Беженцы из Восточной Европы в Чехословакии после Первой мировой войны

Abstract

В связи с угрожающей внутриполитической ситуацией в Рoссийской империи – в меру разгорания пожара мировой войны, Февральскoй революции и падения монархии – страну начали покидать сотни тысяч граждан. Возникла так называемая “Русская эмиграция первой волны” или “Белая эмиграция” (1917-1922 гг.), которая в годы гражданской войны приобрела огромный размах, а в дальнейшем приняла массовый характер. Часть беженцев направилась на восток – в Маньчжурию и Китай, но основная масса последовала на запад – в Европу, США и т.д. Для большинства стран Западной и Центральной Европы, столкнувшихся с экономическими трудностями и социальными последствиями Первой мировой войны, беженцы – эмигранты из России были бременем, которое затрудняло решение собственных общественно-политических и экономических вопросов. В то время, как волна эмиграции из России коснулась многих стран стихийно, молодая Чехословацкaя республикa все таки предлагала другой подход. Правительство страны занялo особую позицию по отношению к “русским” беженцам – начало целенаправленно регулировать их приток для того, чтобы сосредоточить в государстве лучшие культурные силы. В Чехословакии в сжатые сроки были созданы наиболее благоприятные условия для эмигрантов и утвердилaсь государственнaя программa масштабной помощи беженцам из России под названием “Программа помощи русским” (1921-1937 гг.). Благодаря значительной материальной помощи чехословацкого правительства и моральной поддержке чехословацких политических и общественных кругов, в стране были основаны десятки русских, украинских и белорусских учреждений и организаций, которые, по своей сути, носили культурно-просветительский характер, а их задачей было создание духовных и материальных ценностей и удовлетворение духовнo-материальных потребностей эмигрантов. Правительство Чехословакии рассматривало “русскую” эмиграцию как фактор политической и культурной жизни, принимая во внимание традиционные русофильские настроения значительной части чешской и словацкой общественности, а также конкретные экономические интересы.

У зв’язку з загрозливою ситуацією у Російській імперії – по мірі розгорання пожежі світової війни, Лютневої революції й падіння монархії – державу стали залишати сотні тисяч громадян. Виникла так звана “Російська еміграція першої хвилі” або “Біла еміграція” (1917-1922 рр.), яка у роки громадянської війни набула великого розмаху. Частина біженців направилася на схід – у Маньчжурію та Китай, але основна маса попрямувала на захід – у Європу, США тощо. Для більшості країн Західної та Центральної Європи, що зіткнулися з економічними труднощами і соціальними наслідками Першої світової війни, біженці – емігранти з Росії були тягарем, що заважав вирішенню власних громадсько-політичних та економічних питань. У той час, коли хвиля еміграції з Росії торкнулася багатьох країн стихійно, молода Чехословацька республіка запропонувала інший вихід. Уряд країни зайняв особливу позицію у відношенні до “російських” біженців – почав цілеспрямовано регулювати їхній приток для того, щоб зосередити у державі кращі культурні сили. У Чехословаччині у короткі терміни були створені найбільш сприятливі умови для еміграції і утвердилася державна програма масштабної допомоги біженцям “Програма допомоги росіянам” (1921-1937 рр). Завдяки значній матеріальній допомозі чехословацького уряду і моральній підтримці чехословацьких політичних і громадських кіл, у країні були засновані десятки російських, українських і білоруських установ і організацій, які за своїм змістом носили культурно- просвітницький характер, а їхнім завданням було створення духовних і матеріальних цінностей й задоволення духовно-матеріальних потреб емігрантів. Уряд Чехословаччини розглядав “російську” еміграцію як фактор політичного і культурного життя, беручи до уваги традиційні русофільські настрої значної частини чеської та словацької громадськості, а також конкретні економічні інтереси.

As a result of complex internal politics situation in the Russian empire – the World War, the February Revolution and the fall of monarchy were spreading – hundred thousands of inhabitants decided to leave the country. “The Russian emigration of the whole stage” or “The White emigration” (1917-1922) during the Civil war years has changed into a mass issue. Part of the refugees were headed east – to Manchuria and China, however, most of them preferred Europe, USA etc. For most countries of western and central Europe struggling with economic problems and social impact of the WWI, refugees – emigrants from Russia have become a burden that complicated to find a solution to own social-political and economic issues. At the time when the emigration wave from Russia affected several countries to a big extent, young Czechoslovak republic offered a different approach. The Czechoslovak government adopted a specific stance on a relation to “Russian” refugees – it started a goal-directed regulation of their influx in a effort to concentrate the best cultural powers in the country. In Czechoslovakia, probably the best conditions for emigration were created in a short time and a state plan of a huge financial aid for refugees called “Russian helping action” (1921-1937) was approved. Thanks to important material aid from Czechoslovak government and a moral support of political and social structures of Czechoslovakia, tens of Russian, Ukrainian and Belarusian institutions and organisations of culture-educational character were established in the country. Their purpose was to create spiritual and material values and secure spiritual and material needs of emigrants. Czechoslovak government viewed the “Russian” emigration as a factor of political and cultural life, taking traditional russophile moods of a big part of Czech and Slovak society and particular economic interests into consideration.