Мовна периферія як одна із форм існування мови в суспільстві

Abstract

У мові, як складному діалектичному об’єкті, можна вирізнити ядро і периферію, де під ядром ми розуміємо кодифіковану, нормалізовану літературну мову, а під периферією – ту частину мови, яка «не оброблена майстрами слова». Метод антиномій (Ф. де Сосюр) та дихотомій (В. фон Гумбольдт) є locus classicus вивчення мови як явища і мови як процесу. У парадигмі норма – ненорма диференціація мовного матеріалу у теоретичному аспекті не проводилась. Подібний підхід толерує розглянути нормативне – неунормоване в межах трикутника система – узус – норма, що дозволить визначити коло тих явищ, які не підпорядковуються функціональній категорії – нормі. A priori цей матеріал може бути різнохарактерним, як із знаком плюс, так і зі знаком мінус щодо конотативних можливостей, але в будь-якому разі він не буде нейтральним, стандартним і чітко окресленим.

В языке, как сложном диалектическом объекте, можно различать ядро и периферию, где под ядром мы понимаем кодифицированный, нормализованный литературный язык, а под периферией – ту часть языка, «которая не обработана мастерами слова». Метод антиномий (Ф. де Сосюр) и дихотомий (В. фон Гумбольдт) является locus classicus языка как явления и языка как процесса. Однако в рамках этой парадигмы норма – ненорма дифференциация языкового материала в теоретическом аспекте не проводилась. Подобный подход позволяет рассмотреть нормативное – ненормативное в рамках треугольника система – узус – норма, что даст возможность определить круг тех явлений, которые не подчиняются функциональной категории – норме. A priori этот материал может быть разнохарактерным, как со знаком плюс, так и со знаком минус относительно коннотативных возможностей, но в любом случае он не будет нейтральным, стандартным и четко определенным.

Being a complex dialectical object, language has a nucleus and a periphery. The nucleus represents a codified, normalized literary language, and the periphery represents that part of the language which “has not yet been influenced by the masters of the word”. The method of antinomies (F. de Saussure) and the method of dichotomies (W. von Humboldt) are locus classicus of studying a language as a phenomenon and language as a process. There has not been proposed any differentiation of language material within the opposition of norm – non-norm. Such an approach makes it possible to study normative versus non-normative within the triangle “system – usage – norm”, this allowing us to reveal the phenomena which do not submit to the functional category of norm. This material can a priori be positively or negatively marked as to its connotation potentialities, but in any case this material will not be neutral, standard, or clearly limited.