи та стандарти, спрямовані на забезпечення незалежності, неупередженості та доброчесності суддів у всьому світі. У Статуті суддів у Європі закріплено низку принципів, спрямованих на забезпечення незалежності судової влади, незалежності кожного. Документи, видані Консультативною радою європейських суддів, мають на меті визначення стандартів і принципів, які регулюють внутрішню незалежність суддів. Здійснено аналіз іноземного досвіду реалізації принципу внутрішньої незалежності суддів із використанням досвіду Сполучених Штатів, Великої Британії, Федеративної Республіки Німеччина та Республіки Італія. Узагальнення цього досвіду розкриває різноманітний спектр практик, які можуть стати основою для зусиль України у зміцненні судової системи. Кожна з цих країн має унікальні особливості, деякі аспекти позитивних практик є цінними та можуть бути впроваджені в Україні. Наголошено, що під час адаптації цього зарубіжного досвіду до унікального правового та культурного контексту України вкрай важливо надати пріоритет місцевій відповідності та чутливості до конкретних викликів країни. Постійне оцінювання та вдосконалення цих практик буде важливим для забезпечення успішної інтеграції принципів, які підвищують внутрішню незалежність суддів в Україні. Оскільки нація прагне до надійної та незалежної судової системи, поєднання цього іноземного досвіду може прокласти шлях для судової системи, яка користується довірою суспільства та підтримує верховенство права. Доведено, що засада внутрішньої незалежності суддів адміністра тивного суду в Україні спрямована на постійне вдосконалення та адаптацію до сучасних викликів. Загалом стратегії вдосконалення внутрішньої незалежності суддів адміністративного суду в Україні охоплюють різні напрями для забезпечення ефективної та сучасної судової системи. Це містить законодавчі ініціативи, спрямовані на реформування системи відправлення правосуддя, особливо в контексті дистанційного правосуддя, упровадження норм і процедур під час воєнного стану та розгляд можливостей використання штучного інтелекту суддями. Паралельно розвивається система забезпечення безпеки та охорони суддів, щоб створити сприятливі умови для виконання їхніх обов’язків. Заходи, спрямовані на підвищення прозорості судової системи, щоб забезпечити відкритість і доступність інформації про діяльність судів, сприяють покращанню відносин між судовою владою та громадськістю. Обґрунтовано, що в умовах воєнного стану Національна школа суддів України відіграє основну роль, забезпечуючи компетентність суддів у питаннях міжнародного гуманітарного права. Процес освіти також орієнтований на адаптацію до нових реалій і відновлення після конфліктів.Item Вплив капіталізації банків на макроекономічну стабільність(Сумський державний університет, 2024) Єфіменко, Аліна Юріївна; Yefimenko, Alina YuriivnaДисертаційна робота присвячена вирішенню актуальної наукової проблеми удосконалення теоретико-методичних засад оцінки впливу капіталізації банків на макроекономічну стабільність. Для цього проаналізовано наукові дослідження та сучасні тенденції рівня капіталізації банків, макроекономічної стабільності та методичні підходи щодо оцінки їх взаємозв’язку. Проведений динамічний аналіз поняття «капіталізація банків», реалізований за допомогою бази даних Scopus та інструментарію VOSvievier 1.6.20.0, дав змогу виявити, що протягом 2010-2022 років наукові роботи у розрізі капіталізації банків були присвячені питанням фінансової стійкості, надійності, платоспроможності та прибутковості банків, достатності капіталу, ризик-менеджменту та управлінню проблемними кредитами. Перерозподіл наукових публікацій бази даних Scopus за використанням поняття «капіталізація банку» за різними галузями протягом 2010-2022 років засвідчив, що 23,2% публікацій викладені у межах галезей «Економіка та фінанси», а 18,6% – «Бізнес-процеси та менеджмент». Проаналізувавши наукові публікації українських дослідників на тему капіталізації банків визначено, що найбільший інтерес науковців спостерігався протягом 2014-2017 років (від 2770 од. у 2014 до 2430 од. у 2017 році), що пояснюється реформуванням банківської системи України. На основі систематизації та аналізу існуючих досліджень присвячених капіталізації банків запропоновано трактувати дане поняття як індикатор стійкості та надійності, який характеризує фінансовий потенціал банку (капітал та зобов’язання) для проведення активних операцій (кредитних, операцій з цінними паперами, розрахунково-касове обслуговування) за умов покриття кредитного, операційного, ринкового та системного ризиків. За допомогою даного підходу робиться акцент на важливості впливу не тільки власних ресурсів у вигляді капіталу та запозичених у вигляді зобов’язань на рівень капіталізації банку, а й активних операцій, які опосередковано беруть участь у формуванні достатнього рівня капіталізації банку. На основі динамічного аналізу поняття «макроекономічна стабільність» визначено, що воно розглядалося через призму економічного та соціального розвитку країни, волатильностей рівня заробітної плати та рівня цін, обсягів виробництва та рівнів безробіття, політичних аспектів. 40,3% публікацій на тему макроекономічної стабільності були викладені у межах галузі «Економіка», а 18,1% – «Бізнес-процеси та менеджмент». Поняття «макроекономічна стабільність» українськими науковцями активно досліджувалося з 2013 по 2017 роки (від 1820 од. у 2013 році до 2140 од. у 2017 році). Запропоновано розглядати поняття «макроекономічна стабільність» як стан рівноваги між різними секторами економіки держави, що характеризується стійким соціально-економічним, зовнішньоекономічним та фінансовим зростанням всередині країни протягом певного періоду часу. Це дозволило розглянути дане поняття з позиції процесу попередження, ліквідації та управління наслідками впливу потенційних ризиків погіршення соціально- економічного стану держави в умовах економічних турбулентностей. Побудована на основі інструментів VOSViewer 1.6.20.0 візуалізаційна карта контекстуально-часового виміру досліджень підвердила наявність причинно-наслідкових зв’язків між рівнем капіталізації банків та макроекономічною стабільністю у розрізі 7 кластерів, що охоплюють наукові роботи через призму оцінки банківських ризиків та фінансових криз, діяльності банків, кредитування та економічного зростання, інвестицій та економіки, ефективності банківської діяльності. Аргументовано фундаментальні основи взаємодії капіталізації банків та макроекономічної стабільності через розробку теоретичної концептуальної моделі, що підтверджує присутність причинно-наслідкового зв’язку між рівнем капіталізації банків та макроекономічною стабільністю обумовленого набором прямих та опосередкованих каталізаторів (соціально-економічних, зовнішньоекономічних, фінансових та дестимулюючих). Це дозволило сформувати такі системи каналів впливу: 1) регуляторні вимоги, економічні і ринкові умови та практика управління ризиками як передумови трансформації рівня капіталізації банків; 2) грошово-кредитна та податково-бюджетна політика країни, глобальне економічне середовище та рівень довіри бізнесу як передумови забезпечення макроекономічної стабільності. Визначено методичний інструментарій оцінки інтегральних індексів рівня капіталізації банків та макроекономічної стабільності з і без урахування показників-дестимуляторів (корупції та тіньової економіки) шляхом використання методу оптимальної рівномірності для 34 європейських країн протягом 2010-2022 років. В основі розрахунку інтегрального індексу рівня капіталізації банків лежать вісім показників: рентабельність активів і власного капіталу, рівень непрацюючих кредитів, відношення капіталу до активів , кількість відділень банків, відношення регулятивного капіталу до активів зважених на ризик, відношення витрат до доходів банків та глибина проникнення фінансових послуг банку. На основі запропонованої адаптованої шкали виявлено, що більшість країн мають низький середній рівень капіталізації банків (0-0,19), серед яких Албанія (0,13), Австрія (0,13), Бельгія (0,14), Болгарія (0,15), Данія (0,16), Мальта (0,13), Нідерланди (0,16), Польща (0,12), Словаччина (0,13), Угорщина (0,17), Франція (0,15) та Чехія (0,17). Найбільше значення індексу спостерігається в Швеції (0,44). В основі розрахунку інтегрального індексу макроекономічної стабільності (без урахування корумпізації та тінізації економіки) лежать сім показників: валовий внутрішній продукт, рівень інфляції і безробіття, індекс Джині, ріст валового національного доходу, рівень експорту та зовнішній борг. На основі запропонованої адаптованої шкали виявлено, що найнижчі середні рівні індексу характерні для Албанії (0,32), Іспанії (0,35), Словаччини (0,34), Словенії (0,35) та Кіпру (0,35), а найбільше значення індексу спостерігається у Швейцарії (0,6) та Люксембурзі (0,66). Під час розрахунку інтегрального індексу макроекономічної стабільності з елементами корумпізації та тінізації (первинні державні видатки, індекс сприйняття корупції, показник політичної стабільності, показник регуляторної якості та рівень тіньової економіки) виявлено, що найнижчі середні рівні індексу (0-0,4) спостерігаються в Україні (0,2), Албанії (0,35), Молдові (0,38) та Сербії (0,37), а максимальні значення інтегрального індексу мали Люксембург (0,9), Ірландія (0,8) та Швейцарія (0,85). Розроблено науково-методичний підхід щодо моделювання трансформаційних процесів показників капіталізації банків та соціально- економічного розвитку на основі кластерного аналізу (метод Ворда та k- середніх) для 34 європейських країн у розрізі 2010, 2015 та 2020 років. За допомогою методу головних компонент було відібрано по три показники з кожної групи для проведення кластеризації (рівень непрацюючих кредитів, рентабельність активів і капіталу; рівень інфляції і безробіття та індекс Джині). У 2010 та 2015 роках було виділено чотири кластери та в 2020 році – три кластери. Серед причин трансформаційних процесів складу кластерів визначено такі, як зниження рівня непрацюючих кредитів, рівня інфляції, безробіття і індексу Джині та підвищення рентабельності активів. У 2010 році до другого кластеру найбільш стійкого як за показниками капіталізації банків, так і за показниками соціально-економічного розвитку ввійшли Словенія, Фінляндія та Швеція. У 2015 та 2020 роках третій кластер став найбільш стійким та включав такі країни: Мальту, Швецію, Люксембург, Ісландію, Данію, Бельгію, Австрію, Ісландію та Швейцарію. Україна знаходилася в першому кластері протягом 2010-2020 років, для країн-членів якого були характерні високі рівні непрацюючих кредитів і нижче середнього значення рентабельності активів та високі рівні інфляції, безробіття і індексу Джині. Розроблено матрицю, що включала стійкі до трансформаційних процесів капіталізації банків та соціально-економічного розвитку європейські країни. Формалізовано взаємодію капіталізації банків та макроекономічної стабільності 34 європейських країн протягом 2010-2022 за допомогою канонічного аналізу. Виявлено збільшення частки варіації показників капіталізації банків, що пояснюється зміною індикаторів макроекономічної стабільності, з 5,2% до 13,6% при включенні показників-дестимуляторів макроекономічної стабільності (індикатори корумпізації та тінізації), та тісноти зв’язку між канонічними величинами (канонічне R) з 0,359 до 0,520. Хи2 та р <0,05 підтвердили адекватність побудованих канонічних моделей. На основі отриманих канонічних коренів виявлено, що найбільший вплив на забезпечення макроекономічної стабільності здійснює імпорт (-3,631), а на капіталізацію банків – рентабельність активів (0,689). При врахуванні показників- дестимуляторів визначено, що найбільший вплив на забезпечення макроекономічної стабільності здійснює показник ролі закону (3,222) та індекс сприйняття корупції (2,471), а на капіталізацію банків – рентабельність власного капіталу (0,930). На основі побудованих панельних регресійних моделей з випадковими та фіксованими ефектами, виявленими за допомогою тесту Хаусмана та оцінки множника Лагранжа Брейша-Пагана, визначено функціональні зв'язки впливу макроекономічної стабільності з елементами корумпізації та тінізації на рівень капіталізації банків досліджуваних європейських країн протягом 2010-2022 років. На основі критеріїв Wald, F та p-value підтверджено статистичну значущість панельних регресійних моделей із фіксованими ефектами. Отримані результати засвідчили, що зі збільшенням рівня експорту на 1% рівень непрацюючих кредитів зменшиться на 0,21%, а рентабельність власного капіталу банків підвищиться на 0,28%; зі збільшенням показника політичної стабільності на 1 од. рівень непрацюючих кредитів знизиться на 7,05%, а рівень рентабельності активів банків збільшиться на 1,22%; зі збільшенням рівня тіньової економіки на 1% рівень непрацюючих кредитів збільшиться на 0,40%, а рентабельність власного капіталу банків знижується на 0,17% та зі збільшенням індексу сприйняття корупції на 1 бал рентабельність власного капіталу банків підвищується на 0,27%. Розроблено міжнародну функціональну модель бенчмаркінгу управління рівнем капіталізації банків в умовах забезпечення макроекономічної стабільності на основі визначення якісних та кількісних характеристик країн- лідерів, відібраних на основі побудованого відповідного рейтингу. Виділено три групи бенчмарок: інституційно-інноваційно (в основі практики Швейцарії та Люксембургу), грошово-кредитні (в основі практики Швеції та Ісландії) та превентивно-управлінські заходи (в основі практики Норвегії та Фінляндії). Сформовано практичні рекомендації до удосконалення системи управління капіталізацією банків для забезпечення макроекономічної стабільності країни, що можуть бути використані у процесі ризик-менеджменту банку, формування та регулювання достатності капіталізації керівництвом банків, при розробці державних соціально-економічних та фінансових політик.Item Адміністративно-правовий статус суддів вищих спеціалізованих судів в Україні(Сумський державний університет, 2023) Шунько, Микола Григорович; Шунько, Николай Григорьевич; Shunko, Mykola HryhorovychДисертаційна робота, ґрунтуючись на аналізуванні законодавства України, міжнародних нормативно-правових актів, судової практики, правової доктрини, має на меті визначити сутність та розкрити особливості адміністративно-правового статусу суддів вищих спеціалізованих судів в Україні, а також на основі опрацювання вітчизняного досвіду й досвіду зарубіжних країн виявити недоліки і прогалини в законодавстві та з’ясувати перспективи його подальшого вдосконалення. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків та пропозицій, що полягають у такому. Доведено, що поняття адміністративно-правового статусу є складним та системним, а отже, може трактуватися в трьох розуміннях, систематизувавши які, можна констатувати, що роль адміністративно-правового статусу в процесі побудови правової держави та зміцненні адміністративно-правових відносин обумовлена необхідністю чіткого визначення компетенції суб’єктів, які беруть участь у визначених відносинах, для того щоб не створити умов для порушення правових приписів і водночас сприяти задоволенню інтересів учасників адміністративно-правових відносин. Запропоновано визначення адміністративно-правового статусу судді вищого спеціалізованого суду. Під яким варто розуміти сукупність прав; обов’язків; вимог, що висуваються до кандидата на посаду судді; завдань і повноважень судді; правових гарантій та юридичної відповідальності судді. Обґрунтовано суперечливість ролі суду в суспільстві. Адже, з одного боку, суд має широкі повноваження, а з іншого – судова влада не може спиратися на підтримку виборців, як законодавча влада, чи на можливість широкого вживання силових механізмів, як виконавча влада. Крім того, неоднозначна роль судової влади й у політичному житті, громадянському суспільстві, ідеологічному розвитку. З’ясовано, що природа функції судді вищого спеціалізованого суду України є дуже складною та поєднує його функцію як судді цього суду загалом та його функцію у конкретному судовому процесі. Функція судді у конкретному судовому процесі полягає, зокрема, такому: 1) суддя здійснює слухання справи в рамках установлених процесуальних норм; 2) суддя досліджує відповідно до встановлених норм законодавства усі докази, доводи сторін, вивчає свідчення; 3) суддя приймає рішення, що повинне ґрунтуватися на об’єктивних та допустимих доказах, а також не може суперечити чинному законодавству. Запропоновано класифікувати принципи діяльності суддів вищих спеціалізованих судів в Україні на: 1) загальні, які розвивають та закріплюють у спеціальних законах незалежність суддів, відносини, властиві різним гілкам влади); 2) організаційні, тобто такі, які регулюють відносини щодо організації судової системи, структуру її органів, статусу суддів тощо; 3) процесуальні, які регулюють відносини, що виникають під час здійснення конкретного виду судочинства. Доведено, що важливість та значущість посади судді обумовлює існування певних чітких вимог, яким повинна відповідати особа, яка претендує на зайняття посади судді. Такі вимоги стосуються як професійних якостей такого спеціаліста, так і особистісних. Зазначені вимоги можуть бути загальними, тобто характерними для всіх суддів, а також специфічними, а саме: притаманними лише суддям вищих спеціалізованих судів та обумовленими специфікою підсудності конкретного Вищого спеціалізованого суду. Наголошено, що можливість установлювати ті чи інші специфічні вимоги до претендентів на посаду судді у вищих спеціалізованих судах закріплена в Основному законі, що передбачає можливість для суддів спеціалізованих судів відповідно до Закону встановлювати інші вимоги щодо освіти й стажу професійної діяльності. Щодо деталізації цієї конституційної норми, то вона міститься в Законі України «Про судоустрій та статус суддів» стосовно вимог до кандидатів на посаду судді Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності та в Законі України «Про Вищий антикорупційний суд» стосовно вимог до кандидатів на посаду судді Вищого антикорупційного суду. До специфічних вимог до кандидатів на посаду судді вищого спеціалізованого суду належать: підтвердження за результатами кваліфікаційного оцінювання здатності здійснювати правосуддя у Вищому спеціалізованому суді з питань інтелектуальної власності або Вищому антикорупційному суді та альтернативне існування однієї з таких підстав: стажу роботи на посаді судді (не менше ніж три роки для претендента на посаду судді Вищого спеціалізованого з питань інтелектуальної власності та не менше ніж сім років для претендента на посаду судді Вищого антикорупційного суду) або досвіду вузькопрофільної професійної діяльності (не менше п’яти років для претендента на посаду судді Вищого спеціалізованого з питань інтелектуальної власності та не менше семи років для претендента на посаду судді Вищого антикорупційного суду). Крім того, для претендента на посаду судді Вищого антикорупційного суду передбачена й можливість урахування наявності наукового ступеня у сфері права та стажу наукової роботи у сфері права щонайменше сім років. Запропоновано визначення повноважень судді Вищого спеціалізованого суду, якими необхідно вважати закріплену за суддею в установленому законодавством порядку здатність на здійснення покладених на нього функцій із відправлення правосуддя в межах вимог спеціалізації та інстанційності. Окреслено ознаки повноваження судді вищого спеціалізованого суду: наявність прямих і зворотних зв’язків між судом та іншими сторонами, законодавча чітка регламентація сутності повноважень, можливість надійного забезпечення (гарантії, можливість застосування примусу). Здійснено класифікацію повноважень судді вищого спеціалізованого суду за кількома підставами: 1) змістом (інструктивні, вказівні, функціональні та забезпечувальні); 2) метою (відправлення правосуддя, повноваження відтворення, а також організаційні повноваження); 3) стадією розгляду справи (у першій інстанції та Апеляційній палаті, де повноваження також поділяють на загальні й конкретні); 4) сутністю (матеріально-правові, процесуальні й організаційні); 5) юрисдикцією та спеціалізацією (розгляд у Вищому антикорупційному суді та розгляд у Вищому суді з питань інтелектуальної власності. Запропоновано класифікувати права суддів за кількома критеріями: 1) формою закріплення (конституційна, профільна, акти процесуального законодавства та правила етичної поведінки суддів); 2) змістом (права, що забезпечують особливий правовий статус судді та його правовий захист; права, що сприяють безпосередньому виконанню службових обов’язків; права, що допомагають судді реалізувати належні йому конституційні права та основні свободи, закріплюють можливість користуватися соціальними благами); 3) за сутністю суб’єктивного права (статусні й процесуальні права судді Вищого спеціалізованого суду). Здійснено детальну змістовну характеристику всіх обов’язків суддів вищих спеціалізованих судів. Спираючись на здійснений аналіз, з’ясовано, що їх законодавче формулювання потребує певного уточнення та додаткового роз’яснення, що також сприятиме їх правильному розумінню, а отже, й реалізації. Наголошено, що юридична відповідальність судді вищого спеціалізованого суду – це ті несприятливі наслідки правового, особистого, майнового, організаційного характеру, яких судді вищих спеціалізованих судів зазнають у разі порушення етичних і правових норм, та їх подальша реалізація. Судді вищих спеціалізованих суддів за вчинені ними порушення можуть притягатися до дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової та кримінальної відповідальності. Досліджено особливості процесуального притягнення суддів вищих спеціалізованих судів до кримінальної відповідальності. З’ясовано, що специфічний конституційний порядок притягнення судді до кримінальної відповідальності є атрибутом забезпечення незалежності суду та запобігання тиску на суддівський корпус. Щодо матеріальних засад кримінальної відповідальності, то судді вищих спеціалізованих судів несуть кримінальну відповідальність на загальних підставах, можуть бути загальними та спеціальними суб’єктами кримінальних правопорушень (проти правосуддя, корупційних кримінальних правопорушень). Наголошено, на тому, що на цей час спеціалізовані суди, утворювані в судових системах світу, можна умовно поділити на дві групи. Перша група представлена широкою системою спеціалізованих судів (ювенальні, промислові, адміністративні, військові, сімейні). Другу групу утворюють малопоширені спеціалізовані судові органи. Ці суди трапляються в світовій судовій практиці досить рідко. До них можна віднести, зокрема, антикорупційні та патентні суди. Визначено, що особливістю Федерального патентного суду в Німеччині є те, що його судді є «технічно підготовленими», адже висуваються вимоги до їх освіти, вона повинна бути технічного профілю, та стажу роботи в технічній сфері. Подібний підхід дозволяє забезпечити всеосяжність, об’єктивність та вмотивованість судового рішення, а також більш раціонально використовувати бюджетні кошти, оскільки зникає необхідність залучати технічних консультантів. Акцентовано на доцільності запозичення досвіду японських судів з інтелектуальної власності в контексті важливості підвищення вікового цензу для суддів, адже існуючий вік є недостатньо обґрунтованим та потребує збільшення принаймні до сорока років, що також забезпечить реалізацію принципу внутрішнього переконання судді, яке буде повністю сформованим та об’єктивованим на момент досягнення сорокарічного віку. Наголошено на тому, що, враховуючи досвід європейських держав та Індонезії, потрібно розглянути можливість створення розгалуженої системи антикорупційних судів, а з огляду на це необхідно розмежувати кваліфікаційні вимоги до кандидатів до вищого спеціалізованого суду та місцевих судів, зокрема, щодо стажу професійної діяльності, строку стажування на посаді судді тощо. Обґрунтовано, що низький рівень довіри громадськості до об’єктивності, неупередженості та законності судових рішень є однією з передумов залучення іноземних суддів до процесу здійснення судочинства у вищих спеціалізованих судах України. Водночас існує безліч конституційних та законодавчих «перепон» для запровадження подібної пропозиції. Саме тому, наголошено на оптимальності запозичення іноземного досвіду за допомогою обов’язкового закордонного стажування для кандидатів на посаду судді у вищих спеціалізованих судах. З огляду на європейський курс нашої держави стажування повинне відбуватися в одній із держав Європейського Союзу. Строк стажування повинен становити близько шести місяців. Установлено, що судова реформа багато в чому була зумовлена цілковитою втратою довіри до судової системи через упередженість, корумпованість та підконтрольність суддів політичній еліті держави. Саме тому все частіше політики та науковці обговорювали можливість посилення професіоналізації суддів за рахунок надання пріоритетності під час відбору на посаду судді науковцям. Дисертант наполягає, що для забезпечення належного рівня здійснення правосуддя у вищих спеціалізованих судах доцільно, передбачити, що суддями цих судів можуть бути лише особи, які мають науковий ступінь кандидата (доктора) юридичних наук або доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». Акцентовано на важливості відновлення кримінальної відповідальності а винесення суддею неправосудного рішення. Адже існуюча нині ситуація фактично допускає будь-який зовнішній вплив на процес ухвалення рішення, крім корупційного. Водночас звертається увага на важливість чіткого формулювання сутності поняття «неправосудне» задля уникнення неоднозначності його тлумачення. Наголошено, на важливості удосконалення підходу відносно недоторканості суддів вищих спеціалізованих судів України.Item Податкова конкурентоспроможність країни в умовах тінізації економіки(Сумський державний університет, 2023) Мазуренко, Олексій Володимирович; Мазуренко, Алексей Владимирович; Mazurenko, Oleksii VolodymyrovychДисертаційна робота присвячена вирішенню актуальної наукової задачі удосконалення теоретико-методичних засад формування податкової конкурентоспроможності країни в умовах тінізації економіки. Бібліометричний аналіз наукових публікацій з питань формування податкової конкурентоспроможності країни за 1927-2022 роки, проведений за допомогою інструментарію VOSviewer v. 1.6.10, засвідчив суттєве зростання публікаційної активності протягом 2003-2005 років, що зумовлено підйомом в економіці (зростанням обсягів промислового виробництва, експорту товарів та послуг) та активізацією конкуренції на міжнародних ринках капіталу (в т.ч. і за рахунок податкових механізмів додаткового залучення коштів) після західноєвропейської кризи 2001-2003 рр. Переважна більшість видань, у яких опубліковані наукові праці з релевантної тематики індексуються одночасно двома базами даних та входять до першого квартиля. Результати структурного аналізу публікацій засвідчую міжгалузевий характер досліджень. Крім соціальних та економічних галузей знань, дані питання також досліджуються в межах інших предметних областей. Так, за даними БД Web of Science питання податкової конкурентоспроможності досліджувалися в межах наступних предметних галузей: економіка (39% публікацій); фінанси бізнесу (6%); екологічні науки (6%); політологія (5%); право (4%); містознавство (3%); бізнес (3%); управління (3%); екологічні науки (2%); державне управління (2%); регіональне містобудування (2%); міжнародні відносини (2%); дослідження операцій (2%) та інші (21%)). Результати мережевої візуалізації цитувань статей з питань податкової конкурентоспроможності засвідчили наявність п’яти кластерів, що узагальнюють наукові дослідження з даної тематики. Проведений за допомогою інструментарію Google Trends аналіз користувацького інтересу до питань формування податкової конкурентоспроможності країни протягом 2004-2022 років засвідчив, що частота пошуку понять «податкова конкуренція» та «податкова конкурентоспроможність» знаходиться на стабільно низькому рівні протягом усього періоду дослідження. Під податковою конкурентоспроможністю країни запропоновано розуміти здатність податкової системи отримувати сталі конкурентні переваги в процесі залучення зовнішніх та мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів, що виступають об’єктом оподаткування, за рахунок встановлення оптимального рівня податкового навантаження та диференціації фіскальних інструментів з метою мінімізації обсягів тіньового ухилення від оподаткування, максимізації темпів економічного зростання країни та формування сприятливого середовища функціонування бізнесу. Проведений ретроспективний аналіз тенденцій розвитку складових формування податкової конкурентоспроможності країни, який дозволив узагальнити особливості функціонування податкової системи України та окремих країн світу. Результати аналізу драйверів формування податкової конкурентоспроможності України засвідчили, що за достатньо невеликої кількості податкових платежів тривалість підготовки податкової звітності та сплати податків є однією із найвищих в світі; реалізація експортно-імпортних операцій є трудомісткою та вартісною (вартість оформлення документів та проходження митного контролю в Україні становить 192 та 162 дол. США порівняно із відсутністю платежів в Польщі, Румунії, Хорватії, Угорщині); загальний рівень податкового навантаження є одним із найвищих в світі, а зміни, що вносяться до нормативних актів з питань оподаткування носять неузгоджений та несистемних характер, поглиблюють невідповідність норм окремих нормативних актів між собою та в цілому не відповідають принципам сталості та узгодженості. Розроблено науково-методичний підхід, що базується на поєднанні інструментів кореляційно-регресійного аналізу, методу Фішера, методу мультиплікативної згортки, який дозволив оцінити рівень податкової конкурентоспроможності країни як комплексний показник, що враховує процесну, інституційну, морально-етичну та економічну складові. Розрахунки рівня податкової конкурентоспроможності для 11 країн світу протягом 2011- 2021 рр. засвідчили, що серед країн Європейського Союзу найбільш конкурентною є податкова система Естонії, Латвії, Литви, Хорватії, Фінляндії, Чехії та Угорщини. В Україні дане значення є найнижчим за всю вибірку країн, що зумовлено значною трудомісткістю процесів нарахування та сплати податків, значно нижчим рівнем економічної свободи, фіскального здоров’я та економічного розвитку країни в цілому. Враховуючі розраховані значення рівня податкової конкурентоспроможності країни, за допомогою ієрархічної та неієрархічної (метод k-середніх) кластеризації було виділено 3 кластери країн, в межах яких, на основі аналізу особливостей побудови податкової системи, порівняння граничних та середніх значень було сформовано критерії ідентифікації країн конкурентів та тих, що мають спільні тенденції розвитку податкової системи. До першого кластеру віднесено країни, податкова система яких характеризується помірним навантаженням на платників податку, середніми рівнями податкової моралі та фінансової грамотності населення, фіскального здоров’я, податкової та економічної свободи. Да другого кластеру увійшли країни, що мають дещо вищий рівень податкового навантаження на юридичних осіб та помірне навантаження на фізичних осіб. До третього кластеру віднесено країни зі значенням ставок податків вище середнього, середніми рівнями фіскального здоров’я, податкової та економічної свободи, більш дорого вартісними та трудомісткими процедурами адміністрування податків при здійсненні експортно-імпортної діяльності. Це дозволить визначити найбільш ефективні механізми реформування податкової політики в Україні з точки зору підвищення її привабливості як на міжнародній арені, так і серед представників внутрішнього бізнес-середовища. У роботі проведено аналіз основних тенденцій функціонування тіньового сектору економіки, що дозволило поглибити теоретичні основи дослідження впливу тінізації економіки на формування податкової конкурентоспроможності країни. На основі виділення основних форм (еволюційність, невизначеність, перманентність, структурність, дуальний характер, девіантність) та наслідків прояву було виділено найбільш важливі операцій з тінізації доходів з точки зору впливу на рівень податкової конкурентоспроможності країни – неформальне виробництво, неформальна зайнятість, здійснення фірмами діяльності без реєстрації. Це сформувало підґрунтя для розробки теоретико методологічного підходу до моделювання впливу тінізації економіки на інтегральний рівень податкової конкурентоспроможності країни, що комплексно поєднує застосування методів регресійного аналізу, тестів Шапіро Уілка, рангової кореляції Спірмена. У результаті побудовано одинадцять економетричних моделей формалізації впливу індикаторів функціонування тіньового сектору економіки на рівень податкової конкурентоспроможності країни. Доведено, що найбільший вплив на рівень податкової конкурентоспроможності аналізованих країн світу здійснює неформальна зайнятість населення. Зростання рівня неформального виробництва призводить до зниження рівня податкової конкурентоспроможності всіх аналізованих країн з часовим лагом в 2 роки; при підвищенні рівня неформальної зайнятості населення відбувається зниження рівня податкової конкурентоспроможності України, Польщі, Словенії, Хорватії, Литви, Латвії та Естонії з часовим лагом в 1 рік, Словаччини, Чехії та Угрощини – з лагом в 2 роки; зміна частки фірм, які конкурують з незареєстрованими або неформальними здійснює вплив на рівень податкової конкурентоспроможності Хорватії з часовим лагом в 1 рік, для решти країн – із часовим лагом в 2 роки. Ідентифікацію пріоритетних напрямків державної політики протидії тінізації економіки та зростання податкової конкурентоспроможності країни запропоновано здійснювати з урахуванням суб’єктивних факторів, що визначають поведінку економічних суб’єктів та визначаються віковими, психологічними, релігійними та іншими індивідуальним особливостями сприйняття індивіда економічних та політичних процесів, що відбуваються в країні. Розроблено методичний підхід до формалізації функціональних залежностей між рівнями податкової моралі та податкової конкурентоспроможності країни, що базується на поєднанні інструментів дескриптивного аналізу рядів даних, аналітичного методу, економетричного аналізу. Доведено наявність довгострокового одностороннього впливу податкової моралі на рівні податкової конкурентоспроможності та тінізації економіки. Розроблено методологічний підхід до оцінювання Індексу якості інституційного середовища як інтегрального показника, що узагальнює шість вимірів державного управління: голос і підзвітність, політична стабільність і відсутність насильства/тероризму, ефективність уряду, якість законодавства, верховенство права, контроль корупції. За результатами розрахунку Індексу якості інституційного середовища для 11 країн світу за 2011-2021 рр. встановлено, що Естонія, Чехія, Литва та Словаччина мають найвищі значення якості інституційного середовища, в той час як Україна має один із найгірших показників. Середнє значення даного показника варіюється в межах від -0,9057 до 0,5709. Варіація Індексу якості інституційного середовища складає 0,5126, що свідчить про низьку ефективність політики державного управління в окремих країнах світу. Через побудову системи структурних рівнянь проведено аналіз когерентності зростання податкової конкурентоспроможності країни та детінізації економіки під впливом інституційного середовища, здійснено моделювання впливу індикаторів якості інституційного середовища на рівень податкової конкурентоспроможності країни та одночасно на інші складові Індексу якості інституційного середовища. За результатами моделювання встановлено, що найбільший вплив на якість інституційного середовища в Україні здійснюють Індекс ефективності уряду та Індекс контролю корупції. Підвищення якості інституційного середовища на 1 % в межах Індексу голосу і підзвітності супроводжується підвищенням рівня податкової конкурентоспроможності в Хорватії на 1,525%, Чехії – на 1,102%, Угорщині – на 2,657, Польщі – на 1,072%. Одним із найбільш впливових індикаторів якості інституційного середовища країни є Індекс ефективності уряду, зростання якого на 1 пункт призведе до підвищення рівня податкової конкурентоспроможності України на 5,174%, Чехії – на 4,651%, Литви – на 4,213%, Латвії – на 4,431%, Польщі – на 4,128%, Румунії – на 1,365%. Під час визначення інструментів мінімізації негативного впливу тіньового сектору на рівень податкової конкурентоспроможності країни розроблено методичний інструментарій оцінювання рівня запровадження цифрових технологій, що базується на врахуванні значень восьми міжнародних індексів: Індекс цифрової економіки та суспільства, Індекс цифрової еволюції, Індекс сприйняття цифровізації, Індекс розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, Глобальний інноваційний індекс; Індекс мережевої готовності, Індекс цифровізації економіки, Індекс світової цифрової конкурентоспроможності. Проведені розрахунки засвідчили, що в більшості країн значення Індексу якості інституційного середовища у 2021 році погіршилися порівняно із 2011 роком. Україна має найнижчі значення Індексу якості інституційного середовища, що свідчить про потребу трансформації існуючого інструментарію державного управління. На основі побудови моделей з фіксованими або випадковими ефектами розроблено науково-методичний підхід до формалізації залежності рівня податкової конкурентоспроможності від рівня запровадження цифрових технологій. Встановлено, що найбільший вплив на рівень податкової конкурентоспроможності здійснюють Індекс цифрової економіки та суспільства, Індекс цифрової еволюції, Глобальний інноваційний індекс та Індекс цифровізації економіки. Зростання Індексу цифрової економіки та суспільства на 1 пункт призводить до підвищення рівня податкової конкурентоспроможності України на 0,288%, Угорщини – на 0,324%, Словаччини – на 0,212%, Латвії – на 0,238%, Румунії – на 0,243%, Угорщини на 0,273%. В той же час, індикатори цифровізації економіки практично не впливають на рівень тінізації економіки. Так, зростання індексів цифровізації економіки призводить до зниження рівня тінізації від 0,03 до 0,21%. Найменший вплив на результуючий показник здійснюють Індекс світової цифрової конкурентоспроможності (0,05-0,09%) та Індекс цифрової еволюції (0,07-0,11%).Item Адміністративно-правові засади відповідальності іноземців та осіб без громадянства(Сумський державний університет, 2023) Рубаненко, Алла Миколаївна; Рубаненко, Алла Николаевна; Rubanenko, Alla MykolaivnaДисертація є комплексним науковим дослідженням, присвяченим удосконаленню теоретичних та практичних адміністративно-правових засад відповідальності іноземців та осіб без громадянства. Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю виконання рекомендацій Європейської Комісії щодо статусу України на членство в ЄС, приєдання України до Європейської міграційної мережі у якості спостерігача, реалізації Стратегії державної міграційної політики України до 2025 року. У результаті проведеного дослідження, системного аналізу здобутків вітчизняної та зарубіжної правничої науки, чинного законодавства України та зарубіжних країн, права ЄС щодо адміністративно-правових засад відповідальності іноземців та осіб без громадянства вирішено наукове завдання удосконалення механізму притягнення таких осіб до відповідальності, сформульовано певні теоретичні висновки та внесено низку пропозицій до національного законодавства у досліджуваній сфері. На підставі аналізу наукових підходів до структури та елементів правового статусу особи в цілому, іноземців, осіб без громадянства зокрема визначено, що правовим статусом іноземців та осіб без громадянства є юридично закріплений статус цих осіб у суспільстві, обумовлений як загальними (права, обов’язки, гарантії, юридична відповідальність), так і спеціальними (правовий режим, що поширюються на іноземців та осіб без громадянства в Україні) складовими. Аргументовано доцільність включення у структуру правового статусу іноземців та осіб без громадянства такого елементу як правовий режим (сукупності правових засобів і методів, що використовуються в сфері реалізації прав іноземців, осіб без громадянства та виконання ними обов’язків, та забезпечують сприятливі умови реалізації державою міграційної політики). Визначено відмінні ознаки між правами іноземців, осіб без громадянства та правами біженців. Досліджено зв’язок між суб’єктивними правами та юридичними обов’язками іноземців та осіб без громадянства. На підставі аналізу місця та значення юридичних гарантій як елементів правового статусу іноземців та осіб без громадянства запропоновано їх класифікацію на міжнародні, конституційні та галузеві. На підставі аналізу трьох основних підходів до визначення поняття «юридична відповідальність», а саме ретроспективного, позитивного та поліаспектного, запропоновано визначення «адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства», як правового інституту, що ґрунтується на конкретних приписах адміністративного права, має регулятивний та/або охоронний зміст та виражається в додержанні правових правил поведінки іноземцями та особами без громадянства в контексті недопущення їх порушення чи застосуванні розумного примусу до правопорушників (тобто виникнення для особи негативних наслідків за порушення норм адміністративного права). Наголошено, що існує три рівні принципів юридичної відповідальності: міжнародний, конституційний, законодавчий. Узагальнено основні принципи юридичної відповідальності іноземців та осіб без громадянства: законність; обґрунтованість; справедливість; гуманізм; принцип невідворотності юридичної відповідальності; принцип презумпції невинуватості особи; принцип права на захист у іноземця та особи без громадянства, яку притягнули до відповідальності. На підставі аналізу сучасних правозастосовчих підходів щодо накладення адміністративних стягнень на іноземців та осіб без громадянства запропоновано використовувати поліскладову модель: як захід примусу щодо особи, яка вчинила правопорушення; як захід виховання з метою недопущення вчинення особою нових протиправних діянь; як превентивний захід для інших осіб. Визначено, що видворення за межі України як захід адміністративного стягнення відповідно до чинного законодавства (ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 32 Закону «Про правовий статус іноземців») застосовують за рішенням органів внутрішніх справ чи Служби безпеки України до іноземців, якщо їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку або це є необхідним для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України, або такі особи грубо порушили законодавство про правовий статус іноземців. Іноземець зобов’язаний залишити територію України в термін, зазначений у рішенні про видворення. На підставі аналізу судової практики визначено колізійність вирішення питання видворення осіб, які не мають паспорту іншої країни, оскільки є розповсюдженими випадки притягнення осіб до адміністративної відповідальності та затримання для подальшої ідентифікації, а не встановлення особою без громадянства, що порушує практику Європейсього суду з прав людини. Аргументовано доцільність взаємодії органів Державної міграційної служби України, Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України у сфері визнання особою без громадянства як альтернативи затриманню такої особи без паспортного документу. Зазначено, що заходи імміграційного контролю та адміністративного примусу повинні забезпечувати додержання стандартів фундаментальних прав людини, доступу до правосуддя; бути пропорційними ризикам та загрозам нелегальної міграції, ризикам у сфері митного регулювання, корупції, контрабанди товарів. З’ясовано, що «примусове повернення» передбачає виїзд іноземця з України за рішенням територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби, органів охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними в межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органів Служби безпеки України з подальшим повідомленням упродовж 24 годин про підстави ухвалення такого рішення прокурора з оформленням відповідних документів, доведенням до іноземця зобов’язання про його добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк та здійсненням подальшого контролю за виконанням іноземцем цього зобов’язання. Установлено, що іноземцю, який порушує законодавство України, може бути скорочений термін перебування в Україні, якщо ці порушення не тягнуть за собою адміністративної чи кримінальної відповідальності. Цей термін також може бути скорочений, якщо іноземець не має підстав для подальшого перебування в Україні. На підставі аналізу міграційного законодавства як країн загального права (США, Японії), так і романо-германської правової сім’ї (Німеччини, Швейцарії, Бельгії, Італії, Португалії) визначено, що більшість правопорушень іноземців та осіб без громадянства кваліфікуються як кримінальні правопорушення або цивільно-правові проступки на відміну від національного законодавства. На підставі аналізу двох моделей міграційної політики у державах СНД та розвинених державах визначено найбільш оптимальну євроінтеграційну модель з врахуванням необхідності подолання в Україні наслідків воєнної агресії. Зазначено, що подальша євроінтеграційна міграційна політика України повинна забезпечити реформування інституту адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства відповідно до європейських стандартів, забезпечення доступу до правосуддя таких осіб. Аргументовано доцільність впровадження в Україні досвіду Азербайджанської Республіки щодо притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за втрату або навмисне псування посвідчень, дозволів на тимчасове чи постійне проживання іноземних громадян та осіб без громадянства та порушення правил перебування, проживання іноземних громадян та осіб без громадянства в Азербайджанській Республіці або їх транзитного проїзду через територію Азербайджанської Республіки. Зазначено, що важливим напрямом удосконалення адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства є адаптація норм і правових приписів Європейського Союзу щодо відповідальності іноземців та осіб без громадянство у законодавство України. Аргументовано доцільність вдосконалення інституту адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства шляхом імплементації європейських стандартів з врахуванням національного суспільного ладу, особливостей культурного й історичного розвитку українського суспільства. Наголошено, що одним із напрямів удосконалення адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства є нормативне розмежування адміністративних і кримінальних правопорушень у такій сфері, оскільки згідно з положеннями Кримінального кодексу України кримінальні правопорушення поділяють на проступки та злочини. Одним із напрямків удосконалення кримінального та адміністративного деліктного права є об’єднання кримінальних проступків та адміністративних правопорушень у окремому кодифікованому нормативно-правовому акті або декриміналізація всіх кримінальних проступків. Запропоновано впорядкувати систему адміністративних стягнень, що можуть застосовуватися до іноземців та осіб без громадянства, шляхом викладення частини 3 статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення в такій редакції: «Адміністративними стягненнями, що застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, крім викладених у частині 1 цієї статті, є адміністративне видворення за межі України, повернення до колишнього місця проживання, скорочення терміну перебування за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок».Item Система протидії легалізації кримінальних доходів у забезпеченні економічної безпеки національної економіки(Сумський державний університет, 2019) Бойко, Антон Олександрович; Бойко, Антон Александрович; Boiko, Anton OleksandrovychДисертаційна робота присвячена вирішенню наукової проблеми розвитку теоретико-методологічних і методичних засад розбудови системи протидії легалізації кримінальних доходів у забезпеченні економічної безпеки національної економіки. Здійснено структуризацію методичних підходів до визначення сутності економічної безпеки національної економіки та уточнено її трактування; проведено комплексне оцінювання економічної безпеки національної економіки; обгрунтовано концептуальні засади розвитку системи протидії легалізації кримінальних доходів; запропоновано методичний інструментарій визначення обсягу легалізації кримінальних доходів; розроблено науково-методичний підхід до визначення циклічності та волатильності середовища легалізації кримінальних доходів; обгрунтовано взаємозв’язок обсягу легалізації кримінальних доходів та рівня економічної безпеки; оцінено рівні податкового та інвестиційного каналів легалізації кримінальних доходів; розроблено методичний інструментарій визначення факторів-тригерів мультиплікативних трансмісійних взаємозв’язків податкового та інвестиційних каналів легалізації кримінальних доходів; запропоновано класифікацію банків за критерієм імовірності використання їх послуг з метою легалізації кримінальних доходів; удосконалено методологію вимірювання рівня ефективності та стійкості Держфінмоніторингу, правоохоронних та судових органів; обгрунтовано модель фінансового регулятора; удосконалено методичні засади оцінювання ефективності інструментів детінізації національної економіки; запропоновано методологію комплексного оцінювання якості функціонування системи протидії легалізації кримінальних доходів та обгрунтовано напрямки її реформування.Item Адміністративно-правові засоби запобігання і протидії корупції(Запорізький національний університет, 2018) Гудков, Д.В.Дисертація присвячена вивченню адміністративно-правових засобів запобігання і протидії корупції. Проведено аналіз поняття та характерних ознак корупції передбачених чинним законодавством. Розглянуто адміністративно-правові засоби запобігання корупції як складових частин адміністративно-правового механізму запобігання корупції. Визначено недоліки існуючих адміністративно-правових механізмів запобігання корупції. Запропоновано класифікувати адміністративно-правові засоби запобігання і протидії корупції на засоби заборони у вигляді встановлених обмежень, засоби контролю за дотриманням встановлених обмежень та засоби відповідальності за порушення встановлених обмежень. Проаналізовано можливі способи притягнення до адміністративної відповідальності за порушення діючих заборон, з урахуванням існуючих недоліків виявлених у самих обмеженнях встановлених Законом України «Про запобігання корупції». Звернено увагу на необхідність внесення змін до національного законодавства у сфері запобігання корупції для усунення існуючих розбіжностей. Обґрунтовано доцільність встановлення відповідальності за порушення обмеження щодо роботи близьких осіб встановленого ст. 27 Закону України «Про запобігання корупції».Item Органи прокуратури України в системі суб’єктів протидії корупції: адміністративно-правовий аспект(Сумський державний університет, 2018) Клочко, І.О.Визначаються поняття та сутність адміністративно-правових засад діяльності органів державної влади щодо протидії корупції, встановлюються місце та особливості органів прокуратури в системі інших суб’єктів протидії корупції. Характеризуються правові засади протидії корупції в Україні та визначається місце серед них адміністративно-правового регулювання. Розкриваються поняття та структура організації діяльності органів прокуратури щодо протидії корупції. Узагальнюються форми та методи діяльності органів прокуратури щодо протидії корупції. Систематизуються адміністративно-правові повноваження органів прокуратури у сфері протидії корупції. Виявляються основні недоліки адміністративного законодавства, яке регулює діяльність органів прокуратури України щодо протидії корупції, та надаються пропозиції щодо його удосконалення. Узагальнюється зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання діяльності органів прокуратури щодо протидії корупції та визначаються можливості його застосування для удосконалення відповідного законодавства України. Окреслюються напрямки удосконалення взаємодії органів прокуратури з іншими суб’єктами протидії корупції в Україні.Item Адміністративно-правове забезпечення організації боротьби з організованою злочинністю, що супроводжується корупційними зв'язками(Сумський державний університет, 2017) Міщенко, Тетяна Михайлівна; Мищенко, Татьяна Михайловна; Mishchenko, Tetiana MykhailivnaДисертацію присвячено комплексному дослідженню актуальних питань щодо адміністративно-правового регулювання організації боротьби з організованою злочинністю, що супроводжується корупційними зв’язками. Досліджено сучасну систему органів, уповноважених та спеціально створених для боротьби з організованою злочинністю, запропоновано внесення змін до чинного законодавства щодо доповнення переліку суб’єктів по боротьбі з організованою злочинністю. Запропоновано адміністративноправові заходи організації боротьби з організованою злочинністю, що супроводжується корупційними зв’язками. Досліджено стан сучасного законодавчого забезпечення організації боротьби з зазначеними протиправними явищами, що дало можливість визначити, що сучасний стан організованої злочинності, а особливо який супроводжується корупційними зв’язками, завдає нищівної шкоди суспільству та державі, а стан боротьби потребує вдосконалення, подолання прогалин, приведення до міжнародних норм і стандартів. Наведені ознаки та характеристики, що підтверджують тісний взаємозв’язок організованої злочинності з корупцією саме через встановлення останньою корупційних зв’язків. Доведена необхідність прийняття в Україні загальнодержавної, єдиної Стратегії боротьби з організованою злочинністю.