Economic sustainability and business practices (ES&BP) / Економічна стійкість та бізнес практики
Permanent URI for this collectionhttps://devessuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/97063
Browse
4 results
Search Results
Item Modern Trends in Educational Management(Sumy State University, 2025) Майборода, Тетяна Миколаївна; Mayboroda, Tetyana; Guibin, Z.; Adamu, A.У статті представлено комплексний науково-методологічний підхід до вивчення та інтеграції сучасних глобальних тенденцій в управлінні університетами в контексті стратегічної трансформації вищої освіти в умовах динамічних соціально-економічних і технологічних змін. Аналіз базується на систематизації провідних концепцій розвитку освіти, що відображають еволюцію її технологічного, гуманістичного та соціального вимірів, а також на детальному вивченні тенденцій, визначених у звітах ОЕСР «Тенденції, що формують освіту» на 2022 і 2025 роки. Дослідження зосереджується на вивченні впливу таких факторів, як цифровізація, штучний інтелект, екологічна відповідальність, соціальна згуртованість та міжкультурний діалог, на практики управління університетами. Особлива увага приділяється п'яти сучасним тенденціям, які відповідають глобальним викликам і відображають необхідність гнучких, інклюзивних та стійких стратегій розвитку вищої освіти. Розглядається взаємозв'язок цих тенденцій та сфер управління університетами. Наукова новизна полягає в цілісному поєднанні аналітичного огляду освітніх тенденцій з визначенням конкретних управлінських заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності університетів та зміцнення їхньої ролі як активних агентів соціальних трансформацій. Внесок автора полягає у визначенні еволюції пріоритетів у період між 2022 і 2025 роками та обґрунтуванні їхнього значення для стратегічного планування у сфері вищої освіти. Крім того, проаналізовано, як зміни визначають нові пріоритети управління та змінюють підходи до розробки освітніх програм і підтримки академічної спільноти. Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання для розробки університетських стратегій, що враховують цифрову трансформацію, розвиток освіти, підтримку психічного та фізичного благополуччя академічної спільноти та зміцнення міжнародного співробітництва. Основні висновки підтверджують, що успішне управління університетом у XXI столітті вимагає інтеграції технологічних інновацій, етичних принципів, міждисциплінарних підходів та стратегічного прогнозування в єдиний комплекс управлінських рішень, здатних забезпечити адаптацію до швидких і складних змін у глобальному середовищі, зберігаючи при цьому соціальну місію освіти та її роль у формуванні цінностей і компетентностей майбутнього. Узагальнені висновки, представлені в статті, можуть слугувати орієнтиром для адаптації вищих навчальних закладів до глобальних викликів, підвищення їх ефективності та зміцнення соціальної ролі університетів у сучасному світі.Item Key Features of Corporate Project Management(Sumy State University, 2025) Khilukha, О.У цій статті досліджуються фундаментальні елементи управління проектами та бізнесом, визначаючи три основні дисципліни: управління проектами, загальне управління та корпоративне управління проектами. Управління проектами характеризується як тимчасовий та цілеспрямований процес, відмінний від традиційного процесу управління, спрямований на досягнення унікальних результатів у рамках таких обмежень, як час, обсяг та бюджет. Традиційні моделі, такі як класичний поетапний підхід, протиставляються сучасним методологіям, таким як управління критичним ланцюгом проектів, бережливе управління, екстремальне управління проектами та управління реалізацією переваг. Кожна з них пропонує конкретні інструменти та стратегії для вирішення проблем складності, невизначеності та цінності для зацікавлених сторін. Стаття присвячена корпоративному управлінню проектами розробленому для масштабних, стратегічно орієнтованих та часто міжнародних проектів. Ця методологія наголошує на відкритості, постійній комунікації, інтеграції з організаційними структурами та формалізованій гнучкій системі управління. Ефективне корпоративне управління проектами забезпечує відповідність місії організації, потребам зацікавлених сторін та умовам навколишнього середовища, що змінюються. У статті робиться висновок, що хоча багато організацій уникають спеціалізованих структур управління для управління спеціалізованими проектами через проблеми з витратами, найуспішнішими корпоративними проектами є ті, що підтримуються спеціалізованими механізмами управління, які балансують інновації, стратегічний вплив та підзвітність. Структурований, процесний підхід особливо підходить для організацій, які керують кількома проектами, що дублюються, що мають вирішальне значення для стратегічного зростання. Він сприяє узгодженню проектної діяльності з корпоративною політикою та довгостроковими цілями, а також підвищує прозорість та довіру зацікавлених сторін. Ключові особливості включають графіки проектів, інструменти спільного управління, визначені ролі та адаптивне управління, яке розвивається разом із життєвим циклом проекту. У міру розвитку проектів управління забезпечує безперервність даного процесу та узгодженість з місією організації. У статті висвітлено дві моделі лідерства, внутрішню та зовнішню, кожна з яких має різні переваги залежно від організаційного контексту та складності проекту. Внутрішня модель використовує існуючі знання корпоративної стратегії, тоді як зовнішня модель виграє від свіжих перспектив професіоналів. Крім того, підкреслюється необхідність постійного моніторингу та інституціоналізованих оновлень для підтримки актуальності в динамічному середовищі. У статті обґрунтовується необхідність спеціального механізму корпоративного управління проектами як стратегічного активу. Стверджується, що така система не лише підвищує ймовірність успіху проекту, але й сприяє сталим інноваціям та створенню цінності. За умови правильного впровадження вона зменшує залежність від засновників, залучає зовнішню підтримку та дозволяє проектам масштабуватися, зберігаючи при цьому стратегічну узгодженістьItem Sustainable Development of Industrial Enterprises as an Object of Strategic Management(Sumy State University, 2025) Tarasenko, I.; Olefirenko, K.У статті розкрито особливості імплементації концепції сталого розвитку у практику стратегічного управління підприємствами. Концепція сталого розвитку визначає розвиток все більшої кількості підприємств. Разом з тим процеси реалізації концепції сталого розвитку на практиці є складними та потребують комплексного управління, оскільки в сучасних умовах відбувається й уточнення самої концепції. Управління сталим розвитком потребує використання довгострокового підходу та все частіше вимагає використання методів стратегічного управління. Основою управління сталим розвитком підприємств повинне стати осмислення змісту поняття та складових елементів сталого розвитку. Як засвідчили дослідження більшість вчених виокремлюють три основні елементи поняття стійкий розвиток: економічну, соціальну та екологічну, які відображають ключові вектори, на яких робиться акцент. Зазначені складові можуть мати різний рівень пріоритетності в процесі управління, однак розглядаються як цілісна система та доповнюють одна одну. Задля розуміння відображення основних складових стійкого розвитку у процесах стратегічного управління розкрито основні види стійкості наведено їх характеристики та загрози забезпечення. Виокремлені види стійкості є об’єктами управління, однак забезпечення стійкого розвитку не є алгебраїчною сумою досягнення окремо соціальної, економічної та екологічної стійкості. Також в статті зазначено, що досягнення певного виду стійкості досить часто можна досягнути за рахунок ігнорування інших видів. Для забезпечення безпосередньо сталого розвитку підприємства зазначені види стійкості слід розглядати як взаємодоповнюючі елементи. Також в статті розкриваються сучасні тенденції розвитку концепції сталого розвитку, що проявляється у виокремленні управлінської та організаційної складових. Основою управлінського аспекту є динаміка зовнішнього середовища, протидія якій забезпечується в ході досягнення організаційної стійкості. Складові сталого розвитку у традиційному розумінні знаходяться у площині стратегічних інтересів підприємства, а управлінську та організаційну стійкість можна розглядати як умову досягнення загальної стійкості.Item Coopetitive patterns of interaction between subjects of the knowledge triangle(Sumy State University, 2024) Майборода, Тетяна Миколаївна; Mayboroda, Tetyana; Карпуша, Василь Данилович; Karpusha, Vasyl Danylovych; Балагуровська, Інна Олексіївна; Balahurovska, Inna OleksiivnaВ статті розглянуто коопетиційні патерни взаємодії між суб’єктами трикутника знань - бізнесом, освітою і наукою - як інструменту підвищення інноваційного потенціалу та стійкого розвитку суспільства. У роботі акцентовано увагу на тому, що в умовах глобалізації, стрімких технологічних змін, соціально-економічних викликів та наслідків війни коопетиція набуває важливого значення для забезпечення конкурентоспроможності і розвитку суспільства. Автори досліджують переваги стратегії, що поєднує конкуренцію та співпрацю, для ефективного використання ресурсів, розвитку інноваційних підходів, створення нових освітніх та дослідницьких підходів. У роботі представлено детальну типологію коопетиційних патернів, до яких належать партнерство, конкуренція, колаборація та коінновація. Описано механізми, які дозволяють забезпечити баланс між співпрацею та конкуренцією, що є основою для підвищення ефективності взаємодії між суб’єктами трикутника знань. Наголошено, що кожен із патернів взаємодії сприяє досягненню синергії через об’єднання знань, технологій та ресурсів, водночас зберігаючи індивідуальну конкурентоспроможність кожного учасника процесу. В дослідженні особливу увагу приділено аналізу кейсу Альянсу українських університетів, який став прикладом ефективної коопетиційної практики. Підписання Меморандуму про співпрацю провідними українськими університетами різних форм власності відкрило нові можливості для розвитку освіти, науки та інновацій навіть у складних умовах війни та соціальних потрясінь. Альянс демонструє, як інтеграція горизонтальних зв’язків між академічними спільнотами сприяє розвитку інноваційних стратегій, збереженню національної ідентичності, посиленню соціальної згуртованості та вирішенню актуальних суспільних викликів. Стаття також висвітлює сторони управління коопетиційними відносинами, що передбачає балансування інтересів учасників, ефективне управління знаннями, визначення спільних цілей та забезпечення прозорості у відносинах. Зокрема, автори рекомендують використання сучасних інформаційних систем для координації співпраці, укладення договорів і формування мережевих структур для оптимізації взаємодії. У статті підкреслено, що коопетиція у трикутнику знань є не лише інструментом розвитку інноваційної економіки, але й механізмом соціального прогресу. Результати дослідження демонструють, як спільні ініціативи між університетами, бізнесом і науковими установами можуть створювати унікальну синергію для подолання глобальних викликів. Аналіз кейсу Альянсу українських університетів виявив ефективність інтеграції конкурентних та кооперативних стратегій для зміцнення позицій вищої освіти України на міжнародній арені, збереження людського капіталу та сприяння відновленню країни. Таким чином, результати роботи підтверджують, що коопетиція є важливою стратегією для університетів, які прагнуть зберігати індивідуальність, одночасно працюючи на благо суспільства. Досвід Альянсу українських університетів свідчить про можливість реалізації інноваційних підходів до співпраці навіть у кризових умовах, що є перспективним напрямом для подальших досліджень і практичних ініціатив.