Забезпечення сталого розвитку агроекосистем з метою мінімізації забруднення земель

Abstract

Сучасний стан й характер господарського використання територіально-земельного ресурсу залежать від складу (категорії) земель, розподілу між землекористувачами і функціональної ролі території. Наявність у земельному фонді угідь із родючими ґрунтами, висока щільність населення, підпорядкованість у розвитку економіки та розміщенні продуктивних сил обумовили надзвичайно високий рівень використання більш як 90% території країни. Цю ситуацію посилює нераціональне використання земельного фонду, що зумовлює значну катастрофічність екологічної ситуації деяких регіонів, різке зниження родючості ґрунтів, їхнє руйнування через бурхливий розвиток ерозії та пересушення. При цьому, як свідчить практика, найуразливішими виявилися чорноземні ґрунти, щорічні втрати якого сягають близько 600 млн. т, у тому числі понад 20 млн. т гумусу. Понад 10% втрат гумусу припадає на Харківську область, дуже високий цей показник у Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській і Вінницькій областях. Втрати гумусу від ерозії становлять 0,8 млн. т за рік. За оцінками фахівців лише загальні щорічні збитки від ерозії ґрунтів перевищують 5 млрд. дол, а втрати чистого прибутку наближаються до 3 млрд.