Наукові видання (ННІП)
Permanent URI for this collectionhttps://devessuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/157
Browse
4 results
Search Results
Item Репатріація полонених росіян зі складу колишньої царської армії з теренів Німеччини та Австро-Угорщини, 1918-1921 (у висвітленні сучасної російської історіографії)(Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2024) Власенко, Валерій Миколайович; Vlasenko, Valerii Mykolaiovych; Кротофіл, М.; Мінаєва, Т.В.; Яковенко, Н.Л.Вступ. Проаналізовано найзначніший історіографічний доробок російських істориків, які зосереджували свої зусилля на вивченні процесу репатріації полонених росіян з теренів Німеччини та Австро-Угорщини (та новопосталих в її колишніх межах незалежних держав) після завершення Першої світової війни. Методи . Застосовано загальнонаукові та спеціальні історичні методи, зокрема історіографічний аналіз опублікованих праць російських істориків, метод контент-аналізу та військової антропології. Результати . Встановлено, що на першому своєму етапі (листопад 1918 – січень 1919 рр.) репатріація полонених росіян відбувалася цілком стихійно, наслідком чого репатріанти були змушені долати надзвичайні складнощі під час свого переїзду додому. Зібраний у працях російських істориків дослідницький матеріал переконливо свідчить про те, що репатріанти у переважній більшості випадків були залишені більшовицькою владою фактично напризволяще, і більше того – остання намагалася ще й розіграти "карту" полонених для дестабілізації новопосталих європейських держав. Проведення другого етапу репатріації (літо 1920 – початок 1921 рр.) відбувалося в організований спосіб, чим більшовики мали завдячувати радянському дипломату В. Л. Коппу. Цього разу Москва не пошкодувала власних ресурсів, аби вивезти максимальну кількість полонених росіян, сподіваючись у такий спосіб нормалізувати свої стосунки з Німеччиною. Висновки. Російська історіографія у переважній більшості праць доволі об'єктивно висвітлює тогочасну ситуацію з репатріацією полонених росіян, проте така оцінка не стосується тих публікацій, у яких йдеться про полонених українців, бо у висвітленні сюжетів про національне відсепарування останніх російські дослідники послуговуються відверто антиукраїнськими пропагандистськими кліше.Item Обмін і репатріація військовополонених інвалідів та хворих на Східному фронті під час Першої світової війни(Державна установа "Інститут всесвітньої історії" Національної академії наук України, 2024) Мінаєва, Т.В.; Власенко, Валерій Миколайович; Vlasenko, Valerii Mykolaiovych; Яковенко, Н.Л.Метою роботи є окреслення процесу обміну та репатріації полонених інвалідів та хворих між Російською імперією, з одного боку, та Центральними державами (Австро-Угорщина й Німеччина), з іншого боку, впродовж 1914-1918 рр. Методологія дослідження передбачає застосування загальнонаукових та історичних принципів та методів наукового дослідження: аналізу і синтезу, проблемно-хронологічного, історичного, історико-генетичного та історико-системного методів. Наукова новизна полягає у зверненні до практично недослідженої в українській історіографії теми, а також уведенні до наукового обігу низки джерел, які у сукупності дозволяють простежити складний процес обміну та репатріації хворих та скалічених бранців під час Першої світової війни. Перспективи подальших студіювань передбачають системне вивчення складного процесу обміну військовополоненими між усіма учасниками протиборчих військово-політичних блоків під час Першої світової війни із залученням широкої джерельної бази. Проведена наукова розвідка дозволяє зробити висновки, що процес обміну та репатріації військовополонених інвалідів та хворих на Східному фронті під час Першої світової війни був досить ситуативним та не організованим належним чином. Критерієм для обміну мав бути стан здоров’я військовополонених, які могли бути репатрійованими додому або інтернованими до нейтральних країн, а відбором та медичним освідченням бранців мали займатися спеціальні змішані лікарські комісії. Незважаючи на розроблені та підписані між Росією, Австро-Угорщиною та Німеччиною угоди, намічені шляхи їхньої реалізації та визначення посередників, які мали сприяти реалізації передбачених заходів, репатріація полонених упродовж 1915-1918 рр. наштовхувалася на низку труднощів, таких як: часта нескоординованість дій; загальна підозрілість і шпигуноманія, притаманні всім протиборчим сторонам; фінансові, транспортні та організаційні труднощі тощо. Хоча у підсумку це і дало доволі скромні результати на фоні загальної чисельності полонених, але, водночас, напрацьований упродовж Першої світової війни досвід заклав основи для подібних практик у наступних воєнних конфліктах.Item Полковник Армії УНР Василь Филонович - організатор українського життя в Болгарії і розвідник (штрихи до біографії, 1921 р.)(Державна архівна служба України, 2024) Власенко, Валерій Миколайович; Vlasenko, Valerii Mykolaiovych; Срібняк, І.В.Мета роботи — уточнити деякі аспекти життєдіяльності української політичної еміграції та російських монархічних сил у Болгарії в 1921 р. крізь призму доповіді полковника Василя Филоновича Головному Ота-ману Військ УНР Симону Петлюрі. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, науковості та системності. Застосовано загальнонауко-ві (аналіз, синтез, узагальнення), спеціальні історичні (історико-критичний, проблемно-хронологічний) та джерелознавчі (архівної евристики, зовнішньої та внутрішньої критики джерел) методи. Наукова новизна дослідження по-лягає у введенні до наукового обігу доповіді В. Филоновича С. Петлюрі від 21 серпня 1921 р., в якій ідеться про формування організаційної структури української еміграції в умовах русофільства болгарської влади та численного російського емігрантського оточення. Документ раніше не публікувався. Його було виявлено в фондах Центрального військового архіву Польщі (Centralne Archiwum Wojskowe (CAW)). Перспектива подальших досліджень полягає в актуалізації документів, які розкривають особливості формування україн-ської політичної еміграції в Болгарії на початку міжвоєнного періоду. Завдяки їм можна з’ясувати головних персонажів й організаційну структуру еміграції в цій балканській країні. Висновки. Досліджена й опублікована доповідь полков-ника В. Филоновича Головному Отаману Військ УНР С. Петлюрі від 21 серпня 1921 р. розкриває процес створення тільки-но прибулими до Болгарії україн-ськими емігрантами перших громадських організацій, деталізує організацій-ні заходи ініціаторів створення та керівників Української громади, товариства «Січ» і Культурно-просвітницького гуртка, висвітлює склад, настрої і плани групи російських монархістів щодо повернення в Україну, з’ясовує ставлення болгарської влади і населення до українського національно-визвольного руху взагалі й української еміграції зокрема.Item К истории русинов в межвоенной Югославии(Общественная ассоциация «Русь»; Томский государственный университет, 2021) Власенко, Валерій Миколайович; Власенко, Валерий Николаевич; Vlasenko, Valerii MykolaiovychРассматривается содержание работы сербского историка, заведующего кафедрой русинистики Университета г. Нови Сад профессора Я. Рамача «На распутье: Русины в Югославии в 1918–1941 годах» на русинском языке. В книге исследуются история, культура и религия русинской общины в Югославии в период между Первой и Второй мировыми войнами. Поднимается проблема национальной и религиозной ориентации русинских общественных организаций, анализируются основные направления деятельности проукраинского Русинского народно-просветительного товарищества и пророссийского Культурно-просветительного союза югославских русинов, переименованного впоследствии в Культурно-национальный союз югославских русинов. Работа состоит из 19 очерков, связанных между собой хронологически и тематически.