Проблеми естетики української усної народної творчості в сучасному народознавстві

Abstract

На сучасному етапі розвитку фольклористики постає питання комплексного вивчення національного характеру, типології епічного героя та естетичного, художнього моделювання дійсності в українських народних думах. Кожен жанр народної творчості має свої структурні моделі, способи та засоби художнього втілення, що розкривають мотивацію вчинків персонажів. У внутрішній природі пізнавального процесу творці народного мистецтва керувались чуттєвим сприйняттям людиною оточення і самої себе [9, с. 14]. Відповідно до такого сприйняття зароджувалась віра у надприродність навколишньої дійсності (анімізм, фетишизм). Саме анімізм, наголошував М.Костомаров, призвів до стилістичного прийому паралелізму, за якого життя людей зіставлялося з подібними картинами із життя природи. На прикладах народних пісень учений простежив природу поетичних засобів, творення образів. Із паралелізму, стверджував він, бере початок порівняння. Від постійного використання одних і тих самих паралелізмів та порівнянь утворюються символи. Зокрема, М. Костомаров виділяв позитивний, негативний та одночленний паралелізм, негативне порівняння, а відтак і позитивні та негативні символи. Наприклад, символом смутку є явір, зозуля – символ нещасливої жінки, калина – молодості, радості і т. д.