Особливості гормонального статусу новонароджених із затримкою внутрішньоутробного розвитку в залежності від клінічного варіанта патології

Abstract

Порушення трансплацентарних процесів оксигенації та обміну речовин між матір`ю та плодом як наслідок порушень в фетоплацентарній системі є однією з головних причин формування затримки внутрішньоутробного розвитку плоду та сприяє ендокринним порушенням в неонатальному періоді. Неонатальний період характеризується особливим напруженням механізмів, спрямованих на підтримку гомеостазу організму дитини, та супроводжується становленням нових форм регуляції. Функціональний стан нейрогуморальної системи визначає реактивність організму, а також ефективність як екстреної, так і довгочасної адаптації новонародженого. Слід зазначити, що постнатальна адаптація якісно відрізняється від загального адаптаційного синдрому тим, що спрямована не на підтримку вихідних параметрів гомеостазу, а на формування нового режиму життєдіяльності, відмінного від відносно стабільних антенатальних умов. Процес перебудови організму на новий режим функціонування супроводжується становленням нових форм регуляції та напруженням центральних контролюючих механізмів. Важлива роль в цьому процесі належить гормонам аденогіпофіза, дія яких поширюється на різні ланки адаптаційного процесу. Виходячи з вищезгаданого, метою роботи було вивчення особливостей забезпечення гормонами аденогіпофіза новонароджених із затримкою внутрішньоутробного розвитку з урахуванням клінічних варіантів патології. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/13407