Оптимізація хірургічного лікування первинної пахвинної грижі

Abstract

Грижі передньої черевної стінки є досить актуальною темою в хірургії бо щорічно ГПЧС діагностуються у 7% чоловіків та у 2,5% жінок, тобто цю патологію має приблизно 510–570 млн. людей (М. І. Лотоцький, М. П. Павловський, 2003; Р. А. Григорян, 2006). Гриженосії складають 3-4% відносно всього населення. Серед усіх гриж найчастіше зустрічаються пахвинні (71,5%), потім грижі білої лінії живота (11%), стегнові (10,4%), пупкові (3,9%).( П. Я. Чумак, А. Я. Кузнєцов, М. О. Рудий, О. П. Ковальов, 2006). Герніотомія займає друге місце серед усіх хірургічних втручань на органах черевної порожнини після апендектомії. Щорічно в Україні здійснюється близько 90 000 герніотомій, з них понад 13 000 – з приводу защемленої грижі. Герніопластика є одним із найчастіших хірургічних втручань, що становить 15–20% усіх планових операцій (В. В. Андрющенко, 2010). Але результати лікування гриж в Україні залишаються невтішними, частота післяопераційних рецидивів гриж коливається від 15 до 45 % в залежності від регіону та рівня акредитації закладу надання медичної допомоги. Впродовж останнього десятиріччя герніологія вступила в новий, прогресивний етап свого розвитку. Нові технології, сучасні алопластичні та шовні матеріали дозволяють досягнути в лікуванні гриж значно кращих результатів. Впровадження в практику різних методик герніопластики «без натягу», за рахунок застосування поліпропіленових сіток, дозволило суттєво поліпшити результати хірургічного лікування хворих.