Періодичні видання СумДУ
Permanent URI for this communityhttps://devessuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/69
Browse
2 results
Search Results
Item The relationship between chronic hepatitis C virus and diabetes mellitus(Sumy State University, 2025) Чемич, Микола Дмитрович; Chemych, Mykola Dmytrovych; Dmytrenko, Yu.V.; Світайло, Владислав Сергійович; Svitailo, Vladyslav Serhiiovych; Клименко, Наталія Василівна; Klymenko, Nataliia Vasylivna; Саєнко, Олександр Сергійович; Saienko, Oleksandr SerhiiovychАктуальність. Хронічний гепатит С (ХГС) та цукровий діабет 2 типу (ЦД2) є одними з найбільш поширених та серйозних проблем у сучасній медицині. Вірус гепатиту С (ВГС) вражає мільйони людей у всьому світі та призводить до значних соціально-економічних наслідків та залишається однією з головних причин розвитку хронічних захворювань печінки, таких, як фіброз, цироз та гепатоцелюлярна карцинома (ГЦК). Мета. Аналіз взаємозв'язку між ХГС та розвитком ЦД2 типу, з акцентом на патофізіологічні механізми, клінічні наслідки та вплив противірусної терапії на метаболізм глюкози та інсулінорезистентність (ІР). Матеріали і методи. Проаналізовано наукові статті, дослідження та статистичні дані, висвітлені у базах даних PubMed, Karger, RKI, Onlinelibrary, CDC, Ecdc, Центру громадського здоров’я. Застосовано методи систематичного огляду літератури та порівняльного аналізу клінічних результатів. Результати. Проаналізовано взаємозв’язок між ХГС та розвитком ЦД2 з акцентом на патофізіологічні механізми, клінічні наслідки та вплив противірусної терапії на метаболізм глюкози та ІР. Розглянуто патофізіологічні механізми, що зумовлюють зв’язок між цими захворюваннями. Особливу увагу приділено ІР, як ключовому фактору розвитку цукрового діабета у пацієнтів із ХГС. Дослідження підтверджують, що ВГС безпосередньо впливає на сигнальні шляхи інсуліну у клітинах печінки та м’язах, спричинюючи системний запальний процес, який порушує метаболізм глюкози. Представлено статистику поширеності ЦД2 серед пацієнтів із ХГС. Зазначено, що поширеність діабету серед хворих на гепатит значно перевищує показники у загальній популяції. Висвітлено вплив противірусних препаратів прямої дії (ПППД), які сприяють покращенню метаболічного контролю, зниженню рівня глюкози у крові та зменшенню потреби в інсулінотерапії. Акцентується увага на необхідності подальших досліджень для оцінки довгострокових наслідків лікування ХГС на метаболізм глюкози, а також на важливості розробки нових терапевтичних підходів для лікування пацієнтів із поєднаним ХГС і ЦД2. Висновки. ХГС та ЦД2 тісно пов’язані патофізіологічними станами, що мають суттєві клінічні наслідки. ВГС сприяє розвитку ІР, яка є ключовим механізмом розвитку діабету серед цих пацієнтів і спровокована вірусом, порушує метаболізм глюкози навіть у хворих без класичних факторів ризику, таких як ожиріння чи метаболічний синдром. ПППД довели високу ефективність у досягненні стійкої вірусологічної відповіді, що сприяє значному покращенню глікемічного контролю. Ці препарати не лише елімінують вірус, але й знижують рівень ІР, що дозволяє покращити метаболічні показники у пацієнтів із ЦД2. Ерадикація вірусу дозволяє зменшити або скасувати потребу в інсулінотерапії, покращуючи якість життя пацієнтів.Item Changes in indicators of endogenous intoxication, nonspecific reactivity, and inflammation caused by SARS-CoV-2(Sumy State University, 2024) Саєнко, Олександр Сергійович; Saienko, Oleksandr Serhiiovych; Чемич, Микола Дмитрович; Chemych, Mykola DmytrovychАктуальність: незважаючи на те, що весь науковий світ стурбований проблемою COVID-19, із Long COVID живе близько 65 млн людей, яких турбують загальна слабкість, втома, когнітивні дисфункції, задишка. Дана проблема є глобальною для людства через зниження працездатності, розумової активності населення, що призводить до економічних втрат. Проблема залишається відкритою та потребує подальших досліджень. Матеріали та методи: всього було обстежено 108 осіб та поділено на три групи: група А – 31 пацієнт із підтвердженим COVID-19, група В – 35 осіб із з Long COVID та група С – 42 практично здорові особи. Досліджувалися гематологічні та неспецифічні імунологічні зміни. Статистична обробка даних проводилася за допомогою програмного забезпечення STATA компанії StataCorp (Texas, USA) із розрахунком параметричних та непараметричних критеріїв. Результати: у досліджуваних групах переважали жінки середнього віку. Серед гематологічних показників спостерігалося підвищення лейкоцитів, еритроцитів, ШОЕ у групі з COVID-19. У хворих групи А паличкоядерних нейтрофілів було у 2,5 рази більше ніж у В та у 2,3 рази ніж у С. У пацієнтів з COVID-19 інтегративні показники ендогенної інтоксикації перевищували відповідні дані порівняно з групою Long COVID (р<0,05). В осіб з Long COVID спостерігалася тенденція (р=0,055 –0,588) до підвищення інтегративних показників ендогенної інтоксикації (показник інтоксикації був вищим у 2,6 рази (р<0,05)) порівняно з групою практично здорових осіб. Індекси неспецифічної реактивності у групі А (коефіцієнт резистентності, лімфоцитарний індекс, індекс співвідношення еозинофілів в лімфоцитів, індекс алергізації) та В (коефіцієнт резистентності, лімфоцитарний індекс) були нижчими ніж у групі С (р<0,05). У хворих на COVID-19 індекси активності запалення (сумарний індекс запалення, індекс Кребса, індекс співвідношення лейкоцитів і ШОЕ) були вищими ніж у групі практично здорових осіб (р<0,05). Висновки: для пацієнтів з COVID-19 характерно зміщення лейкоцитарної формули вліво, підвищення інтегративних показників ендогенної інтоксикації, виражений запальний процес, активація тканинного розпаду. Для осіб з Long COVID – незначне підвищення інтегративних показників ендогенної інтоксикації, з низьким ступенем запалення та підвищенням неспецифічної реактивності порівняно з групою COVID-19.