Управління фізичного виховання і спорту
Permanent URI for this collectionhttps://devessuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/27998
Browse
Search Results
Item Аналіз сучасних засобів фізичної терапії при хворобі Паркінсона(Сумський державний університет, 2022) Шевець, Валентина Петрівна; Шевец, Валентина Петровна; Shevets, Valentyna Petrivna; Лобзіна, Т.А.Хвороба Паркінсона є одним з найбільш розповсюджених та інвалідизуючих захворювань нервової системи, і головне, невиліковним на сьогоднішній день. Погіршення якості життя пацієнтів із даною патологією пов’язане з поступовим відмиранням рухових нервових клітин, що виробляють медіатор – дофамін, і в результаті, розвивається тремор голови та кінцівок. За офіційною статистикою Міністерства охорони здоров’я, в Україні частота захворювання Паркінсона становить 133 випадки на 100 тис. населення. Це не зовсім достовірні дані, оскільки хворобу Паркінсона дуже складно діагностувати на початковій стадії, а більшість хворих вперше звертаються до лікаря вже при появі яскраво вираженого симптому – мимовільного тремтіння кінцівок у стані спокою. Станом на 2021 рік в Україні зареєстровано 23 тис. Людей, які хворіють хворобою Паркінсона. Дуже часто немоторні вияви хвороби випереджають у часі розвиток основного захворювання, і разом з когнітивними порушеннями, призводять до професійної й соціальної дезадаптації хворих (А. Лабінський, 2019). Усім пацієнтам із хворобою Паркінсона, які стоять на обліку у лікаря, надається паліативна допомога, зміст якої полягає, переважно, у виписуванні рецептів на лікарські препарати та наданні психологічної допомоги. Група авторів (І. Карбань, 2015; А. Лабінський, 2019, В. Тудоси, 2020 та ін.) вважають, щоб уповільнити розвиток та прогресування захворювання можливо лише за умови раннього початку реабілітаційного втручання та його регулярного проведення. Вчені (Н. Вольєва, 2015; А. Гакман, 2019; В. Тудоси, 2020 та ін.) рекомендують після встановлення остаточного діагнозу відразу переходити до виконання фізичних вправ з охопленням усіх м’язових груп і рухів у суглобах тільки під наглядом спеціаліста. Фізична терапія дозволяє тренувати тільки ті групи м’язів, які допомагають у боротьбі з виявленими порушеннями рухової сфери. Найбільш доказовим фактором розвитку хвороби Паркінсона це є вік людини. Її діагностують у 1% осіб віком старше 60 років і у 4% осіб – старше 80 років. Рухові розлади це основний симптом хвороби Паркінсона. Поступове прогресування призводить до порушення здатності виконувати звичні для людини рухи у повсякденному житті. Погіршуються письмо, ходьба та здатність змінювати та утримувати позу. На початку хвороби у осіб з діагнозом «хвороба Паркінсона» відмічаються уповільнення рухів, гіпокінетична ходьба, макрографія письма та зниження виразності та об’ємності мови. З часом до перелічених вище порушень додаються: ходьба дрібними кроками, акінезія, дискінезія, постуральна нестабільність, падіння та виражена гіпокінезія. Вчені зазначають, що швидкість прогресування рухових розладів у чоловіків є набагато вищою, ніж у жінок. Одним з головних рухових порушень є тремор. Він представляє собою гіперкінез, який проявляється мимовільними коливальними ритмічними рухами всього тіла або різних частин тіла в результаті постійного повторення скорочення і розслаблення м’язів. Хворобі Паркінсона найчастіше притаманний низькочастотний тремор спокою, ще можна назвати статичний тремор. Метою дослідження є проаналізувати за даними існуючих літературних та інформаційних джерел, даних контенту інтернет особливості сучасних методів фізичної реабілітації та технічних засобів при хворобі Паркінсона.Item Фізична реабілітація після бойової травми кінцовок у військовослужбовців (адаптований до військової форми кровоспинний турнікет)(Сумський державний університет, 2022) Степаненко, Олександр Сергійович; Степаненко, Александр Сергеевич; Stepanenko, Oleksandr Serhiiovych; Гордійчук, Євген Михайлович; Гордийчук, Евгений Михайлович; Hordiichuk, Yevhen MykhailovychФізична реабілітація, яка є складовою частиною медичного реабілітаційного процесу, переслідує мету комплексного процесу відновлення здоров’я, фізичного стану та працездатності хворих з застосуванням з лікувальною та профілактичною метою фізичних вправ та природних чинників. Нині проблема лікування та реабілітації постраждалих внаслідок вогнепальних поранень нижніх кінцівок набуває особливої актуальності внаслідок складного соціально-політичного становища та росту кількості постраждалих. У всіх військових конфліктах вражаючим фактором військовослужбовців є вогнепальні поранення. Найбільше при вогнепальному пораненні уражуються кінцівки. За результатами клініко-епідеміологічних та клініко-анатомічних досліджень доведено, що поранені з осколковими ушкодженнями кінцівок становлять 80,4 %, з кульовими – 13,1 %, з мінно-вибуховими – 2,2 % та з вибуховими травмами – 4,3 %. Українська військова медицина останнім часом набула і продовжує розвивати практичний досвід лікування вогнепальних та мінно-вибухових поранень, чому сприяють єдині погляди на етіологію, патогенез, діагностику та лікування вогнепальних поранень [2]. Сукупність отриманих даних складає практичну основу щодо вдосконалення лікування та фізичної реабілітації поранених у сучасних локальних військових конфліктах з метою якнайшвидшого відновлення бойової готовності та працездатності поранених і постраждалих військових і цивільних осіб. Мета дослідження. Провести огляд літератури, дослідження ринку потенційних пристроїв, запит на пристрої та аналіз поточної ситуації щодо боротьби з крововиливами на полі бою, розробити та запропонувати корисну модель власного модифіковоного прототипу кровоспинного турнікет адаптованого у форму військовослужбовців.Item Рекреаційні заходи при порушенні зору під час пандемії COVID-19(Сумський державний університет, 2022) Дьяченко, С.В.; Пилипей, Леонід Петрович; Пилипей, Леонид Петрович; Pylypei, Leonid PetrovychПандемія COVID-19 та все, що пов’язано з карантинними нормами і обмеженнями продемонстрували переваги й недоліки технологій дистанційного навчання у закладах освіти та на підприємствах. Мета дослідження: проаналізувати динаміку порушення зору молодого покоління під час пандемії COVID-19 в сучасному періоді розвитку суспільства.Item Формування культури здоровозбереження студентів, як основа соціальної безпеки(Сумський державний університет, 2022) Бурла, Оксана Анатоліївна; Бурла, Оксана Анатольевна; Burla, Oksana Anatoliivna; Бурла, Артем Олександрович; Бурла, Артем Александрович; Burla, Artem OleksandrovychЗбереження та зміцнення здоров'я, зниження ризикогенності та забезпечення безпеки у життєвій активності молоді, є пріоритетним державним завданням. Проблема формування у молоді культури здоров'язбереження може бути вирішена на основі добрє побудованої концепції виховання та освіти. В останні десятиліття суспільство вирішує завдання зниження ризикогенності на рівні адаптації молоді до змін соціально-економічних умов і збереження фізичного і соціального здоров'я, як світоглядної орієнтації майбутніх фахівців у напрямку цілеспрямованого, усвідомленого, мотивованого формування як загальної культури, так і культури здоров'язбереження. Таким чином, проблема формування культури здоров'язбереження виходить на провідні позиції у процесі виховання молоді, що зумовлено демографічними показниками неблагополучної ситуації зі здоров'ям молоді в нашій країні [1; 2]. Здоров'я, у найширшому його розумінні, багато в чому зумовлене життєвими цінностями та пріоритетами, мотивами та інтересами особистості. Сформована практика здорового способу життя забезпечує людині захист від соціальних ризиків, допомагає їй максимально адаптуватися в мінливих життєвих умовах, реалізувати себе як професіонала та мінімізувати прояви соціальних ризиків [1]. Актуальною проблемою також є пошук адекватних принципів визначення єдиних підходів до формування культури здоров'язбереження студентів у загальній системі соціального здоров'я, конструювання її компонентів та побудови процесу її виховання у студентів. Мета дослідження: обґрунтувати концепцію культури здоров'язбереження та розробити комплекс заходів, що передбачає створення здоров'язбережуючого середовища в системі професійного становлення.Item Програма фізичної реабілітації спортсменів після перенесеного струсу головного мозку(Сумський державний університет, 2022) Андрієнко, Л.О.; Ситник, Ольга Андріївна; Сытник, Ольга Андреевна; Sytnyk, Olha AndriivnaПід час занять контактними видами спорту, такими як бокс, боротьба, хокей, футбол та інші, є достатньо велика ймовірність отримати струс головного мозку. Струс головного мозку - це вид черепно-мозкової травми (ЧМТ), що характеризується короткочасним порушенням чи втратою свідомості, загальномозковою, вегетативною, а також нестійкою вогнищевою симптоматикою. ЧМТ, що викликані в зв'язку із спортивним травматизмом становлять 1,2%-2,2%. Деякі дослідження демонструють зростання частоти отримання струсу головного мозку пов'язаних зі спортом, щороку це може бути від 1,6 до 3,8 мільйонів випадків [1]. Досить довго зберігалася тенденція до усунення спортсменів від участі у змаганнях і тренуваннях з переведенням їх на відпочинок до відновлення нормального функціонування мозку. Така стратегія часто викликала розчарування у спортсменів, оскільки вони, як правило, фізично зосереджені на збереженні їх фізичної підготовки та орієнтовані на заняття спортом. Натомість, нещодавні дані, свідчать про те, що суворий відпочинок може подовжити функціональне відновлення після струсу мозку. Тому впродовж декількох років, було модифіковано підхід реабілітації, який став базуватися на ранньому та активному втручанні після 24-48 годинному відпочинку [1]. Мета дослідження: описати програму фізичної реабілітації спортсменів після перенесеного струсу головного мозку.Item Особливості фізичного розвитку волейболістів віком 10–12 років(Сумський державний університет, 2022) Остапенко, Юрій Олександрович; Остапенко, Юрий Александрович; Ostapenko, Yurii Oleksandrovych; Остапенко, В.В.На сучасному етапі удосконалення шкільної освіти в Україні, суттєво зростає роль фізичного виховання і спорту, як головного чинника зміцнення всебічного здоров’я школярів Пошук найбільш доступних і дієвих засобів і методів, що підвищують рухову активність молодого покоління, вивчення їх впливу на організм, впровадження їх в повсякденне життя є одним з напрямів дослідження вчених і фахівців галузі фізичної культури і спорту [1]. Серед великої кількості засобів фізичного виховання, одне з найбільш вагомих місць в оздоровленні і всебічному фізичному розвитку школярів займають спортивні ігри, зокрема волейбол. Цей вид ігрової, спортивної діяльності має, великий діапазон впливу на організм школярів і як результат забезпечує розвиток фізичних, психофізіологічних функцій їх організму [2]. З метою удосконалення навчально-тренувального процесу з волейболу для дітей 10–12 років виникає потреба знань особливостей їх фізичного розвитку, анатомо-фізіологічних особливостей, сенситивних періодів, сприятливих для формування їх рухових якостей, що є актуальним. Мета дослідження: визначити особливості фізичного розвитку волейболістів 10–12 років.Item Підвищення швидкісно-силових якостей футболістів 11–12 років на етапі попередньої базової підготовки(Сумський державний університет, 2022) Камишніков, А.Ю.; Пилипей, Леонід Петрович; Пилипей, Леонид Петрович; Pylypei, Leonid PetrovychВік 11–12 років у юних футболістів є важливим періодом для спортивної підготовки, саме у цей період досягається найбільший приріст у розвитку швидкості, сили, вправності, закладаються основи техніки та тактики, формується спортивний характер. Тому є необхідність у пошуках нових прийомів та методів спортивного тренування, які б враховували зазначені особливості та покращували розвиток швидкісно-силових якостей футболістів 11–12 років. Мета дослідження: теоретично обгрунтувати та експериментально перевірити методику вдосконалення швидкісно-силових якостей футболістів 11–12 років на етапі попередньої базової підготовки.Item Тактична майстерність, як складова базової підготовки каратиста(Сумський державний університет, 2022) Забара, Валентин Михайлович; Забара, Валентин Михайлович; Zabara, Valentyn Mykhailovych; Сергієнко, Володимир Миколайович; Сергиенко, Владимир Николаевич; Serhiienko, Volodymyr MykolaiovychОстаннім часом карате, як спортивна дисципліна, набуває все більшу популярність. На Олімпійських іграх 2020 українські спортсмени здобули 2 медалі – срібну і бронзову. Виникнення карате-до пов’язують з монастирем Шаолінь і відносять до ІІ ст. н.е. Звідти цей вид єдиноборств потрапив на острів Окінава, Японія, де почав швидко розвиватися під назвою "Рука Окінави". В 30-х роках ХХ ст. цей вид отримав назву карате-до. Засновником сучасного карате-до вважається Гічін Фунакоші (1869–1957 р.р.). Сучасне карате об’єднує прийоми єдиноборств, фізичне та духовне самовдосконалення і спорт. У різних країнах Європи сформувалися власні стилі, що додатково включали в себе значну частину національних одноборств з їх специфічними традиціями і розумінням. У наш час, серед майстрів східних єдиноборств сформувався подвійний підхід до карате, як виду спорту. Перший підхід визначає карате, як спортивну діяльність, що потребує розвитку силових і інших рухових якостей [1] . Другий підхід – як засіб гармонійного всебічного розвитку людини, що представляє єдину систему фізичних вправ і філософських структур. Складність карате-до полягає у великій різноманітності прийомів і способів ведення поєдинків, незвичності та неординарності вправ, що використовуються, в зв’язку з чим ускладняється систематизація специфічного складу тренувальних та змагальних вправ каратистів [2]. У цьому треба чітко розуміти, що, якщо теоретична, психологічна, фізична, і технічна підготовка спортсмена – його перевага, то вміле використання цих навичок і вмінь – тактична майстерність, яка, в свою чергу, вимагає чіткого виконання раніше розроблених тактичних схем на змагання чи поєдинок. Мета дослідження – висвітлити основні аспекти формування тактичної майстерності, як складової частини базової підготовки спортсмена-каратиста.Item Фізична підготовка бакалаврів фізичної культури та спорту як основа професійної діяльності(Сумський державний університет, 2022) Волинець, А.О.; Пилипей, Леонід Петрович; Пилипей, Леонид Петрович; Pylypei, Leonid PetrovychУ системі вищої освіти фізичній підготовці відведено особливе місце, адже впливаючи на біологічну природу людини, саме фізична культура і спорт багато в чому допомагає сприяти формуванню ще й її духовної сфери. Отже, як і будь-який інший вид культури, фізичній культурі відведено досить істотну роль для розвитку особистості. Потрібно зазначити, що основні компоненти структури особистості, такі як досвід особистості та її властивості, функціональні механізми психіки, здатні успішно розвиватися у процесі освоєння людиною фізичної культури. Студентам як майбутнім фахівцям фізичної культури і спорту необхідна загальна витривалість, стійкість до гіподинаміки, висока координація та точність рухів, тому для них важливо розвивати такі рухові якості, як витривалість м'язів рук, ніг, спини, координацію рухів, уміння розподіляти увагу, стабільність нервових процесів та емоційну стійкість, самовладання. Головне завдання фізичної культури та спорту у закладі вищої освіти – формування та підготовка особистості до майбутньої професійної діяльності. Мета дослідження – встановити показники фізичної підготовленості бакалаврів фізичної культури та спорту з використанням експрес-системи контролю КОНТРЕКС–2.