Видання зареєстровані авторами шляхом самоархівування
Permanent URI for this communityhttps://devessuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/1
Browse
Search Results
Item Корреляционные связи между клиническими, гематологическими, биохимическими и интегративными показателями и степенью фиброза у больных хроническим вирусным гепатитом С(Гродненский государственный медицинский университет, 2020) Лішневська, Анастасія Геннадіївна; Лишневская, Анастасия Геннадьевна; Lishnevska, Anastasiia Hennadiivna; Чемич, Микола Дмитрович; Чемич, Николай Дмитриевич; Chemych, Mykola DmytrovychВступ. Хронічний гепатит С (ХГС) - захворювання печінки, яке часто призводить до цирозу печінки і гепатоцелюлярної карциноми. Мета дослідження - встановити кореляційні зв'язки між клінічними, лабораторними, інтегративними показниками і неінвазивними методами розрахунку фіброзу печінки у пацієнтів з ХГС. Матеріал і методи. У 287 пацієнтів з ХГС, які були розділені на 5 груп (по ступеня фіброзу (F)), вивчали особливості клініки, лабораторних показників, розраховували інтегративні показники, APRI (AST to Platelet Ratio Index) і FIB-4 (Fibrosis-4 Index for Liver Fibrosis). Статистичний аналіз проводився з використанням програм Microsoft Office Excel 2016, IBM SPSS Statistics з розрахунком непараметричних критеріїв. Результати. Переважали пацієнти чоловічої статі, з помірним фіброзом, 1b генотипом і мінімальною активністю. Встановлено прямий кореляційний зв'язок між F (METAVIR) і FIB-4 (р <0,05), FIB-4 і APRI (р <0,05) і тенденція до кореляції між F (METAVIR) і APRI. Відзначено прямий зв'язок між F (METAVIR), APRI, FIB-4 і віком, індексом маси тіла (р <0,05). Встановлено обернено пропорційна кореляція між F (METAVIR), APRI, FIB-4 і рівнем тромбоцитів; F (METAVIR) і активністю АЛТ, АСТ, ГГТП; між APRI, FIB-4 і кількістю лейкоцитів, FIB-4 і кількістю еритроцитів (р <0,05). Прямі зв'язку спостерігалися між трьома показниками фіброзу і білірубіном; F (METAVIR) і ЛФ; APRI, FIB-4 і ШОЕ, активністю АЛТ, АСТ і ГГТП; FIB-4 і коефіцієнтом де Рітіса (р <0,05). Висновки. Збільшення ступеня фіброзу обернено пропорційно корелювало з кількістю тромбоцитів, лейкоцитів і еритроцитів, прямо пропорційно - з ШОЕ і білірубіном. Кореляція інтеграційних показників з наростанням ступеня фіброзу вказувала на посилення інтоксикації, пов'язаної з аутоімунним процесом, зниження неспецифічної імунореактивності.Item Dependence of changes in hematological and integrative parameters in patients with chronic viral hepatitis C on the received antiviral therapy(Nicolaus Copernicus University in Toruń, Poland, 2020) Лішневська, Анастасія Геннадіївна; Лишневская, Анастасия Геннадьевна; Lishnevska, Anastasiia Hennadiivna; Чемич, Микола Дмитрович; Чемич, Николай Дмитриевич; Chemych, Mykola DmytrovychЗагалом 287 пацієнтів отримували різні варіанти противірусної терапії: група I - основна (патогенетична та симптоматична) терапія, ІІ група - пегильований інтерферон у поєднанні з рибавірином, група III - пегильований інтерферон з рибавірином та софосбувіром, група IV - противірусні препарати прямої дії. Пацієнти з хронічним вірусним гепатитом С (ХВГС) до початку лікування показали зниження кількості тромбоцитів, сегментоядерних нейтрофілів та збільшення рівня лімфоцитів, вмісту білірубіну, активності аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, порівняно з групою порівняння (практично здорові особи) <0,05. Через 4 тижні отримання інтерферонвмісної терапії, спостерігалося подальше зниження: кількості лейкоцитів, кількості еритроцитів, кількості тромбоцитів; активності АЛТ, АСТ та гамма-глутамілтранспептидази (ГГТП); підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), вмісту білірубіну (р <0,05). У пацієнтів, які отримували противірусні препарати прямої дії (ПППД), спостерігалося зменшення: кількості еритроцитів, загальний вміст білірубіну, активність АЛТ, АСТ, ГГТФ; збільшення швидкості осідання еритроцитів і відношення АСТ / AЛТ, р <0,05. Після 12 тижнів лікування у пацієнтів, які отримували пегільований інтерферон, діагностовано зниження кількості тромбоцитів, кількості еритроцитів та лейкоцитів (за винятком пацієнтів з подвійною терапією, у яких спостерігалося незначне збільшення лейкоцитів) і вмісту гемоглобіну, р <0,05. Крім того, у групі II з 4 тижня знижуються: вміст білірубіну та креатиніну, активність АЛТ, АСТ, ГГТП, тоді як коефіцієнт де Рітіса збільшується (р <0,05). У пацієнтів III групи рівень ГГТП був нижчий, ніж через 4 тижні, і нижчі показники АЛТ та АСТ порівняно з початком прийому противірусних препаратів (р <0,05). У пацієнтів, які отримували ПППД, спостерігалося зниження вмісту гемоглобіну; не було змін біохімічних показників на цьому етапі порівняно з попереднім. Досліджені інтегративні показники свідчать про зміни в імунній системі пацієнтів, зокрема перевага клітинного імунітету над гуморальним та переважання автоімунного компоненту. Пацієнти з подвійною та потрійною схемами ПВТ мали більш виразні зміни, порівняно з пацієнтами, які отримували ПППД.Item Changes in clinical, biochemical, immunological and integrative parameters in patients with chronic hepatitis C virus infection according to the virus genotype and the grade of activity(Zaporizhzhia State Medical University, 2020) Лішневська, Анастасія Геннадіївна; Лишневская, Анастасия Геннадьевна; Lishnevska, Anastasiia Hennadiivna; Чемич, Микола Дмитрович; Чемич, Николай Дмитриевич; Chemych, Mykola DmytrovychМета роботи – встановити особливості перебігу ХВГС і залежність змін інтегративних показників ендогенної інтоксикації, неспецифічної імунореактивності та запалення від генотипу вірусу та ступеня активності. Матеріали та методи. Обстежили 287 хворих на ХВГС і проаналізували їхні медичні карти стаціонарного й амбулаторного хворого. У дослідження ввійшли 55 практично здорових осіб. Крім загальної групи, до якої ввійшли всі хворі, пацієнтів, яких обстежили, поділили на групи залежно від ступеня активності (мінімальна активність – 210 осіб, помірна – 68, виражена – 9) і від генотипу вірусу (1в – 150 осіб, 2 – 19, 3а – 102). Здійснили клініко-лабораторне обстеження згідно з протоколом, розрахували інтегративні показники тяжкості, неспецифічної реактивності, індекси активності запалення та інтоксикації. Статистичне опрацювання результатів здійснили у програмному забезпеченні комп’ютерних програм Microsoft Office Excel 2010 і IBM SPSS Statistic 23. Результати. Групи за статтю та віком були репрезентативні. Найчастіше виявляли хворих на ХВГС із 1в генотипом (52,30 %), помірним фіброзом печінки (F2 – 31,25 %) та мінімальною активністю (73,17 %).Найбільш часті клінічні вияви – астено-вегетативний синдром (81,88 %) і тяжкість у правому підребер’ї (64,76 %). У хворих із ХВГС, що спричинений різними генотипами, клінічні дані розподілились рівномірно (р > 0,05), крім того, в обстежених з 1в генотипом частіше, ніж у загальній вибірці діагностували телеангіектазії (в 1,3 раза); з 2 генотипом рідше – збільшення розмірів печінки (в 1,5 раза, р < 0,05), випадків анемії не було (р < 0,05). У пацієнтів із ХВГС спостерігали зменшення кількості тромбоцитів (в 1,3 раза) та сегментоядерних нейтрофілів (в 1,2 раза), підвищення – лімфоцитів (в 1,1 раза) і ШОЕ (в 1,4 раза) порівняно з практично здоровими особами (р < 0,05). Отримані зміни були однаковими у групах з усіма генотипами, за винятком того, що у хворих із 2 генотипом рівень еритроцитів та гемоглобіну був нижчим, ніж у групі порівняння та в загальній групі (в 1,1 раза в усіх випадках, р < 0,05), а ШОЕ була нижчою у хворих з 3 генотипом порівняно з усіма хворими (в 1,2 раза, р < 0,05). Групи пацієнтів із різними ступенями активності за досліджуваними показниками були однорідними за винятком того, що кількість лейкоцитів за мінімальної активності була меншою, ніж у загальній групі (р < 0,05), ШОЕ була вищою тільки в загальній групі та при мінімальній активності (р < 0,05), рівень сегментоядерних нейтрофілів і лімфоцитів при вираженій активності не відрізнявся від групи порівняння, на відміну від інших груп. Серед пацієнтів загальної групи частіше виявляли лейкопенію (15,68 %), еритроцитопенію (18,47 %), анемію (6,62 %) і тромбоцитопенію (33,10 %), ніж у групі порівняння (відповідно 5,45 %, 3,63 %, 0 %, 5,45 %), (р < 0,05). В осіб із різними генотипами HCV були подібні зміни, за винятком того, що в пацієнтів із 2 генотипом не було анемії. У всіх осіб із ХВГС були вищими значення загального білка, АЛТ, АСТ, ГГТП стосовно групи порівняння (р < 0,05), а ЛФ і креатинін були нижчими (р < 0,05). Залежності змін цих показників від генотипу не виявили, за винятком вмісту білка, він був вищим у групах із генотипом 1в і 2; ЛФ – нижча в осіб із 1в і 3а, а креатинін – з 1в і 2 генотипами (р < 0,05). Також була відсутня залежність змін у хворих на ХВГС від ступеня активності за виключенням того, що в осіб із вираженою активністю ЛФ, ГГТП були вищими, а також загальний білірубін під час зниженого рівня глюкози (р < 0,05). У загальній групі хворих на ХВГС були вищими показники ентропії лейкоцитарної формули. З індексів неспецифічної реактивності вищі значення мав КР (в 1,3 раза), Ілімф (в 1,3 раза), ІА (в 1,1 раза), а нижчі, ніж у групі порівняння, були ІСНМ (в 1,1 раза) і ІСЕЛ (в 1,3), (р < 0,05). Відбулося зниження (СІЗ – в 1,1 раза; ІК – в 1,3) або підвищення (ІЛГ – в 1,3 раза; ІЛ ШОЕ – в 1,5) показників запалення (р < 0,05). Індекси ендогенної інтоксикації знизились у хворих порівняно зі здоровими (ІЗЛК – в 1,2 раза, РВН – в 1,8 раза). Залежності змін у пацієнтів із ХВГС від генотипу не встановили, за винятком ІА, який був вищим тільки в загальній групі та у групі з 3а генотипом (р < 0,05) та ІЛ ШОЕ у хворих із 3а генотипом, який був нижчий, ніж у загальній групі (р < 0,05), але не відрізнявся від групи порівняння (р > 0,05); ПІ – з 3а генотипом нижчий в 1,7 раза порівняно з усіма хворими (р < 0,05). Показник ІСЕЛ не змінювався при усіх ступенях активності та не відрізнявся від даних здорових осіб. У пацієнтів із помірною активністю ІА був вищим, ніж у групі порівняння, а ЯІ – нижчий, ніж у загальній групі (р < 0,05). Під час ультразвукового дослідження органів черевної порожнини (незалежно від групи) найчастіше відзначали збільшення розмірів (у 76,26 % осіб) і підвищення ехогенності печінки (у 82,35 % ). Висновки. У хворих на ХВГС переважали астеновегетативний синдром, відчуття тяжкості у правому підребер’ї, збільшення розмірів печінки, кількості лімфоцитів, ШОЕ, підвищення активності трансаміназ. При 1в генотипі частіше виявляли телеангіектазії, при 2 рідше – збільшення розмірів печінки. Лабораторні зміни супроводжувалися: лейкоцитопенією, еритроцитопенією, анемією та тромбоцитопенією; підвищенням вмісту загального білка, активності АЛТ, АСТ, ГГТП. При ХВГС підвищуються показники ентропії лейкоцитарної формули, КР, Ілімф, ІА, ІЛГ та ІЛ ШОЕ. Позитивні показники АNA визначають вірогідно частіше, ніж АМА.