Использование пословиц в формировании межкультурной компетенции студентов-иностранцев

Abstract

У статті аналізуються основні напрями дослідження у сфері формування соціокультурної компетентності учнів, визначається обсяг і зміст поняття «соціокультурна компетентність», його місце з-поміж інших компетентностей володіння іноземною мовою, наводиться модель формування соціокультурної компетентності в процесі навчання іноземних мов, на основі якої визначаються основні напрями роботи на заняттях з російської мови, орієнтованої на формування в учнів системних знань соціокультурного характеру. Показуються можливості використання прислів’їв російської та рідної мови учнів у процесі формування соціокультурної компетентності.

В статье анализируются основные направления исследования в области формирования социокультурной компетентности обучаемых, определяется объем и содержание понятия «социокультурная компетентность», его место в ряду других компетентностей владения иностранным языком, приводится модель формирования социокультурной компетентности в процессе обучения иностранным языкам, на основе которой определяются основные направления работы на занятиях по русскому языку, ориентированной на формирование у обучаемых системных знаний социокультурного характера. Показываются возможности использования пословичного фонда русского и родного языка обучаемых в процессе формирования социокультурной компетентности.

This paper considers the problem of forming socio-cultural competence in the practice of teaching Russian as a foreign language. An analysis of the main directions in the state of the art is made, and the lack of research on the role of socio-cultural competence in forming communication abilities of foreign students is brought up. First, the difference between the terms «competence» and «capacity» is explained. The meaning and the scope of the notion of «socio-cultural competence» is defined, as well as its place among other competences in foreign language proficiency – linguistic (related to the language), socio-linguistic (related to the speech), social (pragmatic), strategic, discursive, thematic, and intercultural. It is pointed out that socio-cultural component being the basis for forming the knowledge and the skills of communication behavior, constitutes a part of the content of national culture. A working definition of socio-cultural competence is taken as the one proposed by S.E. Balyutina, which defines it as a methodological construct that models the knowledge and the skills that lie in the basis of operation of national cultural elements of communication. Second, a model of the formation of socio-cultural competence in the process of teaching foreign languages is proposed; this model contains the following components: linguo-geographical, sociolinguistic, socio-psychological and culturo-logical. Third, main work trends while teaching Russian language are defined, that mainly form logical socio-cultural knowledge and help to align behavior strategy while interacting with native speakers in accordance with their culture. On top of that, teacher of Russian as a foreign language must use typical situations, communicational tasks, speech and lingual tools provided by native speakers (e.g. texts for listening comprehension and reading, including regional studies information; culture-specific and basic vocabulary; literary text to be informational resource about native speakers verbal and non-verbal behavior, their way of life and traditions). The ways of applying Russian and students' native language proverbial funds while shaping socio-cultural competence are shown, using Russian and Turkmen languages as an example. It is important to emphasize that proverbs are socio-cultural synopsis of peoples’ experience. They represent abundant material that researchers should use to analyze its cognitive, cultorological and systematic aspect