Determinants of the financial supervision system: global evidence

Abstract

Not until the present study has there been an attempt to investigate the determinants of a country’s choice vis-a-vis the type of financial supervisory system: sectoral, partial and unified. Sectoral supervision is in place when a country’s banking, securities and insurance sectors are supervised by three different supervisors, while unified supervision prevails when all three sectors are supervised by one entity. Partial supervision falls between these two systems. From a sample of 101 countries, it is found that a “reverse central bank effect” exists, where countries whose central bank also supervises their banks tend to adopt sectoral supervision. Also, there is evidence for a “scale effect”: where countries with a higher population prefer sectoral to partial supervision. The “poor country effect” is rejected since poor countries tend to adopt sectoral supervision. Developed countries seemingly opt for unified supervision, whereas less developed countries generally take on partial but not unified supervision. With their preference for sectoral rather than unified supervision, central and eastern European countries experience the “CEE effect”. Of particular interest, it is determined that the “reverse blurring of distinction effect” holds true as countries whose banks cannot engage in securities and insurance activities tend to adopt partial or unified supervisions. Finally, “the good governance effect” is confirmed in that countries with good governance evidently opt for unified supervision. On the weight of the evidence here, this research lays the groundwork for further systematic studies of the determinants of financial supervisory systems.

Дана робота – це спроба дослідити основні фактори вибору країною відповідної системи фінансового управління: секторна, часткова та комплексна. Секторний контроль має місце, коли банківська система країни, сектор страхування та сектор цінних паперів контролюються трьома різними регулятивними органами, тоді як комплексний контроль існує, коли нагляд за усіма трьома секторами здійснює одна структурна одиниця. Частковий контроль займає проміжне місце між цими двома системами. При розгляді вибірки, що складалась зі 101 країни, було виявлено, що має місце “зворотний ефект центрального банку”, тобто країни, чий центральний банк також контролює їхні банки, схильні приймати систему секторного контролю. Також існує доказ “ефекту масштабу”, тобто країни з більшою кількістю населення віддають перевагу секторному або частковому контролю. “Ефект бідної країни” відкидається, оскільки бідним країнам більшою мірою притаманна система секторного контролю. Розвинуті держави схильні обирати систему комплексного контролю, тоді як менш розвинуті країни головним чином приймають частковий, а не комплексний контроль. Завдяки наданню переваги секторному, а не комплексному контролю, країни Центральної та Східної Європи пережили “ефект СЕЕ”. Особливо цікавим є те, що має місце “ефект розмиття відмінностей”, оскільки в країнах, чиї банки не займаються операціями з цінними паперами та страховою діяльністю, існує тенденція приймати систему часткового та комплексного контролю. Нарешті, “ефект гарного управління” підтверджується в тих країнах, для яких характерна система досконалого управління і де приймається система комплексного контролю.