Видання зареєстровані авторами шляхом самоархівування
Permanent URI for this communityhttps://devessuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/1
Browse
8 results
Search Results
Item The role of galectin-9 in patients with chronic viral hepatitis С and its connection with the type of therapy, the degree of fibrosis, clinical, laboratory, autoimmune and integrative indicators(ALUNA Publishing House, 2021) Чемич, Микола Дмитрович; Чемич, Николай Дмитриевич; Chemych, Mykola Dmytrovych; Лішневська, Анастасія Геннадіївна; Лишневская, Анастасия Геннадьевна; Lishnevska, Anastasiia HennadiivnaМета: Встановити залежність концентрації галектину-9 у сироватці крові хворих на хронічний вірусний гепатит С (ХВГС) від виду противірусної терапії (ПВТ), клінічних, гематологічних, біохімічних, автоімунних та інтегративних показників, неінвазивних методів оцінки ступеню фіброзу. Матеріали та методи: У 68 хворих на хронічний вірусний гепатит С (ХВГС) та 20 практично здорових осіб визначали концентрацію галектину-9 (КГал-9) у сироватці крові та вивчали клінічні, гематологічні, біохімічні, імунологічні та інтегративні показники неспецифічної імунореактивності, запалення та ендогенної інтоксикації, неінвазивні методи оцінки ступеню фіброзу. Статистичний аналіз проводився у програмах Microsoft Office Excel 2016, IBM SPSS Statistics з розрахунком непараметричних критеріїв. Результати: Усіх хворих було поділено в залежності від терапії на три групи: базисна (І, n=20), пегильований інтерферон (ПЕГ-ІФН) з рибавірином (ІІ, n=24), велпатасвір з софосбувіром (ІІІ, n=24). Більшість пацієнтів з ХВГС були чоловічої статі, молодого віку, з помірно вираженим фіброзом, 1в генотипом та мінімальною активністю. У осіб з групи І, порівняно зі здоровими, КГал-9 була у 1,7 раза більшою (р < 0,05); у пацієнтів з групи ІІ була у 4,2 раза більшою (р <.0,05); у хворих з групи ІІІ не відрізнялась від здорових осіб. Порівняно з пацієнтами, які не отримували ПВТ, у хворих з групи ІІ кількість галектину-9 була більшою у 2,4 раза (р < 0,05); у осіб з групи ІІІ - мала тенденцію до зниження. Хворі з інтерфероновмісною схемою мали у 3,3 раза вищу КГал-9, ніж хворі з лікуваням ПППД (р < 0,05). У всіх хворих встановлено прямо пропорційну кореляцію між рівнем галектину-9 та частотою виявлення спленомегалії; у пацієнтів, які не отримували ПВТ, прямо пропорційну – з коефіцієнтом де Рітіса, обернено пропорційну – з кількістю тромбоцитів, тенденцію до прямої кореляції – з аспартатамінотрансферазою (АСТ), до оберненої – з показником інтоксикації (ПІ) (р < 0,05). У хворих, які отримували ПЕГ-ІФН та рибавірин, прямо пропорційний зв’язок встановлено між КГал9 на 4 тиж. ПВТ та гама-глутамілтранспептидазою (ГГТП), обернена – з вмістом нейтрофілів та ядерним індексом (ЯІ, на 12 тиж.) (р < 0,05); у осіб із застосуванням ПППД тенденція до оберненого зв’язку – з кількістю загального білка (на 4 тиж.), до прямого - з активністю аланінамінотрансферази (АЛТ, на 12 тиж.), ПІ (на 4 тиж.), ентропією лейкоцитарної формули (на 12 тиж.). Встановлено пряму кореляцію між концентрацією галектину-9 та неінвазивними методами оцінки виразності фіброзу печінки (р <0,05). Вищою була вірогідність позитивних показників антинуклеарних антитіл (ANA) на 12 тиж. лікування з використанням ПЕГ-ІФН та рибавірину, при вищій КГал-9 на 4 тиж. ПВТ(р < 0,05). Серед пацієнтів на базисній терапії, при КГал-9 вище 4829 пг/мл можна прогнозувати виникнення спленомегалії, вище 3929 пг/мл – цироз печінки, а вище 8360 пг/л на 4 тиж. лікування ПЕГ-ІФН з рибавірином – наявність позитивних АNA на 12 тиж. ПВТ. Висновки: Встановлено кореляції між КГал-9 та частотою виявлення спленомегалії, кількістю тромбоцитів, коефіціентом де Рітіса, ступенем фіброзу за МЕТАVIR, APRI, FIB-4, АNA, ЯІ. Доведено можливість прогнозування виникнення спленомегалії, цирозу печінки та позитивних ANA у хворих на ХВГС.Item Features of clinical and biochemical changes and indicators of APRI and FIB-4 in patients with chronic viral hepatitis C(Lithuanian University of Health Sciences, 2020) Лішневська, Анастасія Геннадіївна; Лишневская, Анастасия Геннадьевна; Lishnevska, Anastasiia Hennadiivna; Чемич, Микола Дмитрович; Чемич, Николай Дмитриевич; Chemych, Mykola Dmytrovych; Берест, Олег Борисович; Берест, Олег Борисович; Berest, Oleh Borysovych; Parashchenko, V.Хронічний вірусний гепатит С (ХВГС) - поширене і небезпечне захворювання печінки. Вірусне ураження печінки прогресує від запалення до розвитку фіброзу і цирозу. Ступінь фіброзу печінки важливий для визначення терапевтичної тактики і подальшого спостереження.Item Dependence of changes in hematological and integrative parameters in patients with chronic viral hepatitis C on the received antiviral therapy(Nicolaus Copernicus University in Toruń, Poland, 2020) Лішневська, Анастасія Геннадіївна; Лишневская, Анастасия Геннадьевна; Lishnevska, Anastasiia Hennadiivna; Чемич, Микола Дмитрович; Чемич, Николай Дмитриевич; Chemych, Mykola DmytrovychЗагалом 287 пацієнтів отримували різні варіанти противірусної терапії: група I - основна (патогенетична та симптоматична) терапія, ІІ група - пегильований інтерферон у поєднанні з рибавірином, група III - пегильований інтерферон з рибавірином та софосбувіром, група IV - противірусні препарати прямої дії. Пацієнти з хронічним вірусним гепатитом С (ХВГС) до початку лікування показали зниження кількості тромбоцитів, сегментоядерних нейтрофілів та збільшення рівня лімфоцитів, вмісту білірубіну, активності аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, порівняно з групою порівняння (практично здорові особи) <0,05. Через 4 тижні отримання інтерферонвмісної терапії, спостерігалося подальше зниження: кількості лейкоцитів, кількості еритроцитів, кількості тромбоцитів; активності АЛТ, АСТ та гамма-глутамілтранспептидази (ГГТП); підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), вмісту білірубіну (р <0,05). У пацієнтів, які отримували противірусні препарати прямої дії (ПППД), спостерігалося зменшення: кількості еритроцитів, загальний вміст білірубіну, активність АЛТ, АСТ, ГГТФ; збільшення швидкості осідання еритроцитів і відношення АСТ / AЛТ, р <0,05. Після 12 тижнів лікування у пацієнтів, які отримували пегільований інтерферон, діагностовано зниження кількості тромбоцитів, кількості еритроцитів та лейкоцитів (за винятком пацієнтів з подвійною терапією, у яких спостерігалося незначне збільшення лейкоцитів) і вмісту гемоглобіну, р <0,05. Крім того, у групі II з 4 тижня знижуються: вміст білірубіну та креатиніну, активність АЛТ, АСТ, ГГТП, тоді як коефіцієнт де Рітіса збільшується (р <0,05). У пацієнтів III групи рівень ГГТП був нижчий, ніж через 4 тижні, і нижчі показники АЛТ та АСТ порівняно з початком прийому противірусних препаратів (р <0,05). У пацієнтів, які отримували ПППД, спостерігалося зниження вмісту гемоглобіну; не було змін біохімічних показників на цьому етапі порівняно з попереднім. Досліджені інтегративні показники свідчать про зміни в імунній системі пацієнтів, зокрема перевага клітинного імунітету над гуморальним та переважання автоімунного компоненту. Пацієнти з подвійною та потрійною схемами ПВТ мали більш виразні зміни, порівняно з пацієнтами, які отримували ПППД.Item Галектин-9 при вірусних захворюваннях: його регуляторна роль при хронічному вірусному гепатиті С(Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, 2019) Лішневська, Анастасія Геннадіївна; Лишневская, Анастасия Геннадьевна; Lishnevska, Anastasiia Hennadiivna; Чемич, Микола Дмитрович; Чемич, Николай Дмитриевич; Chemych, Mykola DmytrovychУ статті проаналізовані дані щодо патогенетичної ролі галектину-9 у хворих з вірусними інфекційними захворюваннями, зокрема з хронічним вірусним гепатитом С. Галектин-9 – це білок, який складається з 355 амінокислот, локалізований у ядрі, цитоплазмі та секретується назовні клітини. Він приймає участь у регуляції імунних процесів, посилюючи міграцію імунних клітин, стимулюючи диференціацію натуральних кіллерів, пришвидшуючи апоптоз уражених вірусами клітин. Галектин-9 сповільнює диференціацію деяких класів Т-хелперів (Тhp-1, Thp-17), що призводить до зниження продукції цитокінів та гальмування імунної відповіді, але він посилює диференціацію регуляторних Т-клітин (Т-супресорів), що також пригнічує імунореактивність. У свою чергу, ці ефекти призводить до зниження активності автоімунних реакцій, але є сприяючим фактором переходу хвороби у латентний перебіг.Item Changes in clinical, biochemical, immunological and integrative parameters in patients with chronic hepatitis C virus infection according to the virus genotype and the grade of activity(Zaporizhzhia State Medical University, 2020) Лішневська, Анастасія Геннадіївна; Лишневская, Анастасия Геннадьевна; Lishnevska, Anastasiia Hennadiivna; Чемич, Микола Дмитрович; Чемич, Николай Дмитриевич; Chemych, Mykola DmytrovychМета роботи – встановити особливості перебігу ХВГС і залежність змін інтегративних показників ендогенної інтоксикації, неспецифічної імунореактивності та запалення від генотипу вірусу та ступеня активності. Матеріали та методи. Обстежили 287 хворих на ХВГС і проаналізували їхні медичні карти стаціонарного й амбулаторного хворого. У дослідження ввійшли 55 практично здорових осіб. Крім загальної групи, до якої ввійшли всі хворі, пацієнтів, яких обстежили, поділили на групи залежно від ступеня активності (мінімальна активність – 210 осіб, помірна – 68, виражена – 9) і від генотипу вірусу (1в – 150 осіб, 2 – 19, 3а – 102). Здійснили клініко-лабораторне обстеження згідно з протоколом, розрахували інтегративні показники тяжкості, неспецифічної реактивності, індекси активності запалення та інтоксикації. Статистичне опрацювання результатів здійснили у програмному забезпеченні комп’ютерних програм Microsoft Office Excel 2010 і IBM SPSS Statistic 23. Результати. Групи за статтю та віком були репрезентативні. Найчастіше виявляли хворих на ХВГС із 1в генотипом (52,30 %), помірним фіброзом печінки (F2 – 31,25 %) та мінімальною активністю (73,17 %).Найбільш часті клінічні вияви – астено-вегетативний синдром (81,88 %) і тяжкість у правому підребер’ї (64,76 %). У хворих із ХВГС, що спричинений різними генотипами, клінічні дані розподілились рівномірно (р > 0,05), крім того, в обстежених з 1в генотипом частіше, ніж у загальній вибірці діагностували телеангіектазії (в 1,3 раза); з 2 генотипом рідше – збільшення розмірів печінки (в 1,5 раза, р < 0,05), випадків анемії не було (р < 0,05). У пацієнтів із ХВГС спостерігали зменшення кількості тромбоцитів (в 1,3 раза) та сегментоядерних нейтрофілів (в 1,2 раза), підвищення – лімфоцитів (в 1,1 раза) і ШОЕ (в 1,4 раза) порівняно з практично здоровими особами (р < 0,05). Отримані зміни були однаковими у групах з усіма генотипами, за винятком того, що у хворих із 2 генотипом рівень еритроцитів та гемоглобіну був нижчим, ніж у групі порівняння та в загальній групі (в 1,1 раза в усіх випадках, р < 0,05), а ШОЕ була нижчою у хворих з 3 генотипом порівняно з усіма хворими (в 1,2 раза, р < 0,05). Групи пацієнтів із різними ступенями активності за досліджуваними показниками були однорідними за винятком того, що кількість лейкоцитів за мінімальної активності була меншою, ніж у загальній групі (р < 0,05), ШОЕ була вищою тільки в загальній групі та при мінімальній активності (р < 0,05), рівень сегментоядерних нейтрофілів і лімфоцитів при вираженій активності не відрізнявся від групи порівняння, на відміну від інших груп. Серед пацієнтів загальної групи частіше виявляли лейкопенію (15,68 %), еритроцитопенію (18,47 %), анемію (6,62 %) і тромбоцитопенію (33,10 %), ніж у групі порівняння (відповідно 5,45 %, 3,63 %, 0 %, 5,45 %), (р < 0,05). В осіб із різними генотипами HCV були подібні зміни, за винятком того, що в пацієнтів із 2 генотипом не було анемії. У всіх осіб із ХВГС були вищими значення загального білка, АЛТ, АСТ, ГГТП стосовно групи порівняння (р < 0,05), а ЛФ і креатинін були нижчими (р < 0,05). Залежності змін цих показників від генотипу не виявили, за винятком вмісту білка, він був вищим у групах із генотипом 1в і 2; ЛФ – нижча в осіб із 1в і 3а, а креатинін – з 1в і 2 генотипами (р < 0,05). Також була відсутня залежність змін у хворих на ХВГС від ступеня активності за виключенням того, що в осіб із вираженою активністю ЛФ, ГГТП були вищими, а також загальний білірубін під час зниженого рівня глюкози (р < 0,05). У загальній групі хворих на ХВГС були вищими показники ентропії лейкоцитарної формули. З індексів неспецифічної реактивності вищі значення мав КР (в 1,3 раза), Ілімф (в 1,3 раза), ІА (в 1,1 раза), а нижчі, ніж у групі порівняння, були ІСНМ (в 1,1 раза) і ІСЕЛ (в 1,3), (р < 0,05). Відбулося зниження (СІЗ – в 1,1 раза; ІК – в 1,3) або підвищення (ІЛГ – в 1,3 раза; ІЛ ШОЕ – в 1,5) показників запалення (р < 0,05). Індекси ендогенної інтоксикації знизились у хворих порівняно зі здоровими (ІЗЛК – в 1,2 раза, РВН – в 1,8 раза). Залежності змін у пацієнтів із ХВГС від генотипу не встановили, за винятком ІА, який був вищим тільки в загальній групі та у групі з 3а генотипом (р < 0,05) та ІЛ ШОЕ у хворих із 3а генотипом, який був нижчий, ніж у загальній групі (р < 0,05), але не відрізнявся від групи порівняння (р > 0,05); ПІ – з 3а генотипом нижчий в 1,7 раза порівняно з усіма хворими (р < 0,05). Показник ІСЕЛ не змінювався при усіх ступенях активності та не відрізнявся від даних здорових осіб. У пацієнтів із помірною активністю ІА був вищим, ніж у групі порівняння, а ЯІ – нижчий, ніж у загальній групі (р < 0,05). Під час ультразвукового дослідження органів черевної порожнини (незалежно від групи) найчастіше відзначали збільшення розмірів (у 76,26 % осіб) і підвищення ехогенності печінки (у 82,35 % ). Висновки. У хворих на ХВГС переважали астеновегетативний синдром, відчуття тяжкості у правому підребер’ї, збільшення розмірів печінки, кількості лімфоцитів, ШОЕ, підвищення активності трансаміназ. При 1в генотипі частіше виявляли телеангіектазії, при 2 рідше – збільшення розмірів печінки. Лабораторні зміни супроводжувалися: лейкоцитопенією, еритроцитопенією, анемією та тромбоцитопенією; підвищенням вмісту загального білка, активності АЛТ, АСТ, ГГТП. При ХВГС підвищуються показники ентропії лейкоцитарної формули, КР, Ілімф, ІА, ІЛГ та ІЛ ШОЕ. Позитивні показники АNA визначають вірогідно частіше, ніж АМА.Item Лейкоцитарний індекс інтоксикації та імунореактивність у хворих на хронічний вірусний гепатит С та їх зміни при лікуванні(Харківський національний медичний університет, 2018) Лішневська, Анастасія Геннадіївна; Лишневская, Анастасия Геннадьевна; Lishnevska, Anastasiia Hennadiivna; Чемич, Микола Дмитрович; Чемич, Николай Дмитриевич; Chemych, Mykola DmytrovychУ сучасних умовах практичні лікарі досить часто виявляють симптоми інтоксикації у хворих на хронічний вірусний гепатит С (ХВГС), що отримують противірусну терапію (ПВТ). Але не завжди з впевненістю можна стверджувати про об'єктивність встановленого ступеня інтоксикації лише на основі даних об'єктивного обстеження.Item Зміни рівнів антимітохондріальних антитіл у хворих на хронічний вірусний гепатит С у процесі лікування та їх взаємозв’язок з клініко-лабораторними та епідеміологічними даними(Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, 2017) Лішневська, Анастасія Геннадіївна; Лишневская, Анастасия Геннадьевна; Lishnevska, Anastasiia Hennadiivna; Чемич, Микола Дмитрович; Чемич, Николай Дмитриевич; Chemych, Mykola DmytrovychПри аналізі рівня автоантитіл у хворих на хронічний вірусний гепатит С (ХГС), які знаходились на противірусній терапії (ПВТ) з використанням препаратів інтерферону, на 12 тижні терапії встановлено збільшення кількості па- цієнтів з підвищенням антимітохондріальних антитіл (АМА). Також виявлено залежність між клінічними даними (особливо скаргами, які характерні для захворювань з автоімунними порушеннями – артралгії, міалгії) та супутньою патологією з автоімунним генезом із підвищенням АМА у крові хворих. У цих хворих під час ПВТ також була встановлена залежність від місця проживання (переважно у сільській місцевості), від ступеня активності (прямо пропорційна залежність), ступеня фіброзу (обернено пропорційна залежність), рівня вірусного навантаження (прямо пропорційна залежність) та алелів ІЛ-28В (переважно СТ/ТТ, СТ/ТG).Item Клініко-лабораторні та імунологічні особливості перебігу хронічного вірусного гепатиту С у хворих, які отримують противірусну терапію з використанням пегильованих інтерферонів(Національний медичний університет імені О.О. Богомольця; Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, 2017) Лішневська, Анастасія Геннадіївна; Лишневская, Анастасия Геннадьевна; Lishnevska, Anastasiia Hennadiivna; Чемич, Микола Дмитрович; Чемич, Николай Дмитриевич; Chemych, Mykola DmytrovychПри вивченні перебігу хронічного вірусного гепатиту С (ХВГС) встановлено поліморфізм клінічних ознак, відхилення у клінічному та біохімічному аналізах крові та специфічні зміни показників під час проведення противірусної терапії (ПВТ). Поглиблено дані про особливості автоімунних реакцій у хворих на тлі використання препаратів інтерфероногенної дії, за допомогою визначення рівня антитіл до: пероксидази щитоподібної залози (АТПО), тиреоглобуліну (АТТГ), антимітохондріальних антитіл (АМА), антинуклеарних антитіл (ANA) до початку ПВТ та після 12 тижнів лікування.