Любов до літературної творчості як риса національної вдачі українців у книзі Б. Антоненка-Давидовича «Землею українською»

Abstract

У статті досліджується ставлення Б. Антоненка-Давидовича до масового захоплення студентської молоді 20-х рр. ХХ ст. літературною творчістю і з’ясовується його погляд на графоманію як один із виявів такого захоплення. У контексті розгляду низки загальнонаціональних рис української вдачі, серед яких повага до старовини, схильність до жорстких суперечок, зневага до насилля і любов до свободи, відзначених автором книги «Землею українською», феномен «посполитого рушення в літературу» розглядається на прикладі численних психологічних типів від бездарних поетів-початківців до самозакоханих божевільних, з’ясовуються мотиви і цілі, якими вони керуються, засоби, якими послуговуються, нав’язуючи редакціям свої твори. У дослідженні встановлено, що насмішкуватий тон Б. Антоненка-Давидовича увиразнює його глибоке знання людської психіки, української ментальності, гармоніює із сатиричним ставленням до графоманів-невігласів і співчуттям до нечисленних обдарованих початківців. З’ясовано також, що за допомогою прийому подорожі автор подав загальний портрет читацької аудиторії провінційних містечок, головними штрихами в якому є дух національного відродження, саморозвитку, творчий порив і потяг до освіти.

В статье исследуется отношение Б. Антоненко-Давыдовича к массовому увлечению студенческой молодежи 20-х гг. ХХ в. литературным творчеством и выясняется его взгляд на графоманию как одно из проявлений этого увлечения. В контексте рассмотрения ряда общенациональных черт украинского нрава, среди которых уважение к древностям, склонность к жестким спорам, презрение к насилию и любовь к свободе, отмеченных автором книги «Землей украинской», феномен «общественного похода в литературу» рассматривается на примере многочисленных психологических типов от бездарных начинающих поэтов до самовлюбленных сумасшедших, определяются мотивы и цели, которыми они руководствуются, средства, которые применяют, навязывая редакциям свои произведения. В исследовании установлено, что насмешливый тон Б. Антоненко-Давыдовича делает более выразительным его глубокое знание человеческой психики, украинской ментальности, гармонирует с сатирическим отношением к графоманам-невеждам и сочувствием к малочисленным одаренным начинающим. Определено также, что при помощи приема путешествия автор подал общий портрет читательской аудитории провинциальных городков, главными штрихами в которых есть дух национального возрождения, саморазвития, творческий порыв и стремление к просвещению.

The article deals with attitude of B. Antonenko-Davydovych to mass passion of students of 1920s for literary work and his opinion about graphomania as one of the displays of such passion. The author considers numerous nationwide character traits, such as respect for antiquity, disposition to heated discussions, contempt for violence and love for freedom, mentioned by the writer; draws attention to the phenomenon of “social entry into literature” by giving examples of various psychological types of untalented beginning poets and self-loving madmen, motives and goals they set, means they use to make editorial offices accept their works. The author points out that B. Antonenko-Davydovych’s derisive tone emphasizes his deep knowledge of human mind, Ukrainian mentality, harmonizes with his satirical attitude to ignorant pen-pushers and compassion for a handful of gifted beginners. The research proves that by applying his method of travel the writer has created a general picture of readership of provincial cities with the spirit of national rebirth, self-development, creative rush and aspiration for knowledge.