Проблема неплідності у жінок с генітальним ендометріозом: оптимізація діагностики та лікування

Abstract

Актуальність проблеми генітального ендометріозу пов’язана з його значною поширеністю та прогресуючим перебігом, тажкістю порушення функцій статевих органів, а також інших систем організму. Це відображається у загальній тенденції до збільшення частоти даної патології. Після запальних захворювань органів малого тазу та лейоміоми матки зовнішній генітальний ендометріоз займає третє місце в структурі гінекологічних хвороб і уражує 15-50% жінок репродуктивного віку, 30-40% пацієнток, які страждають на ендометріоз мають безплідність [1,2]. Незважаючи на велику кількість досліджень та науково-практичних розробок у більшості лікувальних закладах, діагностика ендометріозу і на сьогодні залишається недосконалою. Низький рівень діагностики та неефективне лікування або, навпаки, гіпердіагностика і ятрогенія мають негативний вплив на якість життя жінки (непліддя, зниження працездатності, інвалідизація, невротизація) [3,7]. Основну частину складає генітальний ендометріоз (92-94%), рідше екстрагенітальний (6-8%), але слід зазначити, що ендометріоз є не місцевим, а загальним захворюванням з визначеними нейроендокринними порушеннями [4]. До сьогоднішнього часу відсутня чітка відповідь щодо етіології і патогенезу даного захворювання, особливо це відноситься до тактики ведення пацієнток із різними формами ендометріозу, поглядів на доцільність використання, ефективність різноманітних методів діагностики,лікування. Звя’зок між ендометріозом і неплідністю вже відомий, але механізми порушення фертильності при цьому остаточно не вивчені [5,8,12]. Розробка послідовного та поетапного алгоритму лікування, реабілітації репродуктивної функції хворих на зовнішній генітальний ендометріоз – є одним із найбільш пріорітених та важливих кроків в гінекологічній практиці, це і було підставою до проведення наукових досліджень та розробок у даному напрямку.