Хвороба Паркінсона – огляд сучасних методів лікування

Abstract

Вступ. Хвороба Паркінсона (ХП) — нейродегенеративне неврологічне захворювання з повільно прогресуючим перебігом. Зокрема, це проявляється як розлад рухів, який включає тремор спокою, ригідність, брадикінезію та постуральну нестабільність. Руховий розлад у хворих на БП в основному виникає внаслідок селективної втрати пігментованих дофамінергічних нейронів компактної ділянки чорної субстанції в результаті виснаження дофаміну в смугастому тілі. Патогенетичною особливістю цього захворювання є наявність внутрішньонейрональних агрегатів і включень α-синуклеїну. На сьогоднішній день не існує перевірених методів лікування хвороби Паркінсона, але існує низка ліків, які пропонують переваги з точки зору контролю рухових розладів. Хоча вони можуть значно покращити моторику, вони також можуть призвести до проблемних побічних ефектів,

Матеріали та методи. Проаналізувати основні напрямки сучасних методів лікування хвороби Паркінсона та провести поглиблений огляд і аналіз даних літературних досліджень щодо сучасних методів лікування хвороби Паркінсона за останні 10 років.

Результати. Встановлено, що сучасні методи лікування базуються переважно на екзогенному введенні препаратів з дофамінергічною активністю та інгібіторів ендогенного метаболізму дофаміну. Хоча леводопа використовується для лікування хвороби Паркінсона з моменту її появи, зараз досліджуються численні експериментальні терапевтичні та нейрохірургічні підходи. До них належать препарати, спрямовані на інгібування та деградацію агрегації α-синуклеїну, яка вважається рушійною силою нейродегенерації при хворобі Паркінсона. Вони викликають очікування, що агент, який модифікує захворювання, буде виявлений у короткостроковому майбутньому. Таким чином, у поєднанні з рядом регенеративних і нейрохірургічних підходів, включаючи терапію стовбуровими клітинами та генну терапію та глибоку стимуляцію мозку.

Introduction. Parkinson's disease (PD) is a neurodegenerative neurological disease with a slowly progressive course. In particular, it manifests as a movement disorder that includes rest tremor, rigidity, bradykinesia, and postural instability. Movement disorder in patients with PD mainly occurs due to the selective loss of pigmented dopaminergic neurons of the compact area of the substantia nigra, as a result of the depletion of dopamine in the striatum. The pathogenetic feature of this disease is the presence of intraneuronal aggregates and inclusions of α-synuclein. To date, there are no proven treatments for Parkinson's disease, but a number of medications exist offering benefits in terms of controlling movement disorders. Although they can significantly improve motor function, they can also lead to problematic side effects, especially as the disease progresses.

Materials and methods. To analyze the main directions of modern methods of Parkinson's disease treatment and to conduct a profound review and analysis of literature research data on the modern methods of Parkinson's disease treatment over the past 10 years.

The results. It has been established that modern treatment methods are based mainly on exogenous administration of drugs with dopaminergic activity and inhibitors of endogenous dopamine metabolism. Although levodopa has been used in the treatment of Parkinson's disease since its inception, numerous experimental therapeutic and neurosurgical approaches are now being investigated. These include drugs aiming at the inhibition and degradation of α-synuclein aggregation, which is considered the driving force of neurodegeneration in Parkinson's disease. They raise expectations that a disease-modifying agent will be discovered in the short-term future. Thus, in combination with a number of regenerative and neurosurgical approaches, including stem cell and gene therapy and deep brain stimulation, significant progress will be made in the treatment of Parkinson's disease in the coming years and a number of new effective options will become available.